Постанова № 19047905, 01.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2011 р. Справа № 5024/303/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів:Воліка І.М. (доповідача),

Коваленко С.С.,

Хрипуна О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк"

на постановувід 31.05.2011

Одеського апеляційного господарського суду

у справі№ 5024/303/2011

господарського суду Херсонськоъ області за позовомПублічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" до1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Євробетон",

3) Приватного підприємства "Євроінвестгруп",

простягнення 291 594,58 грн.

В судове засідання прибули представники сторін:

позивачаОСОБА_1 (дов. від 03.10.2011 № 1039);

відповідача-1не зявились;

відповідача-2не зявились;

відповідача-3не зявились; Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.10.2011 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий Волік І.М., судді Коваленко С.С., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року позивач Публічне акціонерне товариство "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" (надалі ПАТ "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк") звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Євробетон" (надалі ТОВ "Промислово-фінансова група "Євробетон", відповідач-2), Приватного підприємства "Євроінвестгруп" (надалі ПП "Євроінвестгруп", відповідач-3) про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості у сумі 291 594,58 грн. за неналежне виконання відповідачем-1 умов Договору про надання відновлюваної кредитної лінії № 024-г/49 від 26.12.2007.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.03.2011 у справі № 5024/303/2011 (суддя Чернявський В.В.) позов задоволено; стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Промислово-фінансова група "Євробетон", ПП "Євроінвестгруп" на користь ПАТ "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" 279368,45 грн. боргу та 12226,13 грн. пені.; стягнуто з ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Промислово-фінансова група "Євробетон", ПП "Євроінвестгруп" на користь ПАТ "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" по 971,98 грн. відшкодування витрат по сплаті державного мита та 78,67 на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 (колегія суддів: Туренко В.Б. головуючий, судді Бандура Л.І., Поліщук Л.В.), апеляційну скаргу ПП "Євроінвестгруп" задоволено; рішення господарського суду Херсонської області від 15.03.2011 у справі № 5024/303/2011 скасовано, у позові відмовлено; стягнуто з ПАТ "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" на корить ПП "Євроінвестгруп" витрати по державному миту у сумі 1457,97 грн. за апеляційний перегляд.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач ПАТ "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 скасувати повністю, а рішення господарського суду Херсонської області від 15.03.2011 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, частини 3 ст. 554, ст. ст. 526, 530, 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 47, 22, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням чого, суд не надав належної правової оцінки правовідносинам сторін та прийняв рішення, яке не ґрунтується на повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відповідачі не скористались правом, наданим ст.1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, які оскаржується.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.12.2007 між АБ "Факторіал-Банк" (правонаступником якого є ПАТ "СЕБ Банк") та ФОП ОСОБА_2 укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 024-г/49, за умовами якого Банк зобовязався надати Позичальнику (ФОП ОСОБА_2 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання, кредит шляхом надання окремих траншів в межах максимального ліміту заборгованості до 250000,00 грн., зі сплатою 19 % річних та комісій згідно Додатку № 1, строком до 25.12.2008.

Додатковою угодою № 1 від 25.12.2008 сторони визначили тарифи комісійних винагород по наданню кредиту. В подальшому Додатковими угодами №2 від 25.02.2009, №3 від 25.03.2009, №5 від 01.06.2009, №6 від 01.07.2009, №7 від 28.10.2009 до Кредитного договору № 024-г/49, сторони узгодили строк повернення кредиту, відсотки річних, комісій, датою останнього платежу визначили 30.12.2010 з фіксованою відсотковою ставкою 30,3 % річних.

В забезпечення виконання зобовязання Позичальника по кредитному договору укладені договори поруки:

- № 024-гДП2/49 від 25.03.2009 між ВАТ "СЕБ Банк", ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Промислово-фінансова група "Євробетон";

- № 024-гДП3/49 від 01.07.2009 між ПАТ "СЕБ Банк" та ПП "Євроінвестгруп".

У звязку із державною реєстрацією змін до Статут ВАТ "СЕБ Банк", яке змінило найменування та продовженням дії Кредитного договору, до договору поруки № 024-гДП2/49 від 25.03.2009 вносились зміни за № 1 від 01.07.2009, № 2 від 28.10.2009.

У договір поруки 024-гДП3/49 від 01.07.2009 також внесені зміни № 1 від 28.10.2009, у звязку з продовженням дії кредитного договору.

За умовами зазначених договорів поруки сторони погодили, що поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

На виконання умов кредитного договору Банк надав Позичальнику кредитні кошти, проте Позичальник у встановлені договором строки кредит у повному обсязі не повернув, і станом на 11.02.2011 за відповідачем-1 рахується заборгованість по кредиту у сумі 199943,73 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами у сумі 78 904,72 грн. та заборгованість по сплаті комісії у розмірі 520,00 грн. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідачами суду не надано.

Враховуючи положення ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, якими визначено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України, ч.7 ст. 193 ГК України); зобовязання підлягає виконанню у строк (термін) встановлений у договорі (ч. 1 ст. 530 ЦК України); при цьому якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобовязаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України), а також умови пункту 4.2 Кредитного договору, згідно якого передбачено, що за прострочення виконання зобовязань щодо повернення кредитних коштів, сплати відсотків та комісій, Позичальник зобовязаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та правомірності позовних вимог та задовольнив до стягнення заборгованість за кредитом у розмірі 199943,73 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у сумі 78904,72 грн. та комісії у розмірі 520,00 грн., а також пені за період з 01.09.2009 по 28.02.2010 у розмірі 11226,13 грн.

Разом з тим, з урахуванням договорів поруки та вимог ст. 554 Цивільного кодексу України, згідно якої, у разі порушення боржником зобовязання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, з огляду чого, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимоги про солідарне стягнення кредитної заборгованості з Позичальника та поручителів, а тому позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд переглядаючи рішення місцевого суду не погодився з такими висновками з посиланням на те, що відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України договір поруки може укладатися як з одним поручителем, так у договорі поруки може буди декілька поручителів, які надають спільну поруку за виконання боржником свого зобовязання, і у такому разі несуть спільну відповідальність за виконання боржником свого зобовязання. Оскільки відповідач-2 та 3 надавали поруку окремо, вони не можуть відповідати солідарно за неналежне виконання Боржником своїх зобовязань, з огляду на те, що співпоручитель (ч. 3 ст. 554 ЦК України), який виконав зобовязання боржника у повному обсязі має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних співпоручителів, проте таке право відсутнє у поручителя, який поручився окремо за виконання боржником своїх зобовязань, а тому місцевим господарським невірно застосовано частину 3 ст. 554 Цивільного кодексу України, оскільки солідарна відповідальність поручителів виникла на підставі окремих договорів поруки, а отже відсутній солідарний обовязок поручителів.

Крім того, місцевим господарським судом не враховано, що за умовами договору поруки № 024-гДПЗ/49 (п. 3.4. Договору) та договору поруки № 024-гДП2/49 (п. 3.3.1 Договору) обовязок поручителя виконати боргові зобовязання виникає при отриманні від кредитора відповідної письмової вимоги; при цьому протягом одного робочого дня від дати невиконання боржником зобовязання, забезпеченого порукою, кредитор зобовязаний повідомити про це поручителя з наданням інформації щодо обсягів виконаного та невиконаного боржником зобовязання, а отже обовязок поручителя щодо виконання зобовязання за боржника по кредитному договору виникає у разі його належного повідомлення. Втім, позивачем не надано суду доказів повідомлення поручителів щодо не виконання боржником кредитного зобовязання та обсягів невиконаного, з огляду чого, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову про солідарне стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителів, у звязку з чим рішення місцевого суду скасовано, а в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції частково з огляду на наступне.

Згідно частини 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК України).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми поручителі, які спільно поручились, відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення декількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобовязання частина 3 ст. 554 Цивільного кодексу України не застосовується.

У такому випадку кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.

Звертаючись з позовною заявою позивач просить стягнути кредитну заборгованість солідарно з боржника та двох поручителів посилаючись на положення ст. 1049, ст. 553, частини 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, місцевий суд з посиланням на положення частини 3 ст. 554 Цивільного кодексу України задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, не надавши належної правової оцінки правовідносинам відповідачів, які виникли на підставі окремих договорів поруки.

Водночас, апеляційний господарський суд скасовуючи рішення місцевого суду, в порушення приписів ст. 101 ГПК України, не перевірив у повному обсязі законність рішення та з посиланням на не зясування місцевим господарським судом обставин справи щодо належного виконання Банком своїх зобовязань за договорами поруки, дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Частиною 2 ст. 101 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

При цьому в абзаці сьомому пункту 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зауважено, що якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в звязку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний господарський суд не обмежений у праві збирати докази, якщо це необхідно для правильного вирішення спору, оскільки законним та обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами та прийняте у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Разом з тим, апеляційний господарський суд ухилився від зясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, не надавши належної правової оцінки правовідносинам сторін, які виникли на підставі кредитного договору, заборгованість за яким не погашене ні Позичальником ні Поручителями, а отже висновки про відмову у позові є необґрунтованими.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 47, 43, 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі".

У звязку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в звязку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати обєктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" в особі Херсонського територіального управління ПАТ "СЕБ Банк" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2011 та рішення господарського суду Херсонської області від 15.03.2011 у справі № 5024/303/2011 скасувати.

Справу № 5024/303/2011 направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : С.С. Коваленко

О.О. Хрипун