Ухвала суду № 19073116, 25.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2011 року м. КиївК-1911/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008

у справі№ А38/129-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Днепрострой”

до Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Днепрострой” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень рішень №0000202320/0, №0000222320/0 від 26.01.2007.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2006 та складено акт №14/232/30602474 від 22.01.2007.

За результатами відповідачем у справі 26.01.2007р. прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000202320/0 від 26.01.2007, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 150762, 3 грн., №0000222320/0 від 26.01.2007, яким позивачу визначено податкове зобовязання з орендної плати у розмірі 2670, 61 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, занижено валовий дохід у сумі 431775 грн., занижено орендну плату за землю у сумі 1780, 41 грн.

Відповідно до п. 1.10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, проценти - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.

Як встановлено абзацом 8 п. 1.10 зазначеного Закону, платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Фінансовий кредит у відповідності з положеннями пп. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є коштами, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Судами встановлено, що кошти, які отримав позивач за умовами договору з компанією - нерезидентом ТОВ „Контімекс” (США) на підставі договору №5 від 20.08.2002, значиться на підприємстві як заборгованість по кредитному договору та факт часткової сплати позивачем ТОВ „Контімекс” (США) процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору.

Витрати по сплаті відсотків є витратами платника податку у грошовій формі, які здійснені внаслідок отримання і використання зазначених коштів у власній господарській діяльності.

За своєю правовою природою сплачені позивачем нерезиденту - кредитору відсотки за користування грошима не можуть визнаватися процентами, оскільки сплачені товариством суми є платежами за надання можливості використати кошти у власній господарській діяльності в межах цивільно-правової угоди, тобто це є платою за користування коштами, отже на них не можуть бути поширені особливості визначення складу витрат платника податку, які зазначено у п. 5.5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому мова йдеться про сплату відсотків за борговими зобовязаннями.

Як вбачається з переліку витрат, визначених п. 5.3 цього Закону як витрати, що не включаються до складу валових, витрати платника податку у грошовій формі за користування коштами законодавцем до цього пункту не віднесено, а відповідно до п. 5.10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано прийшла до висновку про безпідставність донарахування спірним податковим повідомленням-рішенням товариству податку на прибуток, не можна вважати законним застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Стосовно заниження позивачем орендної плати за землю на 1780,41 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та Новомосковською міською радою укладено договір оренди №519 від 29.06.2004, за яким позивачу передається у оренду земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,5922 га, цільове призначення земельної ділянки - для внутрішнього водного транспорту річковий порт.

01.07.2005 між позивачем у справі та Приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір майнового найму, умовами якого передбачено, що позивач передає у оренду Приватному підприємцю ОСОБА_1 приміщення річкового порту загальною площею 457,8 м2 яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Позивачем у справі земельна ділянка отримана у користування на підставі договору оренди, будь-якій іншій особі не передавалась, та використовується за цільовим призначенням земельної ділянки ( для внутрішнього водного транспорту), будь-яких обмежень щодо передачі у оренду приміщення річкового порту договір оренди земельної ділянки №519 від 29.06.2004 не містить.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційну скаргу Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 у справі № 25/75-28/369-А слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2008 у справі № 25/75-28/369-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.О. Рибченко

М.І. Костенко

Н.Є. Маринчак

Т.М. Шипуліна Суддя М.О. Федоров