Ухвала суду № 19036074, 04.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2011 р.Справа № 2а-8709/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2010р. по справі№2а-8709/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутіс Трейд"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрутіс Трейд» (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова від 11.05.2010 року № 0000571540/0 та визнати недійсним акт перевірки № 737/15-409/33818166 від 29.03.2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 року позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.05.2010 року № 0000571540/0, винесене Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі міста Харкова.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним акту перевірки №737/15-409/33818166 від 29.03.2010р. провадження у справі закрито.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2010 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Позивач, подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ТОВ “Фрутіс Трейд”15.11.2005р. пройшов процедуру державної реєстрації у виконавчому комітеті Харківської міської ради та набув правового статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 506043 серії А00 (том I, а.с.36). Позивач включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 33818166. Як платник податків позивач з 22.12.2005р. перебуває на обліку в ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, про що свідчить довідка від 22.12.2005р. за № 1453, та є платником податку на додану вартість з 21.01.2008 відповідно до свідоцтва № 100090423, виданого відповідачем 21.01.2008р. (том I, а.с.17), індивідуальний податковий номер 338181620325.

29.03.2010р. відповідачем, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПФ “ТТВ”за період з 01.05.2008р. по 30.09.2008р.

Результати документальної невиїзної перевірки позивача оформлені актом ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 737/15-409/33818166 від 29.03.2010р.

На підставі висновків акту перевірки від 29.03.2010р. № 737/15-409/33818166 та відповідно до вимог п.п. 4.2.2 (б) п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідачем 11.05.2010р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000571540/0 про визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 24346,50 грн., з яких 16231,00 грн. основний платіж, 8115,50 грн. штрафна (фінансова) санкція.

Судом встановлено, що за висновками акту перевірки, позивачем в порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”завищено податковий кредит в червні 2008р. на суму 2563,00 грн., в липні 2008р. на суму 2955,00 грн., в серпні 2008р. на суму 1425,00 грн. та у вересні 2008р. на суму 9288,00 грн. в результаті чого з урахуванням п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”на вказану суму занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 16231,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, фактичною причиною виникнення спору стали висновки акту перевірки позивача № 737/15-409/33818166 від 29.03.2010р. про неправомірність декларування ТОВ “Фрутіс-Трейд”сум податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПФ “ТТВ”.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2010 року № 0000571540/0, суд першої інстанції виходив з протиправності зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийшов до висновку про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту за період з червня 2008 року по вересень 2008 року суми ПДВ, оскільки, на думку відповідача, такі суми сплачені платником податку за операціями, що проведені на підставі нікчемного договору купівлі-продажу, укладеного з ПП «ТТВ», який має ознаки нікчемності.

Висновки відповідача про нікчемність вказаного договору грунтувалися на відсутності директора ПП «ТТВ» Ценіної Б.Д. на території України на час укладання та виконання спірного договору купівлі-продажу, що на думку відповідача, свідчить про здійснення незаконної фінансово-господарської діяльності невстановленими особами від імені керівника ПП «ТТВ», а також складання податкової звітності від імені ПП «ТТВ» особою, яка не є посадовою особою вказаного підприємства.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладення спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2008 року між позивачем та ПП «ТТВ» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого продавець (ПП «ТТВ») зобовязується поставити та передати у власність покупцеві ( ТОВ «Фрутіс Трейд») товар, найменування, кількість та ціна якого зазначена в рахунках, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його вартість, а також додаткову угоду до договору від 18.05.2008 року про надання ПП «ТТВ» послуг по доставці товару, погруз очно-розвантажувальних робіт та супровідних послуг.

Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що за спірним договором позивачем придбавалися овочі та фрукти.

Фактичне виконання сторонами умов спірного договору купівлі-продажу підтверджується рахунками-фактурами, актами здачі приймання робіт, податковими накладними, накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Позивачем здійснено оплату отриманого товару, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру та відповідачем не оспорюється, про що зазначено в акті перевірки.

Отриманий від ПП «ТТВ» товар позивачем придбавався з метою реалізації СТГО “Південна залізниця” та ПП “Аквамарин”, про що свідчать договір № ФТ-3 від 01.05.2008р. (том II, а.с.142-а.с.144) та угода б/н від 03.01.2008р. (том II, а.с.145-а.с.149).

Отже, реальність господарських операцій з контрагентом позивача ПП «ТТВ» підтверджується переліченими вище письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що особа, від імені якої вчинені правочини (Ценіна Б.Д.), не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а сама Ценіна Б.Д. будь-які бухгалтерські чи податкові документи ПФ „ТТВ" не підписувала, оскільки проживає в Ізраїлі. Відповідно до інформації, що мається в базі даних Державної прикордонної служби України „Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" (акт перевірки) за даними цієї бази у 2008 році Ценіна Б.Д. виїхала з України 19 березня 2008 року. Разом з тим, в цьому ж листі Державної прикордонної служби України № 0253-3439/0/15-09 від 16.03.2009 року зазначено, що відсутність інформації в базі даних „Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" щодо перетинання державного кордону України не спростовує факт перетинання державного кордону в пунктах пропуску. Відповідачем не спростована інформація щодо перетинання кордону керівником ПП "ТТВ" в інших пунктах пропуску.

Посилання відповідача на висновок техніко-криміналістичної експертизи документів № 206 від 10.07.2009 р., як на підставу неправомірного формування податкового кредиту та визнання угоди нікчемною, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки предметом дослідження вказаної екпертизи були податкові декларації та уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань, які не є підставою для формування податкового кредиту, а також дана експертиза не була призначена судом, а була виконана в межах кримінальної справи для з'ясування обставин саме по кримінальній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність спірного договору слугував акт перевірки від 29.03.2010 року № 737/15-409/33818166, в якому викладені твердження відповідача про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентом містить ознаки нікчемності.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочину.

Спірний договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсними.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обгрунтованість висновків акту перевірки, то колегія суддів приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання спірного договору, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірного договору та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірного договору, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірного правочину.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту за період з червня по вересень 2008 року сум податку на додану вартість сплачених за операціями, проведеними на підставі договору, укладеного з ПП «ТТВ», виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи приписи зазначеної норми, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "ТТВ", у зв'язку з придбанням позивачем товару, було виписано податкові накладні, які відповідають вимогам діючого законодавства та позивачем було оплачено ПДВ в ціні товару.

Колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Фактичні обставини справи обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «ТТВ», правомірність включення позивачем до податкового кредиту за період з червня по вересень 2008 року суми ПДВ по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту знаходяться поза межами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої позивачем ПП «ТТВ»та зазначений в податкових накладних, виданих контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість слугували висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ в зв'язку з невизнанням податкових декларацій контрагента позивача за 2008 рік.

Проте, колегія суддів зазначає, що Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить право платника податку на податковий кредит від невизнання податкових декларацій контрагентів позивача податковою звітністю. Вказаний Закон визнає тільки одну підставу для виключення з податкового кредиту відповідні суми ПДВ і цією підставою є відсутність належним чином оформленої податкової накладної.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобовязання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2010р. по справі№2а-8709/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 05.07.2011 р.