Рішення № 19095616, 14.11.2011, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22ц-7845/11 Головуючий у 1 й інстанції - Єлісєєва Т.Ю.

Категорія 51 Доповідач - Черненкова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2011 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Красвітної Т.П., Каратаєвої Л.О.

при секретарі - Горлаковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до компанії «Туркіш Ерлайнз ІНК» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

30 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що за наказом № 1 від 01.10.2006 року вона була прийнята до відповідача на посаду менеджера з продажу авіаквитків. 29.11.2010 року відбулася атестація працівників, за результатами якої вона визнана такою, що не відповідає займаній посаді. За наказом № 342 від 30.11.2010 року вона звільнена з роботи на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України у звязку з невідповідністю займаній посаді. Вважає даний наказ незаконним у звязку з тим, що вона була атестована як агент з продажу авіаквитків, але вона працювала на посаді менеджера з продажу авіаквитків, тобто на іншій посаді за якою атестація не проводилась. Звільнена позивачка також з посади агента з продажу авіаквитків, однак на цій посаді вона не працювала. Наказ про звільнення виданий директором представництва з суттєвим перевищенням наданих йому повноважень на підставі довіреності відповідача, а отже є недійсним та незаконним. Вважає, що повинна бути поновлена на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка не має можливості працевлаштуватися у звязку з чим не може виконувати покладені на неї обовязки матері по утриманню дитини, що призводить до пригніченого стану і сильних моральних страждань. Таким чином, відповідач спричинив їй моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 100000 грн. Позивачка просила суд визнати наказ № 342 від 30 листопада 2010 року незаконним; поновити її на посаді менеджера з продажу авіаквитків; стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто з 01.12. 2010 року до моменту винесення рішення по даній справі та грошові кошти у розмірі 100000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди; судові витрати на ІТЗ покласти на відповідача.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2011 року уточнення до позовної заяви повернуті позивачу.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2011 року ухвалено: в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити; стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 59,50 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву з урахуванням уточнень позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом №1к від 01.10.2006 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу до Представництва «Туркіш Ерлайнз ІНК.»в м. Дніпропетровську без зазначення посади. 01 жовтня 2007 року між компанією «Тюркіш Ерлайнз Інк.»та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, згідно п.1.2 позивачку було прийнято на роботу на посаду агента з продажу авіаквитків. 01 жовтня 2009 року між компанією «Тюркіш Ерлайнз Інк.»та ОСОБА_2 було укладено новий трудовий договір, в якому також в п.1.2 вказується, що ОСОБА_2 прийнято на посаду агента з продажу авіаквитків. Наказом директора Представництва № 324 від 12 листопада 2010 року було призначено проведення атестації працівників, зокрема ОСОБА_2 Атестація проводилась 29 листопада 2010 року. За результатами атестації атестаційна комісія прийняла рішення про те, що ОСОБА_2 не відповідає займаній посаді агента з продажу авіаквитків. В звязку з цим, 30 листопада 2010 року на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України директором Представництва було видано наказ № 342 про звільнення ОСОБА_2 з посади агента з продажу авіаквитків у звязку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Копію даного наказу ОСОБА_2 отримала, про що зробила відмітку на його оригіналі.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що рішення про звільнення ОСОБА_2 було прийнято належним органом управління та в межах його компетенції. При внесені запису в трудову книжку ОСОБА_2 про прийняття та звільнення її з роботи, було допущено помилку та внесено неправильний запис щодо посади на яку позивачку було прийнято на роботу, що відповідачем визнається. ОСОБА_2 фактично працювала на посаді агента з продажу авіаквитків і була звільнена з цієї посади, з огляду також на те, що згідно штатних розписів на 2006 рік, 2011 рік у відповідача не передбачена посада менеджера з продажу авіаквитків. Будь-яких порушень закону при звільненні позивача судом не встановлено.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції за таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Припинення трудового договору за такою підставою можна визнати правильним лише в тому разі, коли буде встановлено, що працівник не може виконувати покладених на нього трудових обов'язків і така неможливість обумовлена саме недостатньою кваліфікацією.

Однак усупереч вимогам статей 212, 213, 215 ЦПК висновок суду про те, що порушень закону при звільненні позивача не встановлено, фактично ґрунтується лише на матеріалах атестаційної комісії, які не стосувалися ділових якостей і кваліфікації позивача, за відсутності інших об'єктивних даних щодо його недостатньої кваліфікації.

При цьому суд не врахував, що рішення атестаційної комісії про невідповідність працівника займаній посаді є лише одним із таких доказів, який підлягає перевірці й оцінці судом у сукупності з іншими доказами (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Суд першої інстанції у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, пояснень позивачки не перевірив, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, не встановив та не зазначив у рішенні фактів і обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не може виконувати покладених на неї трудових обов'язків і така неможливість обумовлена саме недостатньою її кваліфікацією.

Крім того, суд не перевірив додержання відповідачем правил звільнення, визначених частиною другою статті 40 КЗпП України, стосовно можливості переведення позивачки на іншу роботу.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

За змістом п. 2 ст. 40 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору є виявлена невідповідність працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Тобто неякісне виконання роботи, неналежне виконання функціональних обов'язків може вважатися виявленою невідповідністю займаній посаді тільки, якщо вони викликані недостатньою кваліфікацією та за відсутності вини працівника в неналежному виконанні посадових обов'язків.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 21 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з подальшими змінами), при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і його неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що з 01 жовтня 2006 року позивачка ОСОБА_2 працювала у відповідача на посаді агента з продажу авіаквитків (а.с. 44 - наказ № 1К від 01.10.2006 року; трудовий договір від 01 жовтня 2009 року а.с.45-49; штатний розпис за 2006 рік та за 2011 рік а.с.65,66; трудовий договір від 01 жовтня 2007 року а.с.72-76). Згідно до наказу № 342 від 30 листопада 2010 року ОСОБА_2 звільнена з роботи з посади агента з продажу авіаквитків Представництва «Тюркіш Ерлайнз Інк.»в м. Дніпропетровськ у звязку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України), з 30 листопада 2010 року на підставі з прийняттям атестаційною комісією рішення від 29.11.2010 року про невідповідність агента з продажу авіаквитків Представництва ОСОБА_2 займаній посаді (а.с.9,18,178-180).

За результатами атестації атестаційна комісія прийняла рішення про те, що ОСОБА_2 не відповідає займаній посаді агента з продажу авіаквитків, однак це по суті є загальною оцінкою теоретичних знань працівника за відсутності конкретних фактів неналежного виконання ним трудових обов'язків саме внаслідок недостатньої кваліфікації.

Доводи представника відповідача в апеляційній інстанції на те, що наявні випадки порушення позивачкою трудової дисципліни та невиконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів»в частині неналежного надання послуг щодо бронювання авіаквитків для громадян, що підтверджується заявою ОСОБА_4 та копією електронних квитків, які оформлювала позивачка, а також пояснювальною запискою позивачки, у звязку з чим висновкам атестаційної комісії передували факти порушення позивачкою своїх посадових обовязків, що спричинило порушення прав громадян, через незнання позивачкою правил обслуговування споживачів та низького рівня професійної кваліфікації, - судова колегія вважає неспроможними тому, що ці обставини не дають підстав для звільнення за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Порушення трудової дисципліни та невиконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів»в частині неналежного надання послуг щодо бронювання авіаквитків для громадян відноситься до проступків працівника за його виною, що виключає можливість звільнення за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Крім того, зазначені обставини щодо претензій пасажира у червні 2010 року(а.с.185-190) не підтверджені належними доказами їх обґрунтованості.

Недостатня кваліфікація працівника може виражатися у відсутності у нього необхідних знань і навиків, що виключають можливість нормального виконання обовязків по конкретній посаді або роботі, і підтверджуватись обєктивними даними про те, що працівник не виконує і не може виконувати тих функцій, що покладені на нього за трудовим договором.

Відповідно до наданих відповідачем трудових договорів з позивачкою (а.с.45-49, 72-75) не вбачається функцій працівника, повязаних з вимогами про знання Закону України «Про захист прав споживачів»згідно до положень якого були поставленні питання на атестаційній комісії. Відсутні у відповідача посадові інструкції працівника, про що зазначили сторони у справі. Питання переведення позивача на іншу роботу у звязку із звільненням за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, відповідачем не обговорювалось за причинами її відсутності. Позивачка виконувала свої обовязки з часу прийняття і до звільнення з роботи, тобто більше ніж чотири роки, про що зазначив представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції. За час роботи позивачка неодноразово здавала екзамени та отримувала відповідні сертифікати компанії відповідача (а.с.10,11,12), зокрема і у 2010 році, що не спростовано відповідачем у справі.

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що у справі немає будь-яких фактичних даних про те, що позивач внаслідок недостатньої кваліфікації не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки, і відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували протилежне. Отже, звільнення позивача було проведено незаконно.

У відповідності до ч.1 ст.235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки суд прийшов до висновку про незаконність звільнення позивача, то вона підлягає поновленню на роботі і на її користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день розгляду справи у суді виходячи з середньої місячної заробітної плати у розмірі 7237,50 грн. згідно довідки відповідача про доходи за останні два повних місяців роботи позивачки (а.с.24) за період з 01.12.2010 року по 10.11.2011 року, тобто за 11 місяців 10 днів, що складає суму 82 025 гривень.

Судова колегія вважає, що має місце порушення трудових прав позивача внаслідок незаконного звільнення у зв'язку з чим їй було завдано моральну шкоду згідно до вимог статті 237-1 КЗпП України, але розмір відшкодування моральної шкоди позивачка зазначила занадто завеликий, що не відповідає обставинам справи. Судова колегія оцінює спричинену моральну шкоду позивачці незаконним звільненням на суму у розмірі 200 гривень.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що позивачка за цією категорією справи звільнена від сплати судового збору та сплатила витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. (а.с.2), позовні вимоги задоволенні частково, то судова колегія вважає, що підлягає стягненню з відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь держави у сумі 820,25 гривень та у рахунок компенсації понесених судових витрат на користь позивача у сумі 120 гривень.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2011 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2 до компанії "Тюркіш Ерлайнз Інк." в особі представництва "Тюркіш Ерлайнз Інк." (представництво Турецьких Авіаліній в Україні) в м. Дніпропетровську про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Визнати наказ № 342 від 30 листопада 2010 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 з посади агента з продажу авіаквитків представництва "Тюркіш Ерлайнз Інк." в м. Дніпропетровську у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України - незаконним.

Поновити ОСОБА_2 на роботі в компанії "Тюркіш Ерлайнз Інк." на посаді агента з продажу авіаквитків представництва "Тюркіш Ерлайнз Інк." (представництво Турецьких Авіаліній в Україні) в м. Дніпропетровську.

Стягнути з компанії "Тюркіш Ерлайнз Інк." в особі представництва "Тюркіш Ерлайнз Інк." (представництво Турецьких Авіаліній в Україні) в м. Дніпропетровську, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ - 79042, вул. Аеропорт,42 та має ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26561747, на користь ОСОБА_2 за рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 грудня 2010 року по 10 листопада 2011 року в розмірі 82 025 гривень (вісімдесят дві тисячі двадцять п'ять гривень); за рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 гривень (двісті гривень); за рахунок компенсації понесених судових витрат у розмірі 120 гривень (сто двадцять гривень).

Стягнути з компанії "Тюркіш Ерлайнз Інк." в особі представництва "Тюркіш Ерлайнз Інк." (представництво Турецьких Авіаліній в Україні) в м. Дніпропетровську, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ - 79042, вул. Аеропорт,42 та має ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26561747, на користь держави судовий збір у розмірі 820,25 гривень (вісімсот двадцять гривень 25 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії