Постанова № 19173749, 09.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2011 р. Справа № 41/69

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,

суддіКондратової І.Д.,

суддіСтратієнко Л.В.,

за участю представників сторін від позивачане з'явився; від відповідача ОСОБА_4- пред. за дов. № 394 від 26.08.11р.,

від третьої особиОСОБА_5- пред. за дов. № б/н від 14.04.2011 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р.

у справі № 41/69 Господарського суду міста Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Подільський цемент"

доПублічного акціонерного товариства "Сведбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЛОК"

простягнення 100 000,00 грн. ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року Відкрите акціонерне товариство "Подільський цемент" (надалі ВАТ "Подільський цемент") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк " (надалі ПАТ "Сведбанк") про стягнення 100000,00 грн.

Викладені у позовній заяви вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач у відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу (надалі ЦК), зобовязаний повернути позивачу грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., які були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛОК" (надалі ТОВ "ВЛОК") згідно платіжного доручення від 03.09.2008 року, оскільки договір № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків від 31.07.2008р., укладений між ВАТ "Подільський цемент" та ПАТ "Сведбанк", визнано судом недійсним, а ТОВ "ВЛОК" відступило ВАТ "Подільський цемент" право вимоги до ПАТ "Сведбанк" згідно договору уступки права вимоги № б/н від 09.11.2010 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. (суддя Спичак О.М.) в позові відмовлено повністю з огляду на те, що на момент визнання договору № 0660474/Т/І від 31.07.2008 р. на відкриття та обслуговування поточних рахунків недійсним та на даний момент кошти з рахунку відповідача списані та перераховані на рахунок ПП "Дон 21", а тому підстави для стягнення вказаних коштів на підставі статті 216 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України відсутні.

Господарський суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з позицією суду першої інстанції, скасував рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що право вимагати повернення грошових коштів в розмірі 100000,00 грн. за визнаним недійсним з моменту укладення договором № 0660474/Т/І від 31.07.2008 р. на відкриття та обслуговування поточних рахунків передано ТОВ "ВЛОК" позивачу по справі, а перераховані кошти згідно платіжного доручення № 606 від 01.09.2008 р. підлягають поверненню у відповідності до ст.ст. 216, 1212 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р., ПАТ "Сведбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011 р. та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. у справі № 41/69.

ВАТ "Подільський цемент" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу (надалі ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 31.07.2008 р. між ПАТ "Сведбанк" (надалі позивач, банк) та невідомими особами від імені ВАТ "Подільський цемент" (далі відповідач) було підписано договір № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків (далі договір на відкриття та обслуговування поточних рахунків), пунктом 1.1 якого узгоджено, що банк відкриває клієнту поточний(і) рахунок(и) у національній та/або іноземні валюті (далі рахунок) та здійснює його розрахунково касове обслуговування згідно зі Статутом Банку, законодавством України, нормативними актами Національного банку України, умовами функціонування кореспондентських рахунків банку.

Рішенням Господарського суду м. Києва по справі № 6/298 від 12.10.2009р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 р., договір № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків від 31.07.2008 року було визнано недійсним, з тих підстав, що він вчинений особою, що не мала права вчиняти правочин від імені ВАТ "Подільський цемент", так як ВАТ "Подільський цемент" не уповноважувало ОСОБА_6 на укладення від його імені договору на відкриття та обслуговування поточних рахунків, а сам договір підписаний невідомою особою.

Судами обох інстанцій з'ясовано, що 01.09.2008 р. ТОВ "ВЛОК" на підставі виставленого від імені позивача невідомими особами рахунку, перерахувало на розрахунковий рахунок, який був відкритий у Львівському відділенні ВАТ "Сведбанк" на підставі договору № 0660474/Т/І на відкриття та обслуговування поточних рахунків кошти в сумі 100000,00 грн., що засвідчується платіжним дорученням № 606 від 01.09.2008 р.

В подальшому відповідач на підставі платіжного доручення № 4 від 03.09.2008 р. ВАТ "Подільський цемент" перерахував на розрахунковий рахунок ПП "Дон 21" грошові кошти в сумі 100000,00 грн., як часткову оплату за складську модульну конструкцію згідно договору № 38-07 від 22.07.2008 р.

09.11.2010 р. між ВАТ "Подільський цемент" та ТОВ "ВЛОК" укладено договір уступки права вимоги № б/н (надалі - договір уступки), за умовами п. 1.1 якого кредитор уступив новому кредитору - ВАТ "Подільський цемент" право вимоги з ВАТ "Сведбанк" суми в розмірі 100000,00 грн., яку як вище згадувалось перераховано платіжним дорученням № 606 від 01.09.2008 р. Відповідно до п. 3 цього Договору кредитор надає новому кредитору платіжне доручення № 606 від 01.09.2008 р. на суму 100000,00 грн.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Правові наслідки недійсності правочину врегульовані статтею 216 ЦК України. Наведеною нормою встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (п. 1 ст. 216 ЦК України). Якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (п. 2 ст. 216 ЦК України).

Отже, нормою ст. 216 ЦК України встановлені дві групи наслідків недійсності правочину, а саме: основні це двостороння реституція (повернення сторін правочину у первісний стан, в якому вони перебували до його вчинення) та додаткові відшкодування збитків та моральної шкоди, при цьому, обовязок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

При цьому, правовий наслідок недійсності правочину у вигляді недійсності двосторонньої реституції, на відміну від відшкодування збитків, стосується лише сторін недійсного правочину, тобто сторона, яка не була учасником недійсного правочину, не одержує, відповідно до приписів вищенаведеної правової норми, захисту за наслідками недійсності правочину.

Отже, враховуючи те, що застосування двосторонньої реституції стосується лише сторін правочину і не поширюється на права інших осіб, що не є сторонами правочину, то судова колегія приходить до висновку, що в даному випадку охоронювані законом права та інтереси ТОВ "ВЛОК", який не є стороною договору на відкриття та обслуговування поточних рахунків та який з власної ініціативи перерахував кошти на суму 100000,00 грн. згідно платіжного доручення № 606 від 01.09.2008 р., не порушуються, а отже останній не має права вимагати від банку застосування двосторонньої реституції за договором на відкриття та обслуговування поточних рахунків. Відсутність відповідного права у ТОВ "ВЛОК", як первісного кредитора, свідчить також про відсутність права у ВАТ "Подільський цемент", як нового кредитора за договором уступки.

Суд апеляційної інстанції, не врахувавши вищенаведені обставини, на відміну від суду першої інстанції, неправильно застосував до спірних правовідносин п.п. 1,5 ст. 216 ЦК України.

Судова колегія Вищого господарського суду України відзначає, що обов'язок щодо повернення коштів ВАТ "Подільський цемент", як стороні недійсного договору на відкриття та обслуговування поточних рахунків, у банку також відсутній, оскільки, як вірно встановив суд першої інстанції, зазначені кошти від імені ВАТ "Подільський цемент" на підставі платіжного доручення № 4 від 03.09.2008 р. перераховані на розрахунковий рахунок ПП "Дон 21" грошові кошти в сумі 100000,00 грн., як часткову оплату за складську модульну конструкцію згідно договору № 38-07 від 22.07.2008 р.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, також помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) бездостатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, при застосуванні даної норми підлягає встановленню факт набуття чи збереження майна відповідачем без достатньої правової підстави, а також наявність підстав для повернення майна або його вартості. Разом з тим, судом апеляційної інстанції дані обставини не встановлені, що свідчить про порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності.

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що за змістом ст.ст. 1066-1068 ЦК України банк не є набувачем коштів за договором банківського рахунка, за відповідним договором банк зобов'язується лише приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що надходять клієнту та виконувати розпорядження про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Суд касаційної інстанції враховує, що набувачем коштів в сумі 100000,00 грн. згідно платіжного доручення № 4 від 03.09.2008 р. є ВАТ "Подільський цемент", а отже, якщо ТОВ "ВЛОК" вважає, що ВАТ "Подільський цемент" набув або зберігає ці кошти без достатньої правової підстави, то має право вимагати повернення цих коштів саме від ВАТ "Подільський цемент", а не від банку, з яким у ТОВ "ВЛОК" відсутні будь-які правовідносини.

Відповідно до пункту 6 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин та зважаючи на те, що підставою скасування рішення суду першої інстанції стало неправильне застосування апеляційним судом норм ст.ст. 216, 1212 ЦК України та порушення вимог ст. 43 ГПК України, а судом першої інстанції достовірно встановлено, що у ТОВ "ВЛОК" (а відповідно й у ВАТ "Подільський цемент" як нового кредитора згідно договору уступки) відсутнє право вимагати від банку повернення коштів сплачених згідно з платіжного доручення № 606 від 01.09.2008 р., колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову є правомірним, відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам закону, вказаним у ньому, а тому підлягає залишенню без змін.

Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України скаржнику підлягають відшкодуванню за рахунок позивача витрати, понесені у зв'язку з оплатою касаційної скарги державним митом.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. у справі № 41/69 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. залишити без змін.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Подільський цемент" (32325, Хмельницька область, Камянець-Подільський район, с. Гуменці, код 00293091) на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 30, код 19356840) 500,00 грн. державного мита з касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя Гончарук П.А.

СуддяКондратова І.Д.

СуддяСтратієнко Л.В.