Постанова № 19071402, 26.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2011 р. № 2а- 10288/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В. , Лук'яненко М.О., Самойлової В.В.

при секретарі судового засідання - Смоляр Є.А.

за участю представників сторін

позивача Лавренюк Т.А.

відповідача Тімонова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс"

до Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги заявлені до Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова в про скасування податкових повідомлень рішень від 29.07.2011р. № 0003482305; № 0003472305. У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі пославшись на те, що у відповідачем безпідставно встановлено порушення позивачем положень ч. 1 ст. 203, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України та як наслідок зміна податкових зобовязань платника податку.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши що внаслідок порушення вимог пп.7.7.1., пп.7.7.2., Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 951526 грн., в тому числі за червень 2008 року на суму 129335грн., за березень 2009 року на суму 442844грн., за квітень 2009 року на суму 379347грн. на підставі чого винесені оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені о матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини

Позивач, Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Каіс” пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу субєкта господарювання юридичної особи, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з ідентифікаційним кодом - 20023279, на обліку як платник податків, зборів (обовязкових платежів) знаходиться в ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова.

На підставі наказу від 08.07.2011р. № 1464, виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП “Акрос 2008” в частині правомірності відображення податкового кредиту з податку на додану вартість за період із 01.08.2008р. по 31.08.2008р. та правомірності формування валових витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.07.2008р. по 30.09.2008р. За результатами перевірки складно Акт від 19.07.2010р. № 3351/2305/20023279, яким встановлено порушення позивачем пп.7.7.1., пп.7.7.2., пп. 7.7.3. п. 7.7., ст.. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 951526 грн., в тому числі за червень 2008 року на суму 129335грн., за березень 2009 року на суму 442844грн., за квітень 2009 року на суму 379347грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для прийняття податкового повідомлення рішення від 29.07.2011р. № 0003482305, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2008р. у розмірі 467094грн. та податкового повідомлення рішення від 29.07.2011р. № 0003472305, яким підприємству збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 875802,00грн., в т.ч. 583868грн. за основним платежем та 291934,00грн. за штрафними (фінансовими санкціями).

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що на підставі акту перевірки ПП «Акрос 2008», складеного фахівцями Пологівської МДПІ 07.042011 року № 110/23-03-05/35007570 встановлено відсутність у позивача обєкту оподаткування за операціями придбання товарів з вказаним контрагентом, внаслідок чого встановлено порушення вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України в частині недодержання вимог означених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, ст..3, п.5.1 ст.5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та як наслідок п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Перевіряючи оскаржувані рішення та дії субєкта владних повноважень на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ПП «Акрос 2008»укладено договори купівлі продажу пшениці № 08/08-АК від 08.08.2008 року та №22/08-АК від 22.08.2008 року.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із досліджених в судовому засіданні копії договору, податкових, видаткових накладних, копій платіжних доручень, проведених банком, видаткових накладних, які наявні у матеріалах справи, договорів зберігання пшениці, актів виконаних робіт вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості та здійснено подальше їх використання у власній господарській діяльності (а.с.50-53, 86-102). Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що висновки фахівців податкової інспекції стосовно нікчемності укладених правочинів є не обґрунтованими.

Із досліджених в судовому засіданні довідки статистики № 178 вбачається, що основним видом діяльності позивача в тому числі є 51.11.0 посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною; 51.21.0 оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин та саме на виконання вказаних видів діяльності між позивачем та ПП «Акрос 2008»укладено договори купівлі продажу пшениці № 08/08-АК від 08.08.2008 року та №22/08-АК від 22.08.2008 року.

На виконання вказаних договорів ПП «Акрос 2008»видані податкові накладні від 13.08.2008 року № 101 та від 22.08.2008 року № 110 (а.с.56,57). Означений товар зберігався у ВАТ «Камиш Зарянський елеватор», що підтверджується актами виконаних робіт, копії яких наявні у матеріалах справи. Подальше використання придбаного у ПП «Акрос 2008»товару підтверджується договорами укладеними між позивачем та ТОВ «Азовська продовольча компанія»

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював купівлю-продаж пшениці, при цьому понісши відповідні витрати, які правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не повязані з веденням господарської діяльності, не входять.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Суд також зауважує, що приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Із досліджених в судовому засіданні копій податкових накладних виданих зазначеними вище субєктами господарювання позивачеві вбачається, що вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Суд також зважує на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене вище відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи протокольною ухвалою витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Так із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості.

Суд також зазначає, що Законом України "Про податок на додану вартість" не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість. В судове засідання доказів виключення ПП “Акрос 2008” з реєстру платників податку на додану вартість та оприлюднення на web-сайті Державної податкової адміністрації України даних про анульовані його свідоцтва платника податку на додану вартість на момент укладення договорів та видачі податкових накладних суду не надано та судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Оскільки судовим розглядом не встановлено порушень з боку позивача в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача про завищення підприємством суми відємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 467094,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено обґрунтованості винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку визначеному ст.94 КАС України

Керуючись ст.ст.8-14,35,71,94,160-163,167,186,254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі

Скасувати податкове повідомлення рішення від 29.07.2011 року № 0003482305, від 29.07.2011 № 0003472305

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 31.10. 2011 року.

Головуючий суддя Зоркіна Ю.В.

Судді Лук'яненко М.О.

Самойлової В.В.