Ухвала суду № 1906579, 04.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-37544/06

№ К-37977/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“04”березня 2008 р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Федорова М.О.

суддів:                                                            Брайка А.І.

                                                                          Голубєвої Г.К.

                                                                          Карася О.В.

                                                                          Конюшка К.В.

секретар судового засідання                  Ликова В.Б.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 04.03.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скаргиДПІ у Оболонському районі м. Києва та ДПА у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 21.11.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 31.08.2006 

у справі                     № 28/125-а

за позовом              ТОВ «Паритет-П»    

до                               1. Державної податкової адміністрації у м. Києві

                                    2. Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва 

про                             встановлення відсутності повноважень на проведення перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Паритет-П»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової адміністрації у м. Києві (Далі – ДПА, відповідач1) та Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (Далі – ДПІ, відповідач2) про визнання неправомірною невиїзної документальної перевірки та визнання нечинними і скасування податкових повідомлень – рішень.

Постановоюгосподарського суду м. Києва від 31.08.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 21.11.2006у справі № 28/125-а, позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та  апеляційної інстанцій, відповідачі звернулись із касаційними скаргами до суду касаційної інстанції, в яких просять їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги вмотивовані тим, що судами при вирішення  спору  по  даній  справі  порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акту №6/35-30/25287600 від 12.12.2005 про результати невиїзної документальної перевірки з питання повноти та своєчасності сплати сум податку на додану вартість при ввезенні майна на митну територію України як внеску до  статутного фонду ТОВ "Паритет -П" у період з 01.10.2004 по 31.12.2004 ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000023500/0 від 23.12.2005, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 437 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 218,50 грн. № 0000013500/0 від 23.12.2005, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1091335,5 грн., з яких 727557 грн. - основний платіж, 363778,05 грн. - штрафні санкції.

Не погодившись з результатами перевірки, позивач в процесі адміністративного оскарження звертався зі скаргами до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України.

В результаті оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, в листопаді - грудні 2004 року одним із засновників позивача нерезидентом фірмою Івента С.А. (Iwenta S.F.) було внесено до  статутного фонду позивача майно загальною вартістю 519 565,40 Євро, що за курсом Національного банку України на день затвердження Статуту складало 3 395 720, 47грн.

Факт ввезення майна на митну територію України підтверджується вантажними митними деклараціями № 100000008/4/504339 та № 100000009/4/517777 (копії в матеріалах справи).

З вантажно митних декларацій вбачається, що за частину майна, яке за своєю суттю не є основними засобами позивачем було сплачено податок на додану вартість в розмірі 774, 28 грн.

За ввезені основні засоби податок на додану вартість не сплачувався.

Внесення зазначеного майна до статутного фонду підтверджується Статутом позивача, оприбуткуванням майна на його балансі та оформленням інформаційних повідомлень про внесення іноземної інвестиції (з присвоєнням Київською міською державною адміністрацією реєстраційного номеру та з відміткою державної податкової інспекції про її фактичне ввезення) від 20.12.2004 року № 1330-3-1-1153 та від 22.12.04 року №1330-3-1-1174.

29.12.2004 року між позивачем та закритим акціонерним товариством „Готель „Прем'єр Палац" було укладено договір оренди № 35/04 згідно з якими позивач здав в оренду на платній основі все внесене в якості іноземної інвестиції майно.

29.12.2004 року між сторонами було укладено договір № 04/05, яким фактично було продовжено термін дії договору № 35/04.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди мотивували відсутністю повноважень у ДПА у м. Києві на проведення перевірки з питання повноти та своєчасності сплати сум ПДВ при ввезенні майна на митну територію України як внеску до статутного фонду ТОВ «Паритет-П», що проводилась з 07.211.2005 по 12.12.2005. Здійснення контролю за таким видом платежу як податок на додану вартість, який справляється при ввезенні товарів на митну територію України, згідно з висновками судів віднесено лише до компетенції митних органів.

Проте, визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» право контролю тільки «...за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення товарів на митну територію України здійснюють митні органи...», а «...контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету - органи державної податкової служби...».

Крім того, митні органи, згідно з п. п. 2.1.1 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181) є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України. Податкові органи ж - стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, які здійснюють контроль за ввезеним на митну територію товаром.

Отже, зазначеним вище Законом передбачені випадки, коли обов'язок зі стягнення або контролю податку на додану вартість, який справляється при ввезенні товарів на митну територію України, покладається на податкові органи.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону № 2181 було затверджено Порядок здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України, затвердженого наказом ДПА України та Державною митною службою України від 16 березня 2001р. за № 108 \188 (далі - Порядок).

Отже, митні органи, в межах своїх повноважень контролюють лише справляння та сплату податків під час митного оформлення і не підтверджують правомірність дій того чи іншого суб'єкту господарювання з нарахування податку.

З матеріалів справи вбачається, що працівники податкової служби при здійсненні перевірки ТОВ «Паритет-П» діяли в межах наданих Законом повноважень, і не виконували повноважень митних органів, тобто не здійснювали контроль за справлянням та перерахуванням податку на додану вартість, який справляється при ввезенні товарів під час митного оформлення товарів, а встановили факт заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, який справляється при ввезенні товарів, під час документальної перевірки.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що суди при винесенні оскаржуваних рішень не звернули увагу на різницю між повноваженнями контролюючих органів, які мають право на здійснення контролю «ПДВ при ввезенні товарів» на територію України під час митного оформлення (для митних органів ) та під час проведення документальної перевірки щодо раніше оформлених у митному відношенні товарах (для податкових органів).

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що суди дійшли висновку, що основні фонди, внесені до статутного фонду позивача формують його цілісний майновий комплекс разом з іншими активами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно доп.п.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість", не є об'єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України: поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.

Отже, Законом України „Про податок на додану вартість" передбачено наявність трьох умов, які надають право відносити операцію до такої, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість:

1.передача (ввезення) до статутного фонду юридичної особи тільки основних фондів; 2.основні фонди, передані (ввезені) до статутного фонду юридичної особи, мають бути тільки такими, що формують її цілісний майновий комплекс;3.передача (ввезення) основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права.

У абзаці другому п.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України „ПДВ" зазначено: під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує, дванадцять календарних місяців.

Судами не досліджено, чи може ввезене як внесок до статутного фонду позивача майно, формувати його цілісний майновий комплекс.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини  свідчать про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та  повно  з’ясувати  і перевірити  всі  фактичні  обставини, об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають юридичне  значення  для  розгляду справи та вирішення  спору  по  суті, і  в залежності  від  встановленого правильно  визначити  норми  матеріального  права, що підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і законне  судове  рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим ухвала Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 21.11.2006 та постанова господарського суду м. Києва від 31.08.2006  у справі № 32/576 підлягають скасуванню, а справа № 28/125-а, відповідно до п. 6 ч.1 ст.223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі м. Києвазадовольнити частково.

Касаційну скаргу ДПА у м. Києві задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 21.11.2006р. та постанову Господарського суду м. Києва від 31.08.2006р. у справі № 28/125-а – скасувати.

Справу № 28/125-анаправити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. ФедоровСуддіА.І. Брайко Г.К. ГолубєваО.В. КарасьК.В.Конюшко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                                                А.О.Патюк