Постанова № 19148232, 28.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2011 р. Справа № 5023/6272/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Черленяк М.І.,

при секретарі Новіковій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача - Заїка Я.О.

першого відповідача –не з’явився

другого відповідача –Солдатенко А.М., Сільченко Т.І., Семенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. № 4370 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 23 серпня 2011 року у справі №5023/6272/11

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до 1. Закритого акціонерного товариства "Теплоелектроцентраль-3", м. Харків

2. Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків

про визнання недійсним договору та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2011 року Харківська міська рада (далі - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила поновити строк позовної давності та визнати право комунальної власності територіальної громади міста Харкова в її особі на нежитлову будівлю ремонтно-будівельного цеху, літ. "Б-1", загальною площею 230,4 кв. м., яка розташована по вул. Енергетичній, 3 у м. Харкові, а також визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі № 266/160, укладений 25.03.2002 р. між акціонерною компанією "Харківобленерго" (далі –другий відповідач) та закритим акціонерним товариством "Теплоелектроцентраль-3" (далі –перший відповідач) недійсним.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23 серпня 2011 року у справі № 5023/6272/11 (суддя Шатерніков М.І.) в задоволенні клопотання другого відповідача про залучення до участі у справі в якості відповідачів Фонду державного майна України та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України відмовлено, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з другого відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат з оплати державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Другий відповідач із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23 серпня 2011 року у справі №5023/6272/11 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги другий відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Крім того, зазначає, що у позивача відсутнє право на звернення до суду із заявленими вимогами. На його думку, право власності другого відповідача на спірні об’єкти незалежно від його наступної реєстрації в будь-якому випадку підлягає захисту, а відсутність у власника лише реєстрації права власності на майно за наявності правовстановлюючого документа не є підставою для позбавлення його такого права.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Перший відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку свого представника у призначене судове засідання.

Враховуючи те, що явка першого відповідача не була визнана обов’язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника першого відповідача за наявними матеріалами у справі.

В судовому засіданні представники другого відповідача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник позивача, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи другого відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та другого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга другого відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 22 серпня 1995 року на підставі Указу Президента України № 282/95 від 04.04.1995 р. "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та наказу Міністерства економіки України № 75 від 14.06.1995 р. "Про внесення змін та доповнень до переліків підприємств, що підлягають корпоратизації" Міністерством енергетики та електрифікації було видано наказ № 163 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Харківобленерго" та затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Виробничого-енергетичного об'єднання "Харківенерго".

На виконання вищезазначеного наказу 23.11.2001 р. Міністерством палива та енергетики України затверджено перелік нерухомого майна, переданого до статутного фонду державної акціонерної компанії "Харківобленерго".

Реєстрація права власності на нерухоме майно на час корпоратизації другого відповідача здійснювалася на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р.

Згідно з вимогами вищезазначеного Положення витягу на нерухоме майно передувало проведення інвентаризаційних робіт, опис нерухомого майна з урахуванням літеровки приміщень, їх вартості, проведеної індексації та розмірів земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти.

При цьому, вказаним Тимчасовим положенням встановлювався виключний перелік документів, на підставі яких проводилася реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Як зазначає позивач, перелік документів, наданий другим відповідачем до реєструючого органу щодо оформлення реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна не відповідав вимогам законодавства, чинного на час здійснення реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю.          

На час складення акту інвентаризації майна ВЕО «Харківенерго»від 01.07.1995р. та затвердження переліку майна Міністерством палива та енергетики України від 25.11.2001 р., другий відповідач в порушення п. 16 вищезазначеного Положення не мав технічні паспорти або будь-яку іншу документацію щодо спірної нежитлової будівлі.

Дані обставини підтверджуються також тим, що у переліку від 25.11.2001 р. відсутній інвентаризаційній номер нежитлової будівлі та не зазначена адреса її місця розташування, що є порушенням Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 р. № 127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 р. за № 582/5773.

Крім того, під час здійснення реєстрації права власності, другий відповідач керувався листом Міністерства палива та енергетики України № 26/12-1619 від 23.11.2001 р., який відповідно до вимог чинного законодавства не може визнаватися належним правовстановлюючим доказом, оскільки стосується передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Харківобленерго", тоді як у реєстраційному посвідченні від 10.04.2002р. власником нерухомого майна визначено іншу юридичну особу –другого відповідача.

Чинне на період 1995-2001 р. р. законодавство, як доказ права власності на нерухоме майно вимагало від власника обов'язкове укладання договорів оренди земельної ділянки з відповідним планом земельної ділянки та актом визначення меж в натурі. Докази укладення таких договорів в матеріалах справи відсутні.

25 березня 2002 року між другим відповідачем (продавець) та першим відповідачем (покупець) укладено договір № 266/160 купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3, відповідно до умов якого у власність покупця перейшло майно: нежитлова будівля ремонтно-будівельного цеху, літ. "Б-1", загальною площею 230,4 кв. м. Вартість проданого майна складала 11 400,00 грн.

Другий відповідач вважає, що він, як продавець за спірним договором купівлі-продажу від 25.03.2002 р. № 266/160 отримав право власності на нерухоме майно в процесі корпоратизації другого відповідача на базі виробничого енергетичного об'єднання "Харківенерго", яке припинило свою діяльність.

Проте, позивач вважає, що територіальна громада є законним власником нежитлової будівлі ремонтно-будівельного цеху, літ. "Б-1", загальною площею 230,4 кв. м., розташованої за адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3. На його думку, зазначені нежитлові приміщення помилково увійшли до переліку нерухомого майна другого відповідача, оскільки на час проведення корпоратизації товариства, перебували у комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст Харківської області.

Аналізуючи матеріали справи, доводи сторін в обґрунтування своїх вимог та позиції у справі, а також положення норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до приватизаційного законодавства, зокрема, приписів Закону України "Про приватизацію державного майна" під час формування статутного фонду корпоратизованого акціонерного товариства, засновником виступає державний орган приватизації або державний орган, уповноважений керувати майном підприємства та надавати згоду на його відчуження.

Другий відповідач не надав доказів того, що Міністерство палива та енергетики надавало згоду на відчуження спірного нерухомого майна.

На момент купівлі-продажу нежитлової будівлі другий відповідач не мав правовстановлюючих документів на майно, оскільки реєстрація права власності акціонерного товариства на спірні об'єкти нерухомого майна (реєстровий № 4407) була здійснена 10.04.2002 р., тоді як спірний договір купівлі-продажу укладено з першим відповідачем 25.03.2002 р.

При цьому, перелік нерухомого майна другого відповідача, складений під час корпоратизації, не містить нежитлових приміщень, тотожних приміщенням, які є предметом спірного договору купівлі-продажу від 25.03.2002 р. № 266/160.

Матеріалами справи підтверджується, що територіальна громада міста Харкова є законним власником спірного майна, яке на час проведення корпоратизації другого відповідача перебувало у комунальній власності територіальної громади сіл, селищ, міст Харківської області та за своїми функціональними ознаками входило до складу промислового циклу по виробництву теплової енергії.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" визначалося, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 577 від 13.10.1992 р. «Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя»Представником Президента України по Харківській області (в межах повноважень, наданих Законом України «Про Представника Президента») прийнято розпорядження № 622 «Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності до комунальної власності області».

Рішенням Харківської обласної ради від 28.04.1998 р. Харківській обласній державній адміністрації були делеговані повноваження управління майном, яке є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області. На виконання даного рішення Управлінню житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації делеговані повноваження по управлінню майном підприємств, що забезпечують теплопостачання споживачів м. Харкова, в тому числі і Обласного виробничого об'єднання «Харківтеплокомуненерго».

Рішенням Харківської обласної ради від 11.05.1999 р. у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області було прийнято цілісний майновий комплекс державного підприємства «Харківські теплові мережі», розташований за юридичною адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 11.

Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації № 749 від 13.09.1999 р. затверджено акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Харківські теплові мережі»у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області.

Відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про підприємства в Україні»(в редакції Закону № 82/95 від 02.03.1995 р.) 10 вересня 1999 року між державним ОВО «Харківтеплоенерго»та обласним підприємством «Харківські теплові мережі»було укладено засновницький договір, за умовами якого, державне підприємство «Харківські теплові мережі»з відповідним цілісним майновим комплексом увійшло до складу ОВО «Харківтеплоенерго»із збереженням права юридичної особи із самостійним балансом та правом виходу із складу об'єднання за згодою представника власника майна - Харківської обласної ради.

26 квітня 2001 року між Управлінням майном комунальної власності Харківської обласної державної адміністрації та першим відповідачем укладено договір № 6 оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу ТЕЦ-3 Харківського обласного виробничого об'єднання теплових мереж «Харківтеплоенерго»(ОВО «Харківтеплоенерго»), розташованого за юридичною адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3.

На виконання рішення XI сесії Харківської обласної ради ХХІУ скликання від 19.08.2003 р. «Про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області цілісних майнових комплексів підприємств, що забезпечують теплопостачання споживачів м. Харкова до комунальної власності територіальної громади м. Харкова»та рішення ХУІ сесії Харківської міської ради ХХІУ скликання від 24.09.2003 р. № 191/03 «Про комунальну власність міста Харкова»до комунальної власності міста Харкова було прийнято цілісний майновий комплекс, що використовувався першим відповідачем за договором оренди № 6 від 26.04.2001 р.

Право комунальної власності територіальної громади міста Харкова на цілісний майновий комплекс, в тому числі і на спірне майно, набуте внаслідок прийняття законодавчого акту щодо встановлення власності держави Україна та розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) та підтверджується відповідними свідоцтвами. Зокрема, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим на підставі розпорядження Харківського міського голови № 2471 від 03.10.2006 р., в якому право власності на нежитлові приміщення та будівлі по вул. Енергетичній, 3 у м.Харкові зареєстровано за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради.

У зв'язку з прийняттям у комунальну власність міста цілісного майнового комплексу, на виконання вимог статті 287 Господарського кодексу України, 25 вересня 2003 року Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради договір оренди цілісного майнового комплексу № 6 від 26.04.2001 р. було переукладено, та укладено договір оренди № 1192 цілісного майнового комплексу з першим відповідачем, викладений у новій редакції додатковою угодою від 19.11.2003р., на підставі розпорядження начальника Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради № 1297 від 19.11.2003 р.

Пунктом 1.3. вищезазначеного договору передбачалася передача цілісного майнового комплексу для виробництва, передачі, розподілу та реалізації теплової та електричної енергії. Строк дії договору оренди № 1192 встановлено до 26.04.2011 р., тобто на 10 років.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2010 р. у справі №66/184-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2010 р., позовні вимоги позивача до першого відповідача та Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості, задоволено.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. у справі №47/250-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р., позовні вимоги прокурора міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради щодо витребування майна та виселення першого відповідача із нежитлових приміщень та будівель, що входять до складу цілісного майнового комплексу, задоволено.

На даний час судові рішення набрали законної сили.

На виконання вищезазначених судових рішень на підставі Розпорядження Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради № 242 від 15.02.2011 р. та наказу № 230 від 01.03.2011 р. витребуваний цілісний майновий комплекс та внесений до складу комунального підприємства "Харківські теплові мережі", зобов'язано провести інвентаризацію рухомого та нерухомого майна першого відповідача, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3.

Як зазначає позивач, під час проведення інвентаризації та передачі Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради цілісного майнового комплексу структурного підрозділу ТЕЦ-3 Харківського обласного виробничого об'єднання теплових мереж "Харківтеплоенерго", йому стало відомо, що нежитлова будівля ремонтно-будівельного цеху, літ. "Б-1", загальною площею 230,4 кв. м., яка розташована за юридичною адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3, належить на праві власності першому відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з другим відповідачем.

Оскільки вказані нежитлові будівлі знаходилися в постійному користуванні ОВО "Харківтеплоенерго", за своїми функціональними ознаками були залучені до промислового циклу по виробництву теплової енергії, знаходилися на території, що належить комунальній власності, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Зокрема, обставини щодо знаходження спірного майна у комунальній власності та розміщення на постійному місці розташування підтверджуються листом Фрунзенської районної ради № 791 від 08.04.2002 р., з якого вбачається, що приміщення складу РБУ-2, складу для фарб та будівлі ремонтно-будівельного цеху знаходяться на території, закріпленій за першим відповідачем, тобто по вул. Енергетичній, 3 у м. Харкові.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що у другого відповідача були відсутні підстави набуття права власності на спірні нежитлові приміщення.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про власність", що діяв на час укладання угоди, захист права власності здійснюється судом. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється.

Як зазначено в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28.04.1978 р., що була чинною на час укладання угоди, за правилами статті 48 Цивільного кодексу угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки закону, а й іншим актам, виданим органами державної влади, чи управління в межах наданої їм компетенції.

При вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою правомірності передачі або продажу майна, суди застосовують законодавство, яке діяло на момент вчинення зазначених дій.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 01.01.2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуваний договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, тому до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року.

За приписами частини 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною.

Згідно зі статтею 59 цього Кодексу угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення та її дія припиняється на майбутнє.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про визнання права комунальної власності територіальної громади міста Харкова в її особі на нежитлову будівлю ремонтно-будівельного цеху, літ. "Б-1", загальною площею 230,4 кв. м., яка розташована по вул. Енергетичній, 3 у м. Харкові, а також визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі № 266/160, укладеного 25.03.2002 р. між першим та другим відповідачами, недійсним, є правомірними, ґрунтуються на вимогах законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилання другого відповідача в апеляційній скарзі на те, що на час пред’явлення позивачем позову до суду строк позовної давності закінчився, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на нижчевикладене.

За приписами статті 71 Цивільного кодексу УРСР до позовів про визнання угод недійсними встановлено трирічний строк позовної давності.

Згідно зі статтею 76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу стало відомо про порушене право з часу виконання підпорядкованим Департаментом наказу № 230 від 01.03.2011 р. про проведення інвентаризації рухомого та нерухомого майна першого відповідача, що розташовано за адресою: м. Харків, вул. Енергетична, 3.

Тобто, з урахуванням приписів статті 79 Цивільного кодексу УРСР перебіг встановленого законом строку позовної давності починається з 01.03.2011 р.

З наведеного слід зробити висновок, що позивачем пропущено строк позовної давності з поважних причин, а тому господарський суд Харківської області дійшов правомірного висновку про його поновлення.

Твердження другого відповідача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції статті 24 Господарського процесуального кодексу України та відмову в задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України, колегія суддів вважає безпідставними.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що повноваження Фонду державного майна України у процесі приватизації визначені статтею 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, що регулюються Постановою Верховної Ради України № 2558 від 07.06.1992 р.

У Фонду державного майна України та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України відсутні повноваження власника майна в процесі корпоратизації державного майна та управління майном, яке увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації). В зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що підстави для залучення до участі у справі в якості відповідача зазначених осіб, відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що твердження другого відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Харківської області від 23 серпня 2011 року у справі № 5023/6272/11 залишити без змін.

Головуючий суддя Сіверін В.І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Черленяк М.І.

Повний текст постанови по справі підписаний 24 жовтня 2011 року.