Постанова № 19179929, 28.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2011 № 7/454-1/176

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Мартюк А.І.

суддів:

при секретарі:

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № Д07/2011/04/22-26 від 22.04.2011р.

від відповідача: не зявились

розглядаючи

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 24.06.2011р.

у справі № 7/454-1/176 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Комунального підприємства по утриманню житлового

господарства Святошинського району у місті Києва

про стягнення 245515,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.06.2011р. у справі № 7/454-1/176 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 195902 (сто девяносто пять тисяч девятсот дві) грн. 34 коп. боргу, 4 915 (чотири тисячі девятсот п'ятнадцять) грн. 94 коп. індексу інфляції, 2 508 (дві тисячі пятсот вісім) грн. 07 коп. 3 % річних, 2 180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн. 39 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.06.2011р. у справі № 7/454-1/176 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині основного боргу задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011р. у справі № 7/454-1/176 апеляційну скаргу було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Ільєнок Т.В., Сулім В.В. та призначено до розгляду на 28.09.2011р..

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., судді Дзюбко П.О., Зубець Л.П.

Представники відповідача у судове засідання не зявились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що 01.06.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 310800 про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. 2.1 Додатку 2 до Договору відповідач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Відповідно до п. 1 Додатку 2 до Договору розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

За період з 01.01.2010 по 01.09.2010 відповідачем спожито електричної енергії на суму 271 179,00 грн., а сплачено лише 60 563,66 грн., у звязку з чим станом на 01.09.2010 борг відповідача за спожиту у цей період електроенергію становив 210 615,34 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, актами приймання - передачі товарної продукції та довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії.

02.12.2010 представник позивача в судовому засіданні надав довідку про надходження коштів від відповідача за спожиту електроенергію згідно якої борг відповідача за заявлений до стягнення період становить 195902, 34 грн., що не заперечується відповідачем.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобовязання, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідача за період з 01.01.2010 по 01.09.2010 наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 195902, 34 грн., оскільки відповідачем було порушено договірні зобовязання по сплаті вартості використаної електричної енергії.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, на день пред'явлення позову та розгляду справи відповідач свої зобов'язання по договору не виконав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності із п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача на суму основного боргу в розмірі 195902, 34 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний акт звіряння розрахунків за електричну енергію між АК «Київенерго» та КП УЖГ Святошинського району за договором на постачання електричної енергії від 30.12.2009р. № 310800 за період з 01.01.2010р. по 01.09.2010р. (станом на 01.02.2011р.), який підписаний уповноваженими особами обох сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого основний борг відповідача становить в розмірі 113020,27 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що стягненню підлягає основного боргу в розмірі 113020,27 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 4 915,94 грн. індексу інфляції та 2 508,07 грн. 3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобовязання за договором № 310800 від 01.06.2003, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 4 915,94 грн. індексу інфляції та 2 508,07 грн. 3 % річних.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, на підставі п 5.1. Договору, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 12 733,02 грн.

Нарахована позивачем пеня у розмірі 12 733,02 грн. не підлягає задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Договір укладено з протоколом розбіжностей про що було зроблено відповідне застереження в Договорі. Відповідно до Протоколу розбіжностей до Договору №310800 від 01.06.2003 пункт 5.1. тексту Договору про стягнення пені за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію було виключено.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком;

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним;

Пеня, згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, є одним із видів неустойки.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тобто, зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами Договору обовязком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, у зв`язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2011р. у справі № 7/454-1/176 підлягає зміні в частині стягнення основного боргу.

Керуючись ст. ст. 101 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва у справі № 7/454-1/176 від 24.06.2011р. змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код ЄДРПОУ 03366552) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 113020,27 грн. боргу, 4 915 (чотири тисячі девятсот п'ятнадцять) грн. 94 коп. індексу інфляції, 2 508 (дві тисячі пятсот вісім) грн. 07 коп. 3 % річних, 1204,44 грн. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині рішення залишити без змін».

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код ЄДРПОУ 03366552) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) державне мито в розмірі 602,22 грн. за подання та розгляд апеляційної.

Видачу наказу доручити Господарському суду місті Києва.

Матеріали справи № 7/454-1/176 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді