Постанова № 19174660, 15.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"15" листопада 2011 р. Справа № 5013/393/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача-не з'явились,

відповідача-Полонець О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Кіровограда на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2011

у справі№5013/393/11

за позовом Державної екологічної інспекції в Кіровоградській області

доКвартирно-експлуатаційного відділу м.Кіровограда

про відшкодування 16792,52 грн. шкоди, завданої самовільним водокористуванням

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 02.06.2011 (суддя Тімошевська В.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 (судді: Логвиненко А.О., Головко В.Г., Стрелець Т.Г.), позов задоволено у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Кіровограда (далі –КЕВ м.Кіровограда) в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме ст.ст.22,614,1166 ЦК України та положень Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки України №37 від 18.05.1995р. та зареєстрованої в Мінюсті України 01.06.1995р. за №162/698 (надалі – Методика №37). Зокрема, скаржник, як бюджетна установа, вважає помилковим застосування позивачем при розрахунку розміру збитків Методики №37, яка на момент проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства (станом на 14.06.2010р.) вже втратила чинність, а також вказує на відсутність своєї вини в неодержанні дозволу на спеціальне водокористування у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування витрат відповідача на оформлення супутньої документації (розрахунок нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) речовин, що надходять зі зворотними водами у водні об'єкти тощо), необхідної для отримання дозволу. Крім того, на думку, відхиляючи доводи заявника щодо необхідності подання розрахунку нормативів ГДС до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області, суд не взяв до уваги лист-відповідь зазначеного державного органу №16/5-06/06-3 від червня 2010 року на лист КЕВ м.Кіровограда від 15.06.2010 №1160, в якій Управління нібито вказує на неможливість видачі дозволу без затверджених ГДС речовин.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

Відповідач здійснював забір води із свердловин, що знаходяться на його балансі, після того, як закінчився дозвіл на спеціальне користування. Внаслідок цього за період з 1.05.2008р. по 25.08.2009р. державі завдано збитків на суму 16792,52 грн.

Оскільки водокористування у спосіб, яким користувався відповідач, вимагає спеціального дозволу, як це передбачено ст.44 Водного Кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки перевіркою було встановлено факт самовільного водокористування після закінчення терміну дії спеціального дозволу.

Судом не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що видобуту зі свердловин воду він поставляв до військової частини безпідставно, оскільки це не звільняє відповідача від необхідності отримання спеціального дозволу та вчинення дії по своєчасному оформленню права на водокористування.

Касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується скаржником Державною екологічною інспекцією в Кіровоградській області 14.06.2010р. проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства КЕВ м.Кіровограда, про що складено акт №07-156 від 14.06.2010 (том 1 а.с.10-12).

В результаті проведеної перевірки встановлено, що відповідачем здійснювався водозабір з трьох артезіанських свердловин глибиною більше 20м без оформлення спеціального дозволу на водокористування. Дія попереднього дозволу закінчилася 27.04.2008р., його строк не продовжувався та новий дозвіл не видавався.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, проведено по об'ємам самовільно забраної відповідачем води, які згідно довідок КЕВ м.Кіровограда за період з 01.05.2008р. по 24.08.2009р. становили 66141,6 куб.м., а розмір збитків становить 133989,24 грн. (том 1 а.с.13,14,20,21).

Наведений розрахунок за формулою 12 відповідає вимогам п.6.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки України №37 від 18.05.1995р. та зареєстрованої в Мінюсті України 01.06.1995р. за №162/698 (надалі – Методика №37), яка була чинною на момент вчинення відповідачем порушення, тобто в спірний період (з 01.05.2008р. по 24.08.2009р.), охоплений перевіркою, чим спростовуються недоречні твердження скаржника про помилкове застосування позивачем при розрахунку розміру збитків Методики №37, яка на момент проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства (станом на 14.06.2010р.) вже втратила чинність.

Пунктом 4.2 Методики №37 визначено, що відповідальність юридичних і фізичних осіб настає внаслідок порушення ними встановлених умов водокористування, а саме: самовільного водоспоживання, тобто забору води з поверхневих чи підземних джерел без дозволу на спецводокористування.

Відповідно до ст.48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Згідно зі ст.49 вказаного Кодексу спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Відповідно до п.3 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою КМ України від 13.03.2002 №321 (далі –Порядок), видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних. За відсутності погоджень компетентний орган не вправі видати дозвіл.

Клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін. У разі відмови у погодженні клопотання або у видачі дозволу водокористувачу надається відповідь з обґрунтуванням причин відмови (пункт 4 Порядку).

Таким чином, обов'язок отримання дозволу та подання клопотання про його отримання покладено на водокористувачів.

Однак, дотримання відповідачем зазначеного порядку та своєчасне подання погоджених клопотань матеріалами справи не підтверджується.

Таким чином, відповідач, як вірно зазначив суд першої інстанції, без спеціального дозволу в період з 01.05.2008р. по 24.08.2009р. самовільно здійснив забір води з трьох артезіанських свердловин, завдавши державі збитків у спірній сумі.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з п.9 ст.44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст.111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Отже, судами попередніх інстанцій з врахуванням вимог ст.ст.44,49,110,111 Водного кодексу України, ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано факт порушення ним водного законодавства шляхом самовільного спецводокористування (використання підземних вод без спеціального дозволу) в період з 01.05.2008р. по 24.08.2009р., внаслідок чого державі було завдано збитків на спірну суму.

Колегія відхиляє посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на відсутність своєї вини в неодержанні дозволу на спеціальне водокористування у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування на оплату витрат відповідача щодо оформлення супутньої документації (розрахунок нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) речовин, що надходять зі зворотними водами у водні об'єкти тощо), необхідної для отримання дозволу, оскільки, по-перше, як достеменно встановив суд першої інстанції, наявні у справі листи Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області (а.с.11-14 том 2) не містять обґрунтування відмови в наданні дозволу причинами ненадання відповідачем нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) речовин.

По-друге, відповідачем визнано факт скидання ним зворотних вод не у водні об'єкти, а на поля фільтрації, що не потребує розробки на платних засадах нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) речовин.

По-третє, наявні заперечення скаржника зводяться до посилань на неналежну оцінку судами попередніх інстанцій доказів по справі та до намагань надати перевагу новим доказам (лист КЕВ м.Кіровограда від 15.06.2010 №1160, лист-відповідь Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області №16/5-06/06-3), які в матеріалах справи відсутні. Однак, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, заявник у касаційній скарзі визнає той факт, що лист-відповідь Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області №16/5-06/06-3 від червня 2010 року на лист КЕВ м.Кіровограда від 15.06.2010 №1160, в якій Управління нібито вказує на неможливість видачі дозволу без затверджених ГДС речовин, виходить за межі охопленого перевіркою періоду (з 01.05.2008р. по 24.08.2009р.). Відтак, враховуючи встановлену судом відсутність письмової відмови компетентного органу у видачі відповідачу дозволу у вказаний період з мотивів ненадання відповідачем нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) речовин, згаданий лист Управління не породжує юридичних наслідків до спірних правовідносин.

Доводи скаржника про відсутність його вини в неодержанні дозволу на спеціальне водокористування також спростовуються правильним висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач мав би заздалегідь звернутися до компетентного органу з клопотанням про видачу нового дозволу з урахуванням терміну дії попереднього дозволу, проте, вперше звернувся з відповідним клопотанням лише в травні 2009 року (а.с.6,12 том 2), тобто більш як через рік після спливу терміну дії попереднього дозволу, не довівши існування поважних причин несвоєчасного звернення з оформленням належного клопотання. При цьому, недоліки, вказані в листах Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області (а.с.12-14 том 2), заявником не були усунуті в повному обсязі, а доказів отримання відповідачем нового дозволу на даний час матеріали справи не містять.

Водночас, протиправність чи незаконність дій Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області або його посадових осіб щодо зволікання у видачі нового дозволу чи відмови у його видачі має підтверджуватися судовим рішенням про спонукання зазначеного органу до видачі дозволу на спеціальне водокористування. Однак, матеріали справи не містять та скаржником відповідного рішення не надано.

Колегія погоджується з твердженням заявника про помилковість посилання апеляційного суду на Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджену наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 20.07.2009 №389, однак, описка з цього приводу, допущена судом в мотивувальній частині постанови від 07.09.2011, не призвела до прийняття неправильної по суті постанови, тому в розумінні п.3 ст.1119 ГПК України вказана обставина не може бути достатньою підставою для її скасування. Тим більше, що суд першої інстанції при обґрунтуванні висновку про наявність підстав для задоволення позову правомірно керувався положеннями іншої Методики, а саме нормами Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінекобезпеки України №37 від 18.05.1995р. та зареєстрованої в Мінюсті України 01.06.1995р. за №162/698.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі №5013/393/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Кіровограда –без задоволення.

Головуючий, суддя           В.Овечкін

Судді: Є.Чернов В.Цвігун