Постанова № 19180615, 25.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2011                                                                                           № 64/144

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева М.Л.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 25.10.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі № 61/144 (суддя Зеленіна Н.І.)          

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі

структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут

Київенерго», м. Київ

до           житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-10», м. Київ

про           стягнення 57 364,80 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (надалі – позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-10» про стягнення 57364,80 грн., у тому числі: 50201,82 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 3040,36 грн. інфляційної складової боргу, 1213,29 грн. три проценти річних, 2909,33 грн. пені, та судові витрати.

В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, шляхом подання заяви від 01.07.2011 року, в якій просив суд стягнути з відповідача залишок основного боргу за спожиту теплову енергію 201,82 грн., пеню 2909,33 грн., інфляційну складову боргу 3040,36 грн., три проценти річних 1213,29 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі №64/144 позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-10» на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» 573,00 грн. витрат з державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пені 100,00 грн., інфляційної складової боргу 100,00 грн., три проценти річних 100,00 грн. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 201,82 грн. припинено. В частині стягнення пені 2809,33 грн., інфляційної складової боргу 2940,36 грн., трьох процентів річних 1113,29 грн. – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні 2940,36 грн. інфляційної складової боргу, 1113,29 грн. 3% річних, 2809,33 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позовнім вимоги задовольнити.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2011 року по справі №64/144 відновлено строк на подання апеляційної скарги ПАТ «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» та прийнято її до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року № 01-23/3/3 «Про зміну складу колегії суддів» для розгляду справи № 64/144 суддю Жук Г.А. було замінено на суддю Мальченко А.О.

Житлово-будівельним кооперативом «Авіатор-10» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі № 64/144 відмовити повністю, рішення залишити без змін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року скасувати в частині відмови у стягненні 2940,36 грн. інфляційної складової боргу, 1113,29 грн. 3% річних, 2809,33 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» - без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (за договором – енергопостачальна організація) та житлово-будівельним кооперативом «Авіатор-10» (за договором – абонент) 01.12.1998 року було укладено договір № 1630226 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п.п. 2.2.1. та 2.3.1. договору позивач постачає теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення – в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов’язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення-доручення про укладення договору та п. 5.1. договору розрахунковим способом та по приладах обліку за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Пунктом 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 Додатку 4 до договору відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Станом на 01.01.2011 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 50 201,82 грн. за період з 01.11.2009 року по 01.01.2011 року.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 7 статті179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до норм статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, судова колегія приймає до уваги твердження позивача, що законодавством не визначено чіткої форми вимоги, передбаченої ст. 530 ЦК України, натомість статтею 692 ЦК України передбачено обов’язок покупця оплатити товар після прийняття самого товару або товаророзпорядчих документів, то обов’язок оплатити у відповідача виник з моменту отримання розрахункових документів (рахунок-фактура), які видавалися на основі звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату.

За приписами частин 6, 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Станом на 01.01.2011 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 50 201,82 грн. за період з 01.11.2009 року по 01.01.2011 року.

31.05.2011 року відповідачем було сплачено частину суми основного боргу в розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту від АК «Київенерго» теплоенергію ЖСК «Авіатор-10» та доданими до справи копіями платіжних доручень (т. 2 а.с. 15-17). В зв’язку із сплатою відповідачем 50000,00 грн. суми боргу, позивач в порядку ст.. 22 ГПК України зменшив позовні вимоги на зазначену суму та просив стягнути лише 201,82 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем сплачено остаточну суму боргу у розмірі 201,82 грн. за електроенергію, що підтверджується платіжним дорученням № 45 від 18.07.2011 року (т. 2 а.с. 26).

З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов в частині стягнення 201,82 грн. основного боргу за спожиту активну електроенергію підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки проплату в цій частині здійснено після подання позову.

Окрім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 2 909,33 грн. пені, 3040,36 грн. суми інфляційних втрат, 1213,29 грн. 3% річних за порушення договірного зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Отже, дана норма закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення і основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір 3 % та інфляційної складової боргу посилався на ст. 551 України та ст. 233 ГК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшено рішенням суду, якщо він явно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають значення для справи. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником, та майновий стан сторін.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила виконання господарських зобов’язань. Це ж питання врегульовано у роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 «Про деякі пі практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань».

Відповідно до частин 1-3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу 3% річних та інфляційна складова боргу не є неустойкою у розумінні ст. 549 ЦК України, оскільки інфляційні витрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені.

З огляду на вище викладене, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення 3 % річних у сумі 100,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 100,00 грн.

Зокрема як вбачається з розрахунку позивача, перевіреного судом апеляційної інстанції, підлягає задоволенню 3 % повністю у сумі 1213,29 грн. та інфляційних втрат повністю у сумі 3 040,36 грн.

Стосовно твердження суду про можливість зменшення суми пені, якщо вона значно перевищує розмір збитків воно є помилковим, необґрунтованим.

Відповідно до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, розмір неустойки може бути зменшено рішенням суду, якщо він явно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають значення для справи.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен з’ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зокрема, місцевий господарський суд не звернув уваги на необхідність з’ясування вищевказаних обставин для зменшення розміру пені у разі перевищення над розміром збитків, не дослідив те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, бюджетне фінансування по сплаті послуг з енергопостачання, тяжкий фінансовий стан відповідача, відсутність коштів на рахунках боржника, а також неперевищення розрахованої позивачем пені розміру збитків не є підставою звільнення його від відповідальності за невиконання зобов’язання шляхом зменшення розміру пені та штрафу.

Судом першої інстанції зменшено розмір пені у зв’язку з неможливістю сплати пені. Однак, відповідач не надав суду жодних письмових доказів в обґрунтування своєї правової позиції, щодо неможливості сплати пені у повному обсязі, а суд першої інстанції в свою чергу, порушуючи законні права та інтереси позивача та в порушення вимог ст.ст. 43 та 83 ГПК України, зменшив розмір неустойки без достатніх належних доказів, не дослідивши збитків позивача.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині стягнення пені в розмірі 2909,33 грн., які нараховано позивачем, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов’язань з оплати спожитої теплової енергії за вказаним договором на підставі ст. 230 ГК України є необґрунтованим, і тому задоволено частково в сумі 100,00 грн.

Відтак, колегія апеляційного суду вважає, що позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню в повному розмірі в сумі 2909,33 грн., оскільки позивачем при нарахуванні пені дотримано вимоги ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» та вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення в частині стягнення інфляційної складової боргу, 3% річних та пені. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року прийнято після неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково та прийняти в частині скасування нове рішення суду, яким у частині стягнення 2940,36 грн. інфляційної складової боргу, 1113,29 грн. 3% річних, 2809,33 грн. пені задовольнити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 80, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011року по справі №64/144 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року по справі №64/144 скасувати частково в частині відмови у задоволені стягнення 2940,36 грн. інфляційної складової боргу, 1113,29 грн. 3% річних, 2809,33 грн. пені. В цій частині задовольнити.

3.          Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-10» (вул. Закревського, 29-Б, м. Київ, 02217, код 22933790) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (пл.. І. Франка, 5, м. Київ, 01001) 2940 (дві тисячі дев’ятсот сорок) грн. 36 коп. інфляційної складової боргу, 1113 (одна тисяча сто тринадцять) грн. 29 коп. 3% річних та 2809 (дві тисячі вісімсот дев’ять) грн. 33 коп. пені.

4.          Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-10» (вул. Закревського, 29-Б, м. Київ, 02217, код 22933790) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» (пл.. І. Франка, 5, м. Київ, 01001) 51,00 грн. державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5.          В іншій частині залишити без змін.

6.          Видати накази.

7.          Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

8.          Матеріали справи № 64/144 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

28.10.11 (відправлено)