Постанова № 19180637, 25.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2011 № 35/549-2/224

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Яковлева М.Л.

суддів:

при секретарі:

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 25.10.2011 року по справі № 35/54902/224 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ та товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ на рішення господарського суду м. Києва від 19.07.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 25.07.2011 року) у справі № 35/549-2/224 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче

обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ

про: стягнення 189502,22 грн.

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ

до закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ

про стягнення 36 755,00

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося закрите акціонерне товариство «Європорт», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 189502,22 грн., а саме заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 15225,00 грн., компенсації комунальних платежів в розмірі 999,40 грн., штрафні санкції в розмірі 158595,52 грн., інфляційні втрати в розмірі 166,20 грн., та про зобовязання відповідача повернути приміщення загальною площею 100 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача,7 та стягнення судових витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу» в свою чергу звернулося із зустрічною позовною заявою до закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ про стягнення збитків в розмірі 3755,00 грн., а саме 20755,00 грн. витрат на орендну плату за приміщення; 8500,00 витрат на виготовлення та установку рекламної вивіски, 7500,00 грн. витрати на послуг посередницького підприємства та стягнення судових витрат.

За результатами попереднього розгляду було прийнято рішення 21.12.2009 року у справі № 35/594 (судді Літвінова М.Є.), яким первісний позов було задоволено частково, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою від 13.05.2010 року Київський апеляційний господарський суд змінив рішення господарського суду міста Києва.

Постановою від 21.07.2010 року Вищий господарський суд України скасував рішення господарського суду міста Києва від 21.12 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року в частині задоволення первісного позову та в цій частині справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті вимог рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 року та постанова апеляційної інстанції від 13.05.2010 року залишені без змін.

При новому розгляді в частині скасування 19.07.2011 року господарським судом міста Києва винесено рішення, відповідно до якого позовні вимоги первісного позову задоволені частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 15225,00 грн. заборгованості по орендній платі за договором суборенди № СУБ-08/С-141 від 22.10.2008 року, 999, 40 грн. компенсації комунальних платежів, 1620,48 грн. пені, 217,36 грн. 3 % річних, 166,20 грн. інфляційних нарахувань, 1822,84 грн. державного мита та 22,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті задоволення вимог первісного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, закрите акціонерне товариство «Європорт», м. Київ звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва в частині відмови в задоволенні стягнення неустойки у розмірі 88755,60 грн. і прийняти нове, яким позов в цій частині задовольнити та стягнути з відповідача неустойку в зазначеному розмірі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема, скаржник стверджує, що суд першої інстанції прийняв неправомірне рішення в частині відмови в задоволення стягнення неустойки, оскільки приміщення повинно було бути повернено відповідачем не пізніше 12.02.2009 року.

Разом з тим, до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва повністю і прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Свою апеляційну скарги відповідач мотивує тим, що суд фактично ухилився від визначення періоду фактичного користування орендованим приміщення відповідачем, хоча до матеріалів долучено докази, що приміщення відповідачем було звільнено 23.01.2009 року, і позивачем підтверджено факт заміни в орендованому приміщенні замків. До того ж, всупереч наявним матеріалам справи, місцевий суд стягнув з відповідача витрати на компенсацію комунальних послуг, однак в матеріалах справи відсутні як докази направлення рахунків на оплату комунальних послуг, так і докази нарахування цих витрат.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2011 року по справі № 35/549-2/224 апеляційні скарги позивача та відповідача були прийняті до провадження і призначено перегляд рішення на 25.10.2011 року. Разом з тим, ухвалою апеляційного суду від 25.08.2011 року розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ по справі № 35/549-2/224 та розгляд апеляційної скарги закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ обєднано в одне апеляційне провадження, оскільки оскаржується один і той самий процесуальний документ.

Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року у звязку з виробничою необхідністю та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею Яковлєвим М.Л., суддями Тарасенко К.В., Мальченко А.О.

Заслухавши доповідь судді доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ задоволенню не підлягає, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі № 35/549-2/224 слід скасувати частково, виходячи з викладеного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між закритим акціонерним товариством «Європорт» (позивач, за первісним позовом) та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу» (відповідач, за первісним позовом) 22.10.2008 року укладено договір суборенди нежитлового приміщення № СУБ-08/С-141 (надалі договір суборенди), відповідно до п. 1.1. якого суборендодавець (позивач) передає, а суборендар (відповідач) приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 100 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Лебедєва-Кумача, 7, 1-поверх (приміщення), та належить суборендодавцю на підставі договору оренди № б/н від 01.10.2007 року між ТОВ «Серго» та позивачем (договір оренди).

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 288 ГК України встановлено, що орендар має право передати окремі обєкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.

Пунктом 6.5.5 договору оренди встановлено, що орендар має право здавати частину площ приміщення в суборенду третім особам без згоди орендодавця при умові,що площа, яка буде передаватися в суборенду третім особам не буде перевищувати 200 м.кв. (т. 3 а.с. 100).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Обєктом оренди можуть бути, зокрема, окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить субєктам господарювання.

Строк дії договору суборенди встановлено з моменту його підписання, тобто з 22.10.2008 року і до 30.09.2009 року (п. 3.1. договору суборенди).

Строк суборенди і нарахування орендної плати та інших платежів по цьому договору суборенди починається з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення від суборендодавця до суборендаря і закінчується в момент закінчення терміну дії договору оренди. Продовження строку суборенди можливе лише за умови продовження терміну дії договору оренди і підписання сторонами відповідної угоди (п. 3.1. договору суборенди).

На виконання умов договору суборенди, 20.11.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено та підписано акт прийому-передачі приміщення в суборенду (т. 1 а.с. 15).

Листом від 16.01.2009 року № 6 позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору суборенди, посилаючись на п. 5.2.3. (ремонт, реконструкція, перепланування приміщення) та п. 6.2.5. (повідомлення про розірвання договору за два місяці до розірвання) договору суборенди, з 12.02.2009 року та просив звільнити орендоване приміщення до 12.02.2009 року, у звязку з чим підписати відповідну додаткову угоду про розірвання договору суборенди. Отримання наведеного листа від 16.01.2009 року № 6 визнається відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на цей лист позивача відповів листом від 20.01.2009 року № 01-22, в якому не визнав заявлених причин до розірвання посилання на п. 5.2.3. та п. 6.2.5. договору та з огляду на протизаконні на думку Відповідача дії Позивача, однак погодився на запропоноване позивачем дострокове розірвання договору суборенди, та зазначив про своє бажання звільнити займане за договором суборенди приміщення 22-23.01.2009 року та просив позивача підготувати акт прийому-передачі приміщення.

Відповідно до ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Таким чином, колегія апеляційного суду вважає, що відповідач погодився на пропозицію позивача щодо звільнення приміщення та, відповідно, розірвання договору 23.01.2009 року.

Разом з тим, відповідач зазначає, що за власною ініціативою хотів звільнити займане за договором суборенди приміщення 23.01.2009 року, проте позивачем було змінено вхідні замки на приміщенні та обмежено доступ відповідача у займане приміщення, в звязку з чим відповідач вважає незаконним нарахування йому орендної плати та плати за комунальні послуги з 23.01.2009 року та в звязку з чим претензією № 01-29 на підставі п. 7.8. договору суборенди відмовився від договору у звязку з ненаданням йому приміщення. Факт зміни замків в орендованому приміщенні підтверджується позивачем, а відтак суд першої інстанції безпідставно не врахував обставин обмеження відповідача у користуванні приміщенням з 23.01.2009 року. До того ж, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком місцевого суду, що сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, оскільки відповідач погодився на передачу приміщення саме 23.01.2009 року, однак був обмежений в доступі до приміщення.

Відповідно до Розділу 6 договору зміна та припинення цього договору допускається у випадках, передбачених чинним законодавством та цим договором, і зокрема Розділом 6 договору перелічено випадки, в яких суборендодавець (позивач) та суборендар (відповідач) мають беззаперечне право дострокового розірвання договору суборенди.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 стаття 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

. Водночас, відповідно до частини 1 статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Зазначена заборона носить імперативний характер та не залежить від волі сторони, від якої власне і виходить відмова від договору.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Що стосується подальшого листування між позивачем та відповідачем з приводу начебто невиконання умов договору і щодо сплати орендної плати та компенсації комунальних платежів, і щодо не направлення рахунків для оплати, в звязку з чим вони по черзі відмовляються від договору, правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки наведені повідомлення та листи не містять в собі повідомлення про відмову від договору суборенди в порядку ст. 782 ЦК України, і посилання на вказану статтю в них також відсутнє. А також, суд апеляційної інстанції враховує те, що згоди щодо розірвання договору вони дійшли попередньо.

Колегія апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача, що приміщення було передано в оренду іншій особі ТОВ «Компанія «Автопілот», оскільки в матеріалах справи наявні два окремі договори суборенди: від 22.10.2008 року договір суборенди з відповідачем, та від 10.10.2008 року договір суборенди з ТОВ «Компанія «Автопілот», та відповідно з додатків № 1 до кожного з вищевказаних договорів чітко вбачається, що відповідачу та ТОВ «Компанія «Автопілот» були надані окремі, окремо розташовані (не суміжні) приміщення, крім того з різними площами - 100 кв.м. та 97 кв.м. відповідно.

Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 року по справі № 35/549 в частині задоволення первісного позову, Вищий господарський суд України виходив з того, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що за повідомленням № 6 від 16.01.2009 року причиною розірвання договору оренди зазначені наміри позивача здійснити реконструкцію орендованого приміщення, а у повідомленні № 9 від 23.01.2009 року позивач довів до відома відповідача про обмеження у користуванні майном, на що також посилався і відповідач.

Враховуючи вказівки суду вищої інстанції та матеріали справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку про розірвання договору суборенди з 23.01.2009 року.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача орендну плату за січень 2009 року з урахуванням інфляції у розмірі 15 225,00 грн., компенсацію комунальних платежів за грудень 2008 року в розмірі 540,40 грн. та січень 2009 року в розмірі 459,00 грн., всього на загальну суму 999,40 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору суборенди передбачено, що базова щомісячна орендна плата за цим договором перераховується відповідачем в безготівковій формі на поточний рахунок позивача до 5-го числа місяця, в якому надаються послуги з суборенди, на підставі рахунків-фактур, наданих позивачем або на підставі даного договору.

Розмір базової щомісячної орендної плати за 100 кв.м. становить 15 000 грн. (п. 4.2.).

Умовами п. 4.3. договору суборенди сторони погодили та встановили, що починаючи з другого місяця суборенди розмір орендної плати за один календарний місяць автоматично (без додаткового погодження сторонами) змінюється (індексується) відповідно до наступної формули: Орендна плата (П) = Індекс І х Орендна плата (Б), де: Індекс І - індекс інфляції у відповідності до даних Державного комітету статистики України за (П-2), за умови, що Індекс І перевищує 1, а у випадках дефляції Індекс І не застосовується; Орендна плата (Б) - орендна плата, визначена в п. 4.2.; Орендна плата (П) - орендна плата за розрахунковий місяць (місяць, в якому будуть надаватись послуги з суборенди); (П-1) - місяць, попередній до розрахункового; (П-2) - місяць попередній до (П-1).

Враховуючи те, що колегія апеляційного суду встановила, що договір є розірваним з 23.01.2009 року, стягненню підлягає орендна плата пропорційно часу орендуванню приміщення, тобто до 23.01.2009 року. Це становить 11672,50 грн. з урахуванням інфляції. Таким чином, позов в частині стягнення орендної плати підлягає задоволенню частково в розмірі 11672,50 грн.

Відповідно п. 4.7. договору суборенди крім сплати орендної плати суборендар компенсує витрати суборендодавця повязані з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням будівлі, де знаходиться приміщення, які включають в себе вартість: комунальних послуг: електроенергію, тепло-, водопостачання та прийом стічних вод; експлуатаційних послуг та витрат по утриманню будівлі.

Компенсація вартості послуг, передбачених п. 4.7. договору суборенди, здійснюється відповідачем протягом 5-ти календарних днів з дати виставлення позивачем відповідного рахунку (п. 4.8. договору суборенди).

Разом з тим, згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов не допускається.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, місцевим судом правомірно відхилені заперечення відповідача, що позивач не має права вимагати стягнення заборгованостей за договором суборенди, оскільки на сьогоднішній день він вже не є орендарем приміщення, яке передавав в суборенду відповідачу, оскільки, як вбачається з заявлених позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача суму невиконаних ним зобовязань за договором суборенди які виникли під час дії договору суборенди та залишилися невиконаними після втрати позивачем права надавати приміщення в суборенду, і також залишилися невиконаними і на сьогоднішній день,

Відповідно до ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обовязків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Згідно зі ст. 526 Цивільного Кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та законодавства.

Рахунок-фактура (англ. invoice, account, final invoice, франц. facture, нім. Rechnung, Faktura, Handels faktura) це вид комерційного рахунку, і окрім свого основного призначення як документа, в якому зазначено суму належного за товар платежу, рахунок-фактура може бути використана як супровідний документ (Регіональна митниця, Наказ «Про затвердження Технологічної схеми митного оформлення товарів та інших предметів із застосуванням ВМД» від 15.10.2002 N 766).

Як зазначалось вище, відповідно до пунктом 4.1 Договору суборенди передбачено, що базова щомісячна орендна плата за цим договором перераховується Відповідачем в безготівковій формі на поточний рахунок Позивача до 5-го числа місяця, в якому надаються послуги з суборенди, на підставі рахунків-фактур, наданих Позивачем або на підставі даного Договору.

Відповідно п. 4.7. договору суборенди крім сплати орендної плати суборендар компенсує витрати суборендодавця повязані з експлуатацією, обслуговуванням та утриманням будівлі, де знаходиться приміщення, які включають в себе вартість: комунальних послуг: електроенергію, тепло-, водопостачання та прийом стічних вод; експлуатаційних послуг та витрат по утриманню будівлі.

Компенсація вартості послуг, передбачених п. 4.7. договору суборенди, здійснюється відповідачем протягом 5-ти календарних днів з дати виставлення позивачем відповідного рахунку (п. 4.8. договору суборенди).

Проаналізувавши умови договору суборенди та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що рахунок-фактура по своїй суті є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обовязку сплатити надані послуги по договору суборенди (за суборенду приміщення та комунальні послуги).

Отже, відповідач, як зобовязана сторона по договору суборенди (п. 5.3.6 договору), повинен був вжити всіх можливих заходів для уникнення порушення зобовязань по договору в частині сплати послуг суборенди і компенсації позивачу вартості комунальних послуг.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду щодо необхідності стягнення з відповідача як суборендної плати та компенсації комунальних платежів, однак суборендна плата за січень 2009 року та компенсації комунальних платежів за січень 2009 року підлягає до стягнення частково лише за час фактичної оренди, відповідно в сумі 11672,50 грн. та 351,90 грн., а компенсація комунальних платежів за грудень 2008 року повністю в сумі 540,40 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Колегія апеляційного суду, з врахуванням зменшення суми боргу здійснила власний перерахунок пені, за несвоєчасну сплату орендної плати за січень 2009 року, та дійшла висновку, що у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», з врахуванням п. 6 ч. 232 ГК України, п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, та на підставі передбаченої договором суборенди відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 7.1. договору, підлягає стягненню в сумі 1381,51 грн.

Щодо стягненні пені за прострочення сплати компенсації комунальних платежів, колегія апеляційного суду зазначає наступне.

Оскільки компенсація вартості послуг, передбачених п. 4.7. договору суборенди, здійснюється відповідачем протягом 5-ти календарних днів з дати виставлення позивачем відповідного рахунку (п. 4.8. договору суборенди), та як встановлено в суді апеляційної інстанції рахунок на оплату компенсації комунальних послуг га грудень 2008 року відповідач отримав, відтак вимога щодо стягнення пені підлягає задоволенню за здійсненим розрахунком апеляційної інстанції в сумі 53,66 грн. Щодо стягненні пені за несвоєчасну оплату компенсації комунальних платежів за січень 2009 року, апеляційний суд, відмовляючи в її задоволенні, виходить з того, що оскільки договором, сторони визначили що прострочення з оплати буде вважатися на 6-ий день з дати виставлення позивачем відповідного рахунку, доказів направлення рахунку за січень місяць 2009 року позивачем апеляційному суду так і не надано, що не заперечується останнім, а відтак права на нарахування пені у позивача не виникло.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за порушення умов договору в частині оплати послуг суборенди за січень 2009 року та компенсації комунальних платежів за грудень 2008 року та січень 2009 року за період 05.01.2009р. -17.07.2009 року.

Колегія суддів апеляційного суду, здійснивши перерахунок у відповідності до зменшення суми боргу по орендній платі, вважає що задоволенню підлягають 3 % річних в сумі 185,15 грн., 3% річних за прострочення оплати компенсації комунальних платежів за грудень в сумі 8,79 грн. У задоволенні річних за прострочення оплати компенсації комунальних платежів за січень 2009 рік, колегія суддів апеляційного суду відмовляє.

Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача інфляційні згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення умов договору в частині оплати послуг суборенди за січень 2009 року, за період з 05.12.2008 року по 17.07.2009 року. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, у звязку зі зменшення суми орендної плати , що підлягає стягненню, колегія апеляційного суду вважає, що задоволенню підлягає сума в розмірі 166,20 грн., яку в межах даної справи позивач на власний розсуд просить суд стягнути з відповідача, оскільки зазначена сума менша за суму інфляційних, ніж обраховано судом, задоволенню підлягає сума заявлена до стягнення позивачем, а саме 166,20 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору суборенди, строк суборенди і нарахування орендної плати та інших платежів по цьому договору суборенди починається з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення від суборендодавця до суборендаря і закінчується в момент закінчення терміну дії Договору оренди. Продовження строку суборенди можливе лише за умови продовження терміну дії договору оренди і підписання сторонами відповідної угоди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом між ТОВ «Серго» та позивачем було укладено договір оренди від 01.10.2007 року нежитлових приміщень загальною площею 3 485,90 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, 7, та які були передані позивачу за актом від 01.10.2007 року.

Актом від 12.05.2009 року позивачем було повернуто ТОВ «Серго» з оренди частину орендованих за договором оренди приміщень площею 3 384,9 кв.м.

01.06.2009 року позивачем та ТОВ «Серго» укладено договір про розірвання договору оренди та за актом цього ж дня повернуто з оренди решту орендованих приміщень площею 101 кв.м.

В поданому позові позивач, зокрема, просить суд зобовязати відповідача повернути позивачу орендоване за договором суборенди приміщення, мотивуючи це тим, що після розірвання договору суборенди відповідач приміщення не повернув і продовжує безпідставно ним користуватись, і з цих же мотивів позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 7.9 договору суборенди за період з 07.02.2009 року по 22.07.2009 року.

Відповідно до п. 7.9 договору суборенди, якщо суборендар (відповідач) не виконує своїх зобовязань по поверненню приміщення, суборендодавець (позивач) має право вимагати від суборендаря (відповідача) сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування Приміщенням за весь час затримки.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, враховуючи встановлений колегією апеляційної суду строк суборенди відповідачем приміщення на підставі договору суборенди - з 20.11.2008 року до 23.01.2009 року, колегія вважає нарахування в цей період встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 7.9 договору суборенди неустойки безпідставним, оскільки протягом наведеного строку відповідач користувався приміщенням законно та в нього не виникало обовязку повернути позивачу приміщення, і отже відсутні підстави для застосування штрафних санкції за неповернення приміщення в цей період.

До того ж, судом першої інстанції встановлено необґрунтованість позовних вимог в частині неповернення відповідачем позивачу приміщення з 12.05.2009 року та нарахування неустойки за період з 12.05.2009 року по 22.07.2009 року, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо зокрема він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобовязання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Як зазначалось вище, додатковою угодою № 4 від 12.05.2009 року до договору оренди були внесені зміни та з 12.05.2009 року з орендного користування позивача вибуло надане відповідачу в суборенду приміщення та припинився строк суборенди приміщення відповідачем згідно п. 3.1 договору суборенди, тобто з 12.05.2009 року позивач втратив право надавати приміщення в суборенду відповідачу.

В звязку з викладеним, колегія апеляційного суду підтримує висновок місцевого суду щодо необґрунтованості позовних вимог в частині зобовязання відповідача повернути позивачу орендоване за договором суборенди приміщення, оскільки останній втратив право на користування орендованим приміщенням.

Крім того, відповідачем подавалось клопотання про розподіл судових витрат, понесених ним на оплату послуг адвоката в розмірі 38 074 грн. за договорами № ФС0118 від 18.09.2009 року та № ФС0401 від 04.01.2010 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач зазначає, що адвокатом ОСОБА_1. були надані йому адвокатські послуги по договору № ФС0118 від 18.09.2009 року на загальну суму 18 950 грн., які відповідно до п. 1.2 цього договору складають собою комплекс адвокатських послуг, повязаних з представництвом інтересів відповідача в судах України у господарській справі № 35/549 про стягнення з відповідача сум заборгованостей та штрафних санкцій в розмірі 189 502,22 грн. та зобовязання передати приміщення.

Відповідач зазначає, що ці судові витрати він поніс, оплативши виставлений на підставі договору № ФС0118 від 18.09.2009 року рахунок № ФС001 від 30.10.2009 року на суму 18 950 грн., наступним чином:

- 02.11.2009 року відповідач готівкою сплатив 10000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером відповідача від 02.11.2009 року, прибутковим касовим ордером адвоката № 62 від 02.11.2009 року;

- 05.11.2009 року відповідач сплатив 5500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 415;

- 12.11.2009 року відповідач сплатив 1000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 424;

- 30.11.2009 року відповідач сплатив 2450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 448.

Проте, при дослідженні наданого відповідачем рахунку № ФС001 від 30.10.2009 року на суму 18950,00 грн., місцевим господарським судом встановлено, що він складений не на підставі та на виконання договору № ФС0118 від 18.09.2009 року, а на підставі іншого, не наданого відповідачем суду договору - № ФС001 від 07.09.2009 року.

Доказів надання відповідачу та оплати ним адвокатських послуг по договору № ФС0118 від 18.09.2009 року суду не надано, а тому колегія апеляційного суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно залишено без задоволення вимогу відповідача про розподіл судових витрат в цій частині - 18950,00 грн. на підставі договору № ФС0118 від 18.09.2009 року.

Також відповідач зазначає, що адвокатом ОСОБА_1. були надані йому адвокатські послуги і по іншому договору - № ФС0401 від 04.01.2010 року, які відповідно до п. 1.2 цього договору складають собою комплекс адвокатських послуг, повязаних із представництвом інтересів відповідача у спорі з ЗАТ «Європорт» щодо стягнення з відповідача заборгованості та повернення орендованого приміщення за адресою м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, 7, включаючи представництво в господарських судах всіх інстанцій, у разі направлення справи на нових розгляд.

Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі вказаного договору, відповідачу були виставлені та відповідачем оплачені:

- рахунок № ФС0401/01 від 09.06.2010 року оплачений відповідачем згідно платіжного доручення № 276 від 29.06.2010 року;

- рахунок № ФС0401/02 від 13.08.2010 року оплачений відповідачем згідно платіжних доручень № 461 від 08.10.2010 року та № 528 від 11.11.2010 року;

- рахунок № ФС0401/03 від 23.12.2010 року оплачений відповідачем згідно платіжного доручення №12 від 13.01.2011 року.

Загалом, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплачено по договору № ФС0401 від 04.01.2010 року за наведеними вище рахунками 22 448,80грн.

На підставі договору № ФС0401 від 04.01.2010 року відповідачем та адвокатом ОСОБА_1. підписано Акт приймання-передачі послуг від 14.06.2011 року.

Разом з тим, з вищенаведених договору № ФС0401 від 04.01.2010 року та акту приймання-передачі адвокатських послуг від 14.06.2011 року не вбачається, що всі адвокатські послуги, зазначені у наведеному договорі та перелічені у акті приймання-передачі послуг надавалися відповідачу саме по даній судовій справі № 35/549 (№ 35/549-2/224).

Крім того, відповідно до п. 28 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. N 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», зазначено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України і в раніше наданому Інформаційному листі від 14.12.2007 N 01-8/973).

Проте, окрім вищенаведеного договору № ФС0401 від 04.01.2010 року, та складених на його підставі наведених вище рахунків, платіжних доручень на їх оплату та акту приймання-передачі, які підтверджують розмір сплачених адвокату коштів, відповідачем не доведено розумності самих сум витрат на оплату послуг адвоката, а саме: з огляду на: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 04.03.2003 у справі № 1/3/655 під фактичними витратами правової допомоги слід розуміти зазначені в угоді про надання правової допомоги види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, які працюють за запитом адвоката, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, телефонних розмов, перекладу, нотаріального посвідчення документів тощо).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду підтримує висновок місцевого господарського суду, що вимога відповідача про розподіл судових витрат понесених ним на оплату послуг адвоката визнається необґрунтованою та залишається без задоволення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ задоволенню не підлягає, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі № 35/549-2/224 слід скасувати частково.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Європорт», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 35/549-2/224 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 35/549-2/224 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 35/549-2/224 скасувати частково. Прийняти нове рішення:

Позовні вимоги первісного позову задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу» (м. Київ, вул. Строчака, 6; код ЄДРПОУ 35755847) на користь закритого акціонерного товариства «Європорт» (03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 15-А; код ЄДРПОУ 31744061) 11672,50 грн. заборгованості по орендній платі за договором суборенди № СУБ-08/С-141 від 22.10.2008 року, 892,30 грн. компенсації комунальних платежів, 1435,17 грн. пені, 193,94 грн. 3% річних, 166,20 грн. інфляційних нарахувань, 143,60 грн. державного мита та 35,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. залишити без змін.

В решті в задоволенні позову в частині стягнення орендної плати, компенсації комунальних платежів, пені, річних відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

4. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Європорт» (03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 15-А; код ЄДРПОУ 31744061) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче обєднання «Фабрика спецодягу» (м. Київ, вул. Строчака, 6; код ЄДРПОУ 35755847) 100,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги

5. Матеріали справи № 35/549-2/224 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя

Судді

28.10.11 (відправлено)