Ухвала суду № 19072113, 17.10.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2011 р. Справа № 54169/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання Грущенко І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дім» до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2009 року ТОВ «Дім» звернулося до суду з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач свої вимоги мотивував тим, що відповідно до акту перевірки відповідачем складено та направлено йому податкові повідомлення-рішення від 06.02.2009 року №0000252304/0/7897, № 0000262304/0/7898, № 0000071703/0/7899, від 22.04.2009 року № 0000262304/125450, № 0000252304/025449, № 0000071703/125451. Позивач вважав, що такі рішення податкового органу не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.

Позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.02.2009 року №0000252304/0/7897, № 0000262304/0/7898, № 0000071703/0/7899, від 22.04.2009 року № 0000262304/125450, № 0000252304/025449, № 0000071703/125451.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року позов задоволено частково.

Податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 06.02.2009 року №0000252304/0/7897, № 0000262304/0/7898, № 0000071703/0/7899, від 22.04.2009 року № 0000262304/125450, № 0000252304/025449, № 0000071703/125451 визнано нечинними та скасовано.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Тернопільська ОДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на те, що в ході проведення працівниками Тернопільської ОДПІ планової виїзної перевірки ТОВ «Дім» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 виявлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, у звязку з чим податковим органом правомірно на законних підставах прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Апелянт просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, представника ТОВ «Дім», яка просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В справі встановлено, що Тернопільська ОДПІ провела планову виїзну перевірку ТОВ «Дім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.04.2007 р. по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт № 645/23-420/22605152.

На підставі даного акта податковий орган прийняв ряд податкових повідомлень-рішень, зокрема:

№ 0000252304/0/7897 від 6.02.2009 року, яким позивачу було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 517580,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 258890,00 грн. за порушення вимог п. 1.20, пп. 4.1.6, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9, пп. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

№ 0000252304/0/7898 від 6.02.2009 року про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1232,50 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2465, 10 грн. за порушення позивачем вимог пп.1.5, пп.4.9, п. 7.1, пп.8.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ;

№ 0000252304/0/7899 від 6.02.2009 року про необхідність сплати податку на додану вартість в розмірі 161042,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі за порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами розгляду скарги позивача Тернопільською ОДПІ 22.04.2009 року було прийнято рішення про залишення без змін зазначених податкових повідомлень-рішень та прийнято нові податкові повідомлення-рішення № 0000262304/125450 від 22.04.2009 року, № 0000252304/025449 від 22.04.2009 року та № 00000 71703/ 125451 від 22.04.2009 року.

Податковий орган встановив, що ТОВ «Дім» придбавав сировину, матеріали (папір) для господарської діяльності, що підтверджено рахунками, актами виконання робіт та іншими фінансово-господарськими документами, які стверджують виконання вантажно-розвантажувальних робіт, транспортних робіт та витрат на їх виконання, а тому відніс дані транспортні витрати до складу валових витрат по факту їх отримання, хоча за правилами та стандартами бухгалтерського обліку повинен включити до первісної вартості запасів з метою здійснення перерахунку згідно п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідач вважав, що вантажно-розвантажувальні роботи та транспортні послуги відносяться до первісної вартості матеріалів, сировини та відповідно підлягали розрахунку приросту (убутку) запасів. Внаслідок цього податковий орган вважав, що позивач занизив суму валових доходів в третьому кварталі 2008 року на суму 17009 грн.

Досліджуючи обставини справи щодо правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача щодо визначення податкового зобовязання з податку на прибуток, суд першої інстанції правильно керувався нормами чинного на час спірних правовідносин законодавства.

При цьому прийняв до уваги , що відповідно до пп. 1.5, 1.6 та 1.7 чинного на час спірних правовідносин Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327, акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з абз.»б» пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед державними та цільовими фондами», який був чинним на час спірних правовідносин, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

З акту перевірки № 645/23-420/22605152 від 29.01.2009 року, зокрема, таблиці «Розрахунок транспортно-заготівельних витрат» видно, що представники податкового органу не провели розрахунку залишку транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) станом на початок 2007 року, а розрахунки приросту (убутку) товарно-матеріальних цінностей було проведено, виходячи з припущень, що залишок ТЗВ станом на 1.01.2007 року був відсутній. Проте, в акті перевірки податкової інспекції за 2007- 2008 роки зазначено, що питома вага ТЗВ на підприємстві коливається в межах від 7,2% до 12,42%, що означає наявність залишку ТЗВ у величині від 46828 грн. до 80777 грн.

Оскільки облік залишку ТЗВ станом на 1.01.2007 року не проводився позивачем, відповідач повинен провести повторний перерахунок залишку ТЗВ, проте він цього не зробив, порушивши вимоги абз. «б» пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед державними та цільовими фондами».

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо незаконності донарахування податковим органом позивачу податку на прибуток внаслідок заниження, на його думку, валових доходів на суму 17009 грн. є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу.

Далі, як видно з матеріалів справи, Тернопільська ОДПІ вважала, що ТОВ «Дім» в 3 кварталі 2007 року не включило до складу валових доходів кредиторську заборгованість перед фірмою «Lehman Servises LTD» (резиденство Великобританія) в розмірі 1237250 грн. ( 424 тис. доларів США), що виникла згідно контракту № 7/12 від 29.07.2003 року, як таку, по якій закінчився термін позовної давності.

Визнаючи даний висновок відповідача помилковим, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що згідно п.3 контракту № 7/12 від 29.07.2003 року кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється по вимозі продавця. Поставка обладнання здійснена постачальником 17.09.2003 року. Висновки податкового органу суперечать вимогам ст.. 261 та 530 ЦК України, оскільки продавець (фірма «Lehman Servises LTD») згідно вказаного контракту вправі поставити вимогу про оплату в будь-який час, після чого позивач як боржник протягом семиденного строку зобовязаний виконати свій обовязок щодо оплати за контрактом. Суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку термін позовної давності щодо вимоги про оплату не минув, тому правових підстав для включення суми кредиторської заборгованості до валових доходів позивача не має.

Як видно з матеріалів справи, податковий орган вважав, що ТОВ «Дім» включило до складу валових витрати, які не повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) на загальну суму 796666,68 грн.

Ця сума складається з орендної плати 380000 грн. за договором оренди нерухомого майна від 5.09.2007 року, укладеного з ЗАТ «Шевченківський універмаг» щодо складських та офісних приміщень по вул.. О.Теліги, 15 в м. Києві та орендної плати в сумі 416666, 68 грн. за договором оренди від 22.07.2008 року на складські та офісні приміщення в м. Києві по вул..А.Іванова, 12, укладеного позивачем з ТОВ «Печерські зорі».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості цих висновків податкового органу.

Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються:

суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З матеріалів справи видно, що орендовані приміщення використовувалися позивачем для поглибленого маркетингового аналізу поліграфічного та рекламного ринку України з метою просування власної продукції та послуг на нові ринки.

Відповідно до пп.5.4.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

З поданих позивачем доказів видно, що проведення маркетингових заходів в орендованих приміщеннях в м. Києві проводилися відповідно до наказів по ТОВ «Дім» від 5.09.2007 року № 1/05-09-07-к «Про тимчасове переведення на постійну роботу в іншу місцевість» та №1/08-08-к від 1.08.2008 року, згідно яких в м. Київ переводилися працівники підприємства, де виконували свої трудові функції за трудовими договорами.

Спираючись на положення ст.. 64, 58 Господарського кодексу України, ст.. 9 Конституції України, суд першої інстанції правильно вважав про безпідставність висновків податкового органу в частині обовязку позивача створити та зареєструвати свої структурні підрозділи в м. Києві з метою маркетингового аналізу поліграфічного та рекламного ринку України, оскільки підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру.

Умови та порядок отримання комунальних послуг по орендованих приміщеннях не мають правового відношення до включення позивачем сплаченої орендної плати за оренду нерухомого майна до складу валових витрат, про що правильно вважав суд першої інстанції.

Тернопільська ОДПІ прийшла до висновку, що ТОВ «Дім» безпідставно віднесло до складу податкового кредиту 159333 грн. податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ЗАТ «Шевченківський універмаг» та ТОВ «Печерські зорі» по операціях за наведеними вище договорами оренди нерухомого майна.

З таким висновком суду обґрунтовано не погодився суд першої інстанції, оскільки відповідно до пп.7.4.1 ст. 7 чинного на час спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З врахуванням вказаної норми закону суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за договорами оренди нерухомого майна.

Податковий орган в процесі перевірки прийшов до висновку, що ТОВ «Дім» на протязі червня 2007 року вересня 2008 року безпідставно віднесло до складу податкового кредиту 1619,00 грн. податку на додану вартість згідно податкових накладних, виданих оператором мобільного звязку «Київстар Дж. Ес.Ем.» за наданими послугами з міжнародного роумінгу. Податковий орган посилався на те, що підприємство не предявило документів про відрядження за кордон.

Суд першої інстанції правильно вважав, що роумінг це телекомунікаційна послуга, яка надається абонентам мобільного звязку, які обслуговуються мережами різних операторів партнерів, що уклали між собою договір про роумінг. Для користування послугою міжнародного роумінгу не потрібно виїжджати за межі України, при цьому достатньо здійснити дзвінок до абонента, який обслуговується в мережі іноземного оператора мобільного звязку.

З врахуванням того, що позивач здійснює зовнішньоекономічну діяльність та підтримує ділові звязку з іноземними партнерами в тому числі за допомогою засобів телекомунікаційного звязку, подав при перевірці відповідні документи, чого не оспорює відповідач, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що послуги з міжнародного роумінгу придбані ТОВ «Дім» з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах своєї господарської діяльності.

Не можна визнати обґрунтованими висновки Тернопільської ОДПІ в тій частині, що позивачем як працедавцем було надано своїм працівникам додаткові блага у формі використання послуг мобільного звязку міжнародного роумінгу працівникам, які не перебували у відрядженні за кордоном, в звязку з чим податковим органом визначено позивачу податкове зобовязання з доходів найманих працівників в сумі 3697,65 грн.

В справі встановлено, що працівники позивача в особистих цілях не використовували засоби мобільного звязку підприємства, а витрати на придбання підприємством послуг міжнародного роумінгу безпосередньо повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого прийняв законну постанову про задоволення позову, підстав для скасування якої немає.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо законності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача підставою для її задоволення бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009 року в справі № 2а-1038/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : В.В. Ніколін

Д.М. Старунський