Постанова № 19162560, 28.04.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.04.2011 р. справа №4/28пн/2011

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубченко І.В.

суддівАкулової Н.В., Будко Н.В.

за участю представників: від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю від 28.12.2010р., ОСОБА_2 за довіреністю від 02.08.2010р. від відповідача:ОСОБА_3. за довіреністю від 01.10.2010р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля», м. Павлоград, Дніпропетровська обл.

на рішення

господарського суду Луганської області

від14.03.2011р. (повний текст підписаний 21.03.2011р.)

у справі№4/28пн/2011 (суддя Старкова Г.М.)

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля», м. Павлоград, Дніпропетровська обл.

доВідкритого акціонерного товариства «Стахановська збагачувальна фабрика», м. Теплогірськ, Луганська обл.

провизнання права власності та витребування майна ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Павлоградвугілля», м. Павлоград, Дніпропетровська обл., позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Стахановська збагачувальна фабрика», м. Теплогірськ, Луганська обл., про:

- визнання права власності ВАТ “Павлоградвугілля” на вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 тон, на вугільну продукцію марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100грн. не відвантажене ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика” згідно заявки позивача;

- зобовязання ТОВ “Стахановська збагачувальна фабрика”, код ЄДРПОУ 20328151 повернути ВАТ “Павлоградвугілля” вугільну продукцію марки ГСШ 0-13 в кількості 5884,061 марки ДГСШ 0-13 в кількості 7738,418 тон на загальну суму 9490100грн. шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.03.2011р. (повний текст підписаний 21.03.2011р.) у справі №4/28пн/2011 в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач безпідставно вважає договір №Д-226 від 26.01.2004р. діючим, а заявку на відвантаження від 05.03.2010р. такою, що підлягає виконанню, невірно визначив предмет позову та застосував нормативне обґрунтування позовних вимог, пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так, скаржник зазначає, що господарський суд не звернув увагу на те, що порушенням права позивача є момент невиконання відповідачем заявки на відвантаження вугільної продукції, але цей момент не настав, у звязку з простроченням кредитора (позивача). Згідно частини 2 ст.263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочки виконання зобовязання на підставах, встановлених законом. Отже, початком перебігу строку позовної давності слід вважати 01.05.2010р. дата закінчення виконання зобовязання з відвантаження вугілля згідно заявки позивача від 05.03.2010р., наданої на підставі договору №Д-226 від 26.01.2004р.

Одночасно, скаржник вказує на відсутність підстав вважати, що строк дії договору №Д-226 від 26.01.2004р. закінчився. Відповідно до пункту 9.2. договору припинення договірних зобовязань у сторін відбувається у звязку з закінченням строку його дії, у разі настання моменту виконання фінансових зобовязань. Як вбачається з матеріалів справи виконання фінансових зобовязань за договором не відбулось. Тому договір №Д-226 від 26.01.2004р. наразі діє.

Разом з тим, у скарзі обґрунтовуючи обраний спосіб захисту, позивач зазначає, що він як власник вугільної продукції позбавлений з вини відповідача права володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Відповідач визнав факт не відвантаження вугільної продукції, що є дією, яка не дозволяє власнику розпоряджатись своєю власністю. Причиною невиконання заявки від 05.03.2010р. відповідач вказав закінчення строку дії договору, однак оскільки договір не припинив своєї дії та управленою стороною у зобовязанні відвантажити вугільну продукцію є позивач, а зобовязаною стороною є відповідач, то позивачем заявлена вимога про зобовязання відповідача повернути позивачу вугільну продукцію.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги №8/4155 від 22.04.2011р. позивач посилається на невірне застосування господарським судом пункту 5 статті 226 Господарського кодексу України та прийняття висновку, який суперечить матеріалам справи, а саме пунктам 1.1., 2.1.1., 2.2.2. договору.

У відзиві №581 від 22.04.2011р. відповідач не погодився з доводами скаржника та зазначив, що позивач безпідставно вважає договір №Д-226 від 26.01.2004р. діючим, а заявку на відвантаження від 05.03.2010р. такою, що підлягає виконанню, невірно визначив предмет позову та застосував нормативне обґрунтування позовних вимог, пропустив строк для звернення до суду з позовом, та відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні від 27.04.2011р. представники сторін підтримали правові позиції, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до приписів ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, додаткові пояснення до апеляційної скарги, відзив, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2004р. між Відкритим акціонерним товариством «Державна холдингова компанія «Павлоградвугілля»(правонаступником якого є позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вугілля Південь»(правонаступником якого є відповідач) був укладений договір №Д-226 на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію.

Відповідно до пункту 1.1. договору замовник (позивач) прийняв зобовязання рівномірно відвантажити виконавцю (відповідачу) сировину (рядове вугілля) - на умовах SPT (Інкотермс 2000, пункт розвантаження фабрики).

Забезпечення відвантаження та передача сировини виконавцю здійснюється у відповідності до внутрішньовідомчих показників якості по шахтах замовника на 2004рік в обсягах, вказаних у специфікаціях.

Пунктами 1.1 та 2.1.1. договору визначено, що виконавець зобов'язується здійснити приймання та переробку сировини у вугільну продукцію-концентрат (продукцію) у відповідності до технічних умов, обємів, показників якості, строкам вказаним у договорі та/або специфікаціях, а також здійснити відвантаження продукції замовнику (вантажоотримувачу) за реквізитами та на умовах, обумовлених даним договором та специфікаціями.

За умовами пункту 2.1.3. договору виконавець зобовязався здійснити замовлення плану перевезень вугільної продукції, яка відвантажується для замовника (вантажоотримувача), згідно заявці останнього.

Згідно пункту 2.2.1. договору замовник погоджує на наступний місяць у специфікаціях умови на продукцію і сировину (рядові вугілля) не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Відповідно до пункту 2.2.2. договору позивач зобовязався надати відповідачу загальну заявку "в кількості вагонів" на відвантаження вугільної продукції за 20 календарних днів до початку місяця відвантаження для оформлення планів перевезень по залізниці з зазначенням реквізитів відвантаження вантажоотримувача.

У пункті4.3. договору передбачено, що відвантаження продукції здійснюється виконавцем протягом 3-х календарних днів (якщо інші строки не обумовлені в специфікаціях) від дати надходження сировини виконавцю, вказаній в залізничній накладній або в залізничній квитанції на станції виконавця.

За умовами пункту 4.4. договору виготовлена виконавцем продукція відвантажується замовнику (вантажоотримувачу), вказаному в дорученнях на відвантаження замовником або в специфікаціях до договору.

У постанові Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р., залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2009р. у справі №14/252(13/36(1/41) за позовом Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вугілля-Південь»та Відкритого акціонерного товариства «Стахановська збагачувальна фабрика»про стягнення 1741224,95грн., було встановлено, що:

- передбачені договором №Д-226 від 26.01.2004р. специфікації позивачем не складались та з відповідачем не узгоджувались;

- на виконання умов договору позивач передав у липні 2004року на переробку відповідача 65417,1тон вугілля, у тому числі 50760,7тон рядового вугілля марки ДГр0-200; 12552,80тон рядового вугілля марки Гр0-200 та 2103,6тон вугілля - залишку по філії позивача "Шахта "Дніпровська";

- позивач надав відповідачу заявку від 07.07.2004р. №1091 на відвантаження продукції у липні 2004року у загальній кількості 58000тон, однак остання подана позивачем несвоєчасно та не містить всіх необхідних реквізитів вантажоотримувачів, а саме: відсутні зазначення станції призначення, адреси і коди вантажоотримувачів, а також у цій заявці не визначено у якому обсязі та якої саме марки ГСШ 0-13 чи ДГСШ 0-13 вугілля необхідно відвантажити вказаним вантажоотримувачам із загальної кількості;

- виконання відповідачем умов пунктів 4.3., 4.4. договору повязано зі своєчасним виконанням позивачем своїх зобовязань, передбачених вищевказаними умовами пункту 2.2.2 договору;

- відповідач у липні 2004 року частково відвантажив вугільну продукцію вантажоотримувачам, залишок невідвантаженого вугільного концентрату у липні 2004 року склав 13622,479тон (5884,061тона марки ГСШ-0,13 та 7738,418тон марки ДГСШ 0,13);

- причиною часткового відвантаження вугільної продукції стало невиконання позивачем своїх зобовязань, передбачених пунктом 2.2.2. договору, щодо надання відповідачу до 10 червня 2004 року до початку місяця навантаження, тобто липня 2004 року, загальної заявки „в кількості вагонів”, що позбавило останнього можливості надати залізниці місячне замовлення на перевезення вантажів у відповідному періоді, а відтак, виконати і свої зобовязання щодо відвантаження необхідної кількості вугільного концентрату;

- 11.12.2006р. позивач направив відповідачу претензію №8/7720, в якій, в порядку ч.3 ст.612 ЦК України, відмовився від прийняття виконання відповідачем зобов'язань по відвантаженню продукції (концентрату) у зв'язку з втратою інтересу, та виклав вимогу про відшкодування збитків у розмірі вартості концентрату, що складає 2575294,75грн. Заявлені до стягнення збитки позивач обґрунтовував невиконанням відповідачем своїх зобовязань у липні 2004 року.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р. у справі №14/252(13/36(1/41) було скасовано рішення господарського суду Луганської області від 13.03.2009р., прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, рішення Луганського апеляційного господарського суду із посиланням на ст.22,ч.4ст.612, ст.623Цивільного кодексуУкраїни та ч.1 ст.224 Господарського кодексу України, мотивовано тим, що невиконання позивачем свого зобовязання, передбаченого умовами пунктом 2.2.2. договору, щодо надання відповідачу заявки не пізніше, ніж за 20 календарних днів до початку періоду, що оспорюється, позбавило відповідача можливості виконати свої зобовязання у передбачені договором строки.

За приписом ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням господарського суду при розгляді однієї справи, не підлягають доказуванню при вирішенні інших спорів, в яких приймають участь ті ж сторони. Таким чином, всі факти, встановлені постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р. у справі №14/252(13/36(1/41) є встановленими та обов'язковими для суду при вирішенні спору за позовом у справі №4/28пн/2011.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2004-2006 років позивачем надавались відповідачу заявки на відвантаження вугільної продукції №1186 від 05.08.2004р., №1202 від 06.08.2004р., №1293 від 31.08.2004р., №1317 від 06.09.2004р., №1452 від 30.09.2004р., №1/1508 від 30.11.2005р., №1704 від 28.11.2006р.

При цьому:

- заявка №1186 від 05.08.2004р. на відвантаження вугілля у серпні 2004 року, яка за договором повинна подаватись до 10.07.2004р., містить посилання на інший договір, а саме, від 14.07.2004 №1944-ПУ; кількість вугілля не відповідає маркам, тобто: позивач вказує, що на залишку 7738,418тн вугілля марки ДГСШ-013, а у заявці вимагає відвантажити 6300тн, вугілля марки ГСШ-013 - на залишку 5884,061тн, у заявці -7200тн.;

- заявка №1202 від 06.08.2004 на відвантаження вугілля у серпні 2004 року, яка за договором повинна подаватись до 10.07.2004р., також містить посилання на інший договір та вимагає відвантажити вугілля марки ДГСШ-013 у кількості 2000тн.;

Тобто, позивач у серпні 2004 року вимагав відвантаження вугілля загальною кількістю 15500тн, у тому числі марки ДГСШ-013 - 8300тн, хоча на залишку всього 13622,0479тн, у тому числі марки ДГСІІІ - 013 - 7738,418тн.

- заявка №1293 від 31.08.2004р. на відвантаження вугілля у вересні 2004 року, яка за договором повинна подаватись до 10.08.2004р., містить вказівку про відвантаження вугілля двох марок у кількості 3000тон без розділення кількості на марки;

- заявка №1317 від 06.09.2004р. на відвантаження вугілля у вересні 2004 року, яка за договором повинна подаватись до 10.08.2004р., вимагала відвантаження вугілля у кількості 1500тн марки ГСШ-013 та 1500тн марки ДГСШ-013;

Тобто, позивач у вересні 2004 року вимагав відвантаження вугілля загальною кількістю 6000тн., на залишок 7622,479тн заявок у вересні подано не було.

- заявка №1452 від 30.09.2004р. на відвантаження вугілля у жовтні 2004 року, яка за договором повинна подаватись до 10.09.2004р., містить вказівку про відвантаження вугілля двох марок у кількості 5000тн без розділення кількості на марки; на залишок 8622,479тн. у жовтні 2004 року заявок не було.

Таким чином, враховуючи недоліки наявні у поданих позивачем заявках та порушення строку, передбаченого для їх виставлення, судова колегії погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вищевказані заявки не могли бути виконані відповідачем своєчасно та належним чином з вини самого позивача.

Згідно ст.180 Господарського процесуального кодексу України та ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, впродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору та протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України та ст.631 ЦК України, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору, однак при цьому слід враховувати строки позовної давності, що передбачені ст.257 та ст.258 ЦК України.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2004р., а за розрахунками до моменту виконання фінансових зобовязань.

Враховуючи приписи ст.631 ЦК України слід зазначити, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку не є підставою для припинення зобов'язання розрахуватись, а тому судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідно до пункту 9.2. договору №Д-226 від 26.01.2004р., він діє до 31.12.2004р. та продовження його на новий строк не передбачено.

Водночас, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявки №1/1508 від 30.11.2005р., №1704 від 28.11.2006р. надані позивачем поза межами строку дії договору та не можуть вважатись такими, що підлягають виконанню.

11 грудня 2006р. позивач направив відповідачу претензію №8/7720, в якій, в порядку ч.3 ст.612 ЦК України, відмовився від прийняття виконання відповідачем зобов'язань з відвантаження продукції (концентрату) у зв'язку з втратою інтересу та вимагав відшкодування збитків. Про що також звертався з позовом до суду, як наслідок було винесено постанову Луганського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р. у справі №14/252(13/36(1/41).

05 березня 2010р. позивач звернувся до відповідача із заявкою №1-8/2151 про відвантаження залишку готової продукції у квітні 2010р., яка була отримана відповідачем 10.03.2010р.

На думку позивача, прострочення кредитора вважається відстроченням виконання зобов'язання боржника, що у свою чергу є мораторієм, який діє на час прострочення позивача по своєчасному направленню заявки на відвантаження і на підставі цього строк дії договору не закінчився до теперішнього часу тому відповідач повинен виконати договірні зобов'язання з відвантаження вугільної продукції згідно заявки від 05.03.2010р., а строк позовної давності почався з 01.05.2010р.

Відповідно до ч.2 ст.613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Тобто мова йде про те, що боржник може виконати своє зобов'язання з відстрочкою, а може і ні і вплине це на визначення його відповідальності. Але ця норма права не є мораторієм у розумінні ч.2 ст.263 ЦК України, а відповідно не є підставою для зупинення строку позовної давності.

Відповідно до ч.З ст.221 ГК України у разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора. Тобто, відстрочення, яке позивач вважає безумовним, могло відбутись тільки за погодженням сторін, але, як вбачається з матеріалів справи погодження між сторонами не було.

Крім того, як вірно визначено у рішенні господарського суду Луганської області предметом розгляду справи №14/252(13/36(1/41) було не встановлення факту прострочення кредитора, а наявність підстав для стягнення збитків.

З підстав, викладених вище, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що відстрочення виконання зобов'язання в розумінні ст.263 ЦК України не відбувалось і строк позовної давності повинен рахуватись відповідно до приписів ст.261 ЦК України.

Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, пунктом 4.3 договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію №Д-226 від 26.01.2004р. визначений строк виконання зобов'язання з відвантаження відповідачем продукції. Інші строки сторони не погоджували. Залишок вугільного концентрату утворився у липні 2004 року.

Згідно із ст.257 ЦК України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Оскільки, останнє відвантаження рядового вугілля позивач здійснив 13 липня 2004 року, яке отримане відповідачем 15 липня 2004 року, то до 18 липня 2004 року включно необхідно було відвантажити вугільний концентрат. Отже, 19 липня 2004 року позивач знав, що відвантаження вугільного концентрату не відбулось, тому перебіг строку позовної давності розпочався 19.07.2004р. та закінчився 19.07.2007р.

У разі відстрочення виконання зобов'язання на час прострочення кредитора, заявка на відвантаження надана 07.07.2004р. з простроченням на 26 днів, відвантаження повинно відбутись 02.08.2004р. Отже, 03.08.2004р. позивач знав, що відвантаження вугільного концентрату не відбулося, тому перебіг строку позовної давності розпочався з 03.08.2004р. та закінчився 03.08.2007р.

Відповідно до пункту 9.2. договору №Д-226 від 26.01.2004р. договір діє до 31.12.2004р., продовження його на новий строк не передбачене. Тобто перебіг строку позовної давності розпочався з 01.01.2005р. та закінчився 01.01.2008р.

На підстав викладено, строк позовної давності для звернення до суду з позовом сплинув 01.01.2008р.

Згідно відмітки господарського суду Луганської області позовна заява надійшла до суду 17.01.2011р., згідно відбитку календарного штемпелю на поштовому конверті позовну заяву направлено до суду 06.01.2011р.

За приписом п.5 ст.267 ЦК України суд може поновити пропущений строк позовної давності, якщо визнає поважними причини пропуску такого строку. В такому випадку порушене право підлягає захисту.

При цьому, поважними причинами є такі обставини, які роблять своєчасне предявлення позову до суду неможливим або ускладненим.

Відповідного клопотання про поновлення строків позовної давності позивачем до матеріалів справи не надано.

Наявності поважних причин пропуску позивачем встановленого трирічного строку позовної давності на звернення до суду з вимогами про зобовязання відповідача повернути вугільну продукцію шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем, судовою колегією не встановлено.

Згідно із п.4 ст.267 ЦК України закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позовних вимогах.

Приймаючи до уваги, що відповідач до винесення рішення по даній справі заявив клопотання про застосування строку позовної давності згідно з ч.3 статті 267 ЦК України та виходячи з того, що позивачем пропущено встановлений строк позовної давності, господарський суд обґрунтовано залишив без задоволення позовні вимоги про зобовязання відповідача повернути вугільну продукцію шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем.

В частині позовних вимог про визнання права власності позивача на вугільну продукцію, судова колегія також погоджується з висновком місцевого господарського суду про їх залишення без задоволення.

Так, твердження позивача, що факт не відвантаження вугілля є порушенням права власності, яке потребує застосування такого способу захисту, як визнання права власності, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки порушення права власності передбачає застосування інших способів захисту прав, передбачених законодавством. Визнання права власності необхідне, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, як це передбачене ст.392 ЦК України.

Відповідач ні прямо ні опосередковано не висловлював думку про те що спірне вугілля належить комусь іншому. А факт не відвантаження вугілля згідно заявок не може трактуватись як спір щодо наявності права власності на нього. Крім того, позивач сам посилається на умови договору, де вказано, що сировина та готова продукція є власністю позивача. Таким чином, спору відносно права власності на вказане вугілля не має. Заявки на відвантаження, які були надані позивачем, та які на його думку необгрунтовано не були виконані відповідачем, надані із простроченням термінів, передбачених п.2.2.2. договору №Д-226 від 26.01.2004р. Крім того, позивач відмовився від прийняття виконання зобов'язання після надання вказаних заявок.

Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Спосіб захисту, який передбачає ця стаття, має назву віндикація, тобто вимога власника про повернення свого майна, яке незаконно вибуває із його володіння.

Відповідач не є таким, що незаконно заволодів майном позивача, спірне майно не знаходилось у його володінні. Відповідач саме в рамках договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію №Д-226 від 26.01.2004р. отримав давальницьку сировину, та виробив з неї готову продукцію, що є предметом спору. Тому, ознак незаконного заволодіння майном позивача у даному спорі судовою колегією не встановлено.

Частина 5 статті 226 ГК України передбачає, що у разі невиконання зобов'язання про передачу їй речей управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Зазначена стаття регулює умови і порядок відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язань, у тому числі зобов'язання про передачу речей. Якщо позивач обрав не відшкодування збитків, а відібрання речей, тобто вирішив вимагати виконання зобов'язання в натурі, то потрібно керуватись відповідною для цієї вимоги нормою. Крім того, спірна річ не є предметом зобов'язання, предметом зобов'язання згідно договору №Д-226 від 26.01.2004р. є переробка давальницької сировини. Договірні зобов'язання за спірним договором закінчились.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач не визначився з нормами матеріального права, відповідно до яких сформулював предмет свого позову. Вимога позивача про повернення вугільної продукції шляхом відвантаження її за реквізитами, наданими позивачем - є вимогою, яка ґрунтується на умовах договору, тобто, позивач вимагає зобов'язати відповідача виконати договірні зобов'язання та посилається на заявку на відвантаження вугілля №1-8/2151 від 05.03.2010р., яка, як позивач підкреслює, надана у відповідності з умовами пункту 2.2.2. договору №Д-226 від 26.01.2004р. Однак строк дії договору на переробку давальницької сировини у вугільну продукцію від 26.01.2004 №Д-226 закінчився 31.12.2004р.

З огляду на наведене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Луганської області від 14.03.2011р. (повний текст підписаний 21.03.2011р.) у справі №4/28пн/2011 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля», м. Павлоград, Дніпропетровська обл. на рішення господарського суду Луганської області від 14.03.2011р. (повний текст підписаний 21.03.2011р.) у справі №4/28пн/2011 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 14.03.2011р. (повний текст підписаний 21.03.2011р.) у справі №4/28пн/2011 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий І.В. Зубченко

Судді: Н.В. Акулова

Н.В. Будко

Надруковано 5 примірників: 1 позивачу; 1 відповідачу; 1 до справи; 1 ДАГС; 1 господарському суду