Ухвала суду № 1906580, 08.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-37654/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

08 квітня 2008  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Федорова М.О.

суддів:                                                            Брайка А.І.

                                                                          Голубєвої Г.К.

                                                                          Карася О.В.

                                                                          Рибченко А.О.

секретар судового засідання                  Патюк А.О.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 08.04.08 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 та постанову господарського суду м. Севастополя від 29.08.2006

у справі                     № 20-3/275

за позовом                Кооперативу «Тополь»

до                               ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя

третя особа             Севастопольська міська рада

про                             визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Кооператив «Тополь»звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №000032230/0 від 26.04.06 про визначення податкового зобов'язання по орендній платі за землю з юридичних осіб в сумі 127310,67 грн., з яких: 108089,04 грн. - основний платіж, 19221,63 грн. - штрафні санкції, в частині визначення податкового зобов'язання по орендній платі за землю і штрафних санкцій за період 2003-2004, січень-березень 2005 в сумі 69645,79грн.

Постановоюгосподарського суду м. Севастополя від 29.08.2006, у справі № 20-3/275, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2006, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог Кооперативу «Тополь».

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

07.04.2008 Севастопольська міська рада звернулась до Вищого адміністративного суду України с заявою про приєднання до касаційної скаргиДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя, в якій просить її задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права і неправильну правову оцінку обставин, встановлених по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки №2799/10/23-0-23/22233035 від 21.04.2006 дотримання податкового законодавства з питання правильності нарахування і своєчасності перерахування до бюджету орендної плати за землю Кооперативом «Тополь» з 01.01.2003 по 31.12.2005 ДПІ у Гагарінському районі міста Севастополя прийнято податкове повідомлення-рішення №000032230/0 від 26.04.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з платежу - орендна плата з юридичних осіб в сумі 127310,67 грн., в тому числі основний платіж-108089,04 грн., штрафні санкції-19221,63 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновку, що орендодавець і орендар змінили умови укладеного договору та встановили інший розмір орендної плати на весь термін оренди земельної ділянки, передбаченого п.2.1 договору, обґрунтовуючи свій висновок існуванням «Розрахунку орендної плати за землю відповідно до договору оренди №13 від 25.03.03р.», який на думку судів, є додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки.

Проте визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Севастопольською міською Радою як орендодавцем, і позивачем як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,8798 га, розташованою на вул. Індустріальній в м. Севастополі для обслуговування автостоянки.

Даний договір нотаріально засвідчений і зареєстрований Севастопольським міським управлінням по земельних ресурсів 25.03.2003 під номером 13.

Відповідно до даного договору орендодавець передавав позивачеві у володіння і тимчасове користування зазначену земельну ділянку до 01.01.2023.Орендар,відповідно до п. 3.1.1 зобов'язувався вчасно вносить орендну плату, визначену даним договором.

Відповідно до п. 2.1, 2.1.1 договору річна орендна плата встановлювалася у відповідному розмірі.

При цьому сторони встановили, що розрахунок річної орендної плати підлягає щорічному коректуванню в залежності від грошової оцінки земельної ділянки, що індексується.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами в договорі було встановлено всі умови щодо орендної плати, що дозволяють точно виконувати дані договірні зобов'язання.

Пунктом 5.1 договору встановлювався порядок внесення змін у договір, відповідно до якого такі зміни повинні бути оформлені в тому ж порядку, в якому укладено договір оренди. Таке положення договору цілком відповідає нормам ст. 639 і 654 Цивільного кодексу України. Можливості внесення змін у даний договір оренди в іншій формі і іншому способі договором оренди не встановлено. Висновок суду про те, що сторони мали право внести зміни в даний договір оренди в простій письмовій чи усній формі - цілком суперечать вищевказаним нормам Цивільного Кодексу України і п. 5.1 Договору. Відповідно, документ «Розрахунок орендної плати за землю відповідно до договору оренди № 13 від 25.03.2003» нотаріальноне посвідчений, не затвердженийрадою.

Слід зазначити, що і за своєю сутністю, документ «Розрахунок орендної плати за землю" не може бути угодою про внесення змін в договір оренди, тому що не містить ніяких умов і відомостей про домовленість сторін щодо внесення зміни в договір, а саме: про зміну умов, встановлених п. 2.1 договору, зміну розміру орендної плати на майбутні періоди, про застосування коефіцієнту 1,0 % замість установленого договором коефіцієнту 1,5 % відмова орендодавця від індексування грошової оцінки земельної ділянки на майбутнє. Розрахунок орендної плати є встановленим п. 2.12 і п.2.1.3. Договору обов'язком орендаря направити у встановлений договором строк орендодавцю для узгодження документ, що містить суму орендної плати з урахуванням індексування грошової оцінки на відповідний період, що є підставою для сплати даної суми в бюджет. Таким чином, оформлення і направлення для узгодження такого документу є обов'язком орендаря, невиконання якого є порушенням договору оренди з його боку. Тому визиває сумнів, що документ про розрахунок є угодою про зміну договору.

Щодо висновку судів відносно додаткової угоди №1 від 05.10.2005 як такої, що звільняє позивача від існуючих зобов’язань по сплаті орендної плати, що виникли до вступу її в дію, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що додаткової угодою № 1 від 05.10.2005 до договору оренди земельної ділянки № 13 від 25.03.2003 встановлено нові умови договору оренди земельної ділянки (зокрема, величина орендної плати), які повинні застосовуватися з моменту його підписання, тобто з 05.10.2005.

Проте судами не досліджено зміст та умови додаткової угоди, а саме питання того чи  змінювалися договірні зобов'язання , що підлягали виконанню сторонами до її підписання, у тому числі зобов'язання по нарахуванню і сплаті орендної плати за період оренди земельної ділянки до 05.10.2005; чи передбачено додатковою угодою від 05.10.2005 новації раніше виниклих договірних зобов'язань по сплаті орендної плати, прощення орендодавцем боргу орендаря по сплаті орендної плати, що виникли до вступу в силу додаткової угоди, тобто до 05.10.2005.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 та постанова господарського суду м. Севастополя від 29.08.2006 у справі №20-3/275 підлягають скасуванню, а справа №20-3/275, відповідно до п. 6 ч.1 ст.223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя задовольнити частково.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 та постанову господарського суду м. Севастополя від 29.08.2006 у справі № 20-3/275– скасувати.

Справу № 20-3/275направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О.ФедоровСуддіА.І. Брайко Г.К. ГолубєваО.В. КарасьА.О.Рибченко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                                                А.О.Патюк