Рішення № 19048519, 21.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/1921.10.11 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Коваль Т.Ф.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове Виробниче Об’єднання «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ», м. Київ

про стягнення 117 515 грн. 26 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Яременко Л.С. –юрисконсульт

від відповідача: Качан О.В. –юрисконсульт, Черній Т.П. –юрисконсульт

З метою усунення порушення змагальності та рівності учасників судового засідання відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та статті 4-4 ГПК України судом забезпечено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними заходами, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання згідно вимог статті 81-1 ГПК України.

З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні по справі з 16 год. 30 хвил. 20.10.11р. по 11 год. 40 хвил. 21.10.11р. згідно вимог статті 77 ГПК України було оголошено перерву, без винесення процесуального документу суду, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА», звернулося до господарського суду з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково Виробниче Об’єднання «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ» про стягнення основного боргу в сумі 109 809 грн., пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, інфляційних в сумі 3 922 грн. 91 коп., трьох процентів річних в сумі 1 171 грн. 40 коп. та пені в сумі 2 611 грн. 95 коп. за згідно ліцензійних договорів про надання невиключного права на розповсюдження та поширення передач телерадіопрограм «ТНТ за № 53/ТНТ від 01.01.11р.та договір № 145 від 01.01.11р. про надання невиключного права на розповсюдження та поширення передач телерадіопрограм «НТВ Мир».

Відповідач позовні вимоги визнав частково, по викладеним у відзиві доводам, зокрема:

·          всупереч вимогам статті 58 ГПК України позивачем об’єднано в одній позовній заяві декілька вимог, не зв’язаних між собою підставою виникнення (заявлені позовні вимоги виникають з різних правових підстав, а саме з різних договорів), відтак вони не є однорідними;

·          спірні договори мають різний предметний склад та обсяг наданих невиключних прав. Якщо за ліцензійним договором №145 надані права розповсюдження та поширення телерадіопрограм «НТВ мир»в цілому, то за ліцензійним договором №53ТНТ надані права на розповсюдження та поширення лише деяких передач зі складу телерадіопрограм «ТНТ»;

·          за двома договорами встановлений різний розмір та порядок виплати винагороди, а також умови застосування штрафних санкції. Розрахунок штрафних санкцій за двома договорами не відповідає вимогам законодавства;

·          відповідач погоджується про існування у нього основного боргу за договором №53/ТНТ 01.01.11р. в сумі 3 252 грн. за квітень 2011 року, та договором №145 від 01.01.11р в сумі 18699 грн. за квітень 2011 року. Щодо решти частини позовних вимог у частини нарахувань фінансових санкцій, вважає їх необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню;

·          щодо отримання винагороди, то її розмір погоджений сторонами під час виникнення правовідносин, і складає за договором №145 від 01.01.11р. суму в розмірі 18674 грн. 16 коп., за договором №53/ТНТ 01.01.11р. –3247 грн. 68 коп. Факт існування заборгованості підтверджено актом звірки розрахунків за договором №53/ТНТ від 01.10.11р. станом на 19.10.11р., в сумі 13016 грн., підписаного сторонами без зауважень та заперечень.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до уваги доводи представника позивача, заперечення відповідача, суд встановив:

До вирішення спору по суті позивач згідно вимог ст. ст. 66, 67 ГПК України надав клопотання про забезпечення позову, а саме:

Ш          накласти арешт на майно та грошові кошти, які належать відповідачу і знаходяться в установах банку.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову, обґрунтовує тим, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконати рішення господарського суду. Крім того, підкреслює про участь відповідача у декількох інших справах, що може бути підставою для можливого відчуження або приховування належного йому майна, в тому числі грошових коштів тощо.

Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу, заборони йому вчиняти певні дії, у тому числі іншим особам, що стосуються предмета спору.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення та виконання рішення.

Позивачем не достатньо обґрунтовано доведено те, що невжиття заходів до забезпечення позову до вирішення спору по суті, може вплинути на діяльність його підприємства, у тому числі правовідносини між сторонами, утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у зв’язку з неналежним ставленням відповідача до своїх обов’язків.

За такими обставинами клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА»щодо забезпечення позову відносно заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, що стосуються предмету даного спору, до розгляду цього спору по суті заявлених вимог є необґрунтованими, та не підлягає задоволенню.

До прийняття рішення по справі позивач з посиланням на приписи ст. 22 ГПК України уточнив свої позовні вимоги. Фактично за оцінкою суду збільшив їх розмір, у зв’язку з чим намагається стягнути з відповідача: загальну суму заборгованості в розмірі 118003 грн. 88 коп., із котрих основний борг із сплати винагороди ( роялті) за період з квітня по серпень 2011 року в сумі 109809 грн., пеню в сумі 3 093 грн. 90 коп., інфляційні в сумі 4 502 грн. 17 коп. та три процента річних в сумі 598 грн. 81 коп., у тому числі окремо за договорами:

Ш          за ліцензійним договором №145 від 01.01.11р. основний борг із сплати винагороди ( роялті) за період з квітня по серпень 2011 року дорівнює 93541 грн., пеню окремо за рахунками –фактурами складає 2606 грн. 12 коп. коп., інфляційні в сумі 3 835 грн. 18 коп. та три процента річних в сумі 504 грн. 41 коп.

Ш          за ліцензійним договором №53/ТНТ від 01.10.11р. основний борг із сплати винагороди ( роялті) за період з квітня по серпень 2011 року в сумі 16268 грн., пеню окремо за рахунками в сумі 487 грн. 78 коп., інфляційні в сумі 666 грн. 99 коп. та три процента річних в сумі 94 грн. 40 коп.

Судом прийнято до уваги, що під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочення платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України.

Заява про збільшення розміру позовних вимог відповідає статті 22 ГПК України, не містить в собі вимог, які раніше не були заявлені у позові, а тому прийнята судом.

Позов мотивовано тим, що 01.01.11р. між товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА», далі Ліцензіар, та товариством з обмеженою відповідальністю «Науково Виробниче Об’єднання «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ», далі Ліцензіат, були укладені договори про надання невиключного права на розповсюдження та поширення передач телерадіопрограм «ТНТ»за № 53/ТНТ, далі Договір № 53/ТНТ, та договір № 145 про надання невиключного права на розповсюдження та поширення передач телерадіопрограм «НТВ Мир», далі Договір №145.

Відповідно до пункту 1.1 Договорів, Ліцензіар надав Ліцензіату невиключні права на розпорядження та поширення телерадіопрограм та передач в багатоканальній мережі на визначеній в Договорах території, виключно з використанням ресурсів кабельного телебачення, а останній прийняв такі права та зобов’язався здійснювати виплату на рахунку підприємства Ліцензіара щомісячної ліцензійної винагороди (роялті) за надані права, в розмірі та умовах, передбачених Договорами.

Згідно вимог пункту 3.1.9 Договору №145 та пункту 3.3.1 Договору №53/ТНТ на відповідача, як Ліцензіата покладений обов’язок своєчасно сплачувати на користь Ліцензіара винагороду.

Порядок та розмір винагороди за Договорами визначається у Додатку №1, який є невід’ємною частиною Договорів. За вимогами пункту 4 Додатку №1 до Договору №145 та пункту 5 Додатку до Договору №53/ТНТ встановлено, що Ліцензіат зобов’язаний щомісячно перераховувати грошові кошти в рахунок винагороди на поточний рахунок Ліцензіара не пізніше 10-го числа місяця, наступним за звітним.

В порушення умов Договорів відповідач не перерахував на користь позивача належних сум винагороди за надання невиключних прав, у зв’язку з чим за відповідачем за період з квітня по серпень 2011 року утворився основний борг із сплати винагороди ( роялті) в сумі 109809 грн., який позивача і намагається стягнути.

Пунктами 8, 11.2 Договору №145 та пунктами 5 та 7.2 Договору №53 /ТНТ сторони передбачили пеню за несвоєчасну виплату винагороди. З урахуванням уточнень позивача пеня за двома договорами складає 3 093 грн. 90 коп., що відповідає вимогам пункту 6 статті 232 ГК України.

З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов’язання з боку відповідача, а тому намагається стягнути з нього додатково за двома договорами інфляційні в сумі 4502 грн. 17 коп. та три процента річних в сумі 598 грн. 81 коп.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладені ліцензійні договори. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно даних типів договорів, встановили його предмет, вартість ліцензії, встановили винагороду, строк чинності договорів, визначили обсяг прав, умови використання предмету лізингу, в тому числі територію на якій ліцензіату дається право використовувати предмет ліцензії, а тому відповідно до вимог Закону України «Про авторське право та суміжні права», Закону України « Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», приписів ст. ст. 418, 420, 424, 426, 433, 627, 628, 638 1109, 1110, 1113 ЦК України, він вважається укладеним.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Судом прийнято до уваги що учасниками судового процесу є суб’єкти господарювання в розумінні ст. 55 ГПК України.

Стаття 1109 ЦК України передбачає, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Таким, чином законодавець встановлює, що ліцензійний договір це –правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу( ліцензіар) надає фізичної або юридичної особі ( ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов’язується сплатити винагороду за надані права на використання винаходу.

В силу загальної норми передбаченої у статті 599 ЦК України та спеціальної нормі визначеної у частині першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 33 ГПК України зобов’язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведений факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за ліцензійними договорами. У якості доказів на підтвердження викладених у позові обставинами позивачем до матеріалів справи долучені акти надання невиключних прав на сповіщення передач телепрограм «ТНТ», рахунки-фактури на проведення між сторонами господарських операцій, часткове визнання відповідачем заборгованості за спірними лізинговими договорами тощо.

Судом прийнято до уваги, що акт звірки є суто бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами – договором, накладними, рахунками тощо.

Наданий відповідачем акт звірки розрахунків станом на 19.10.11р. за договором №53/ТНТ від 01.01.11р. приймається судом в розумінні вимог ст.43 ГПК України і не має заздалегідь встановленої сили для суду. Вказаний акт оцінюється на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному розгляду всіх обставин справи керуючись законом. Сума заборгованості зазначена в акті в розмірі 13016 грн. не відповідає вимогам ст. ст. 8, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, Положенням (Стандарт) бухгалтерського обліку: 11 „Зобов’язання ”, 10 „ Дебіторська заборгованість, оскільки не містить підстав утворення спірної суми на користь позивача. Втім, відповідач визнає частково заборгованість за двома договорами, а саме за Договором №145 в сумі 18699 за квітень 2011року та №53/ТНТ в сумі 3252 грн.

Так, предметом ліцензійних договорів є –надання права на використання таких телерадіопрограми/передачі, як об’єктів права інтелектуальної власності шляхом їх розповсюдження та поширення у багатоканальній мережі відповідача, за що має сплачуватися відповідна винагорода ліцензіару. Така винагорода є платою не за фактичне використання таких телерадіопрограм/передач, а за надане права на їх використання, і не залежить від того чи розповсюджував відповідач такі об’єкти права інтелектуальної власності чи ні. Ліцензіат за ліцензійними договорами сплачує винагороду за надання йому права, а його застосування не впливає на обов’язок виплатити винагороду.

Послання відповідача на відсутність трансляції телерадіопрограм/ передач, що може бути підставою для несплати винагороди не відповідає фактичним обставинам справи та доказам на їх підтвердження, зокрема:

ь           відповідно до вимог пункті 7.11 Договору №53/ТНТ та 11.11 Договору №145 встановлено, що нездійснення ліцензіатом реалізації отриманих за договорами прав, а саме не використання телерадіопрограм/передач з будь-яких причин, що не передбачені договором, не є підставою для несплати винагороди;

ь          в даному випадку розмір винагороди встановлений сторонам у Додатках №1 до Договорів. Таким чином, навіть при невикористанні відповідачем вказаних прав, останній повинен сплатити передбачену договорами винагороду, з чим він і погодився підписавши договори;

ь          відповідачем на адресу позивача були надані щомісячні звіти (протоколи), в яких міститься дані про кількість абонентів у звітному місяці з телерадіопрограм. У звітах за період з квітня по серпень 2011 року заявлена і наявність абонентів, які отримали доступ про перегляд телерадіопрограм «НТВ мир»та передач телерадіопрограми «ТНТ». Тобто, посилання відповідача на те, що з травня 20011 року він не здійснював розповсюдження вказаних телерадіопрограм та передач не ґрунтується на доказах, оскільки про зворотне свідчать підписані ним звіти про кількість абонентів залучених до матеріалів справи;

ь          сума заборгованості на підставі даних про розмір щомісячної винагороди, вказана у Додатках №1 до Договорів, а саме: за договором №145 у розмірі 2225 грн. доларів США у цифровому форматі, та за договором №53/ТНТ в сумі 400 доларів США незалежно від формату розповсюдження. Направлені на адресу відповідача акти надання виключних прав за умовами визначеними у Договорах та Додатках №1 до них відповідач протягом 10 днів не підписав.

Таким чином, відповдач доказів виконання зобов’язань щодо внесення суми основного боргу із сплати винагороди ( роялті) у повному обсязі суду не надав. Посилання відповідача на порушення об’єднання позивачем вимог не пов’язаних між собою підставою виникнення спростовуються за наступними обставинами. Так позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта державного органу і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом прийомки або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо).

Обидва ліцензійні договори заявлені у позові регулюються тими ж самими нормативно - правовими актами, однаковий предмет та підстави позову, тобто вони пов’язані між собою підставою виникнення. Тому послання на порушення судом вимог пункту 5 частини першої статті 63, ст. 58 ГПК України є хибним. Посилання відповідача вказані статті ГПК України може бути перешкодою для з’ясування прав і в взаємовідносин сторін, однак суттєве не утрудняє вирішення судом спору по суті. Крім того, право на таке об'єднання кількох однорідних вимог, у яких беруть участь ті ж самі сторони надається також судді на його розсуд.

За таким обставинами позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу із сплати винагороди ( роялті) в розмірі 109809 грн. за період з квітня по серпень 2011 року, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно пункту 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Наданий розрахунок пені за несвоєчасне внесення винагороди за договорами відповідає вимогам закону, а тому підлягає задоволенню в сумі 3 093 грн. 90 коп.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Наданий позивачем розрахунок річних та інфляційних узгоджується з приписами вказаної статті. Судом прийнято до уваги, що інфляційні та три процента річних за прострочення грошового зобов’язання є іншими засобами за хисту порушеного права, які не можливо ототожнювати з неустойкою.

Оскільки мало місце прострочення внесення винагороди, а саме прострочення грошового зобов’язання позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних в сумі 4 502 грн. 17 коп. та трьох процентів річних в сумі 598 грн. 81 коп., також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивач не сплатив у встановленому порядку державне мито в сумі 4 грн. 89 коп. а тому воно згідно вимог статті 46 ГПК України підлягає стягненню з нього користь державного бюджету України.

Витрати по державному миту в cумі 1180 грн. 04 коп. та забезпеченню судового процесу в умі 236 грн. покладаються на відповідача у справі - товариство з обмеженою відповідальністю «Науково Виробниче Об’єднання «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ» згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 21.10.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 418, 420, 424, 426, 433526, 599, 625, 627, 628, 629, 638 1109, 1110, 1113, ст. ст. 55, 173, 193, 202, п.6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 4-4, 22, 33, 36, ч.3 ст. 43, ст.ст. 44, 46, 77, 81-1, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА», 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 20, кв. 37, п/р 26002000150139 у ПуАТ «СЕБ Банк», МФО 300175, ід код. 33060496, на користь:

- державного бюджету України державне мито в сум 4 грн. 89 коп., видав наказ та надіславши його на виконання на адресу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва.

2. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА»до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково Виробниче Об’єднання «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ» задовольнити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Науково Виробниче Об’єднання «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ», 02091, м. Київ, вул. Ревуцього, 5-А, п/р № 26004000164929 у ПуАТ «СЕБ Банк», МФО 300175, ід. код 31168846, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА», 04080, м. Киів, вул. Фрунзе, 20, кв. 37, п/р 26002000150139 у ПуАТ «СЕБ Банк», МФО 300175, ід код. 33060496, суму основного боргу із сплати винагороди ( роялті) в розмірі 109809 грн., пеню в сумі 3 093 грн. 90 коп., інфляційні в сумі 4502 грн. 17 коп., три процента річних в сумі 598 грн. 81 коп., витрати по державному миту в сумі 1180 грн. 04 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                   Ю.О.Підченко

Повне рішення складено - 26.10.11р.