Постанова № 19026813, 01.11.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2011 р. Справа № 5021/886/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., судді Плахов О.В., Фоміна В.О.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача –Юрченко І.А.

відповідача –Жуков В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ вх. № 3591С/2-5 та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми вх. № 3593С/2-5 на рішення господарського суду Сумської області від 21.07.2011 р. по справі № 5021/886/2011

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми

про стягнення 1983 403 грн. 31 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач – Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми заборгованість за договором поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року на загальну суму 1983403 грн. 31 коп., в тому числі: 1211458 грн. 94 коп. основного боргу за отриманий природний газ, 94759 грн. 67 коп. пені, 443263 грн. 65 коп. інфляційних збитків, 233921 грн. 05 коп. 3% річних, та покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Лущик М.С.) від 21.07.2011р. по справі № 5021/886/2011 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе»на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 94759 грн. 67 коп. пені, 443263 грн. 65 коп. інфляційних збитків, 233921 грн. 05 коп. –3% річних, 19834 грн. 03 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позову в частині стягнення 1211458 грн. 94 коп. основного боргу в позові відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду в частині відмови в задоволенні позову не погоджується, вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу (вх. № 3591С/2-5), в якій просить рішення в даній частині скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно вважав, що з моменту укладання договору № 295/503 від 11.05.2011 р. зобов’язання відповідача зі сплати боргу за договором № 06/09 -1070 Е-29 від 23.09.2009 року змінилося, оскільки по-перше договір № 295/503 від 11.05.2011 р. щодо проведення фінансування з держбюджету не виконувався, а свої зобов’язання зі сплати боргу відповідач не виконав, по-друге, даний договір жодним чином не спростовує зобов’язання відповідача зі сплати боргу в передбачений строк за договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року, по-третє в договорі № 295/503 від 11.05.2011 р. сторони передбачили виключно один зі способів погашення відповідачем заборгованості, однак не змінили порядок сплати передбачений договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року тощо.

Відповідач з рішенням господарського суду в частині задоволення позову не погоджується, вважає його в цій частині незаконним та необґрунтованим, також подав апеляційну скаргу (вх. № 3593С/2-5), в якій просить рішення в даній частині скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно зробив висновок про обов’язок відповідача оплатити на користь позивача інфляційній, річні та пеню за прострочення виконання зобов’язань за договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року в контексті змін щодо порядку та строків оплати за вказаним договором, які були досягнуті між сторонами при укладанні договору № 295/503 від 11.05.2011 р.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить суд рішення господарського суду в частині стягнення інфляційних, річних та пені залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання своїх зобов’язань щодо сплати природного газу за договором №06/09 -1070 ТЕ - 29 від 23.09.2009 року. При цьому, безпідставними позивач вважає посилання відповідача на зміни щодо порядку та строків оплати за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року, досягнутими при укладанні договору № 295/503 від 11.05.2011 р., зазначаючи що останній договір у встановленому порядку не змінював умови договору № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року щодо порядку та строків оплати отриманого природного газу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену у власній апеляційній скарзі, просить її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

Представник позивача, з посиланням на доводи, викладені у апеляційній скарзі позивача та відзиві просить суд вказану апеляційну скаргу задовольнити, та відмовити відповідачу в задоволенні його апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 23 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 06/09 -1070 ТЕ-29 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. За умовами договору позивач передав у власність покупцю (відповідачу) протягом жовтня-грудня 2009 року, січня-квітня 2010 року природний газ на загальну суму 27103 850 грн. 66 коп., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу в матеріалах справи.

Факт передачі у власність відповідачу природного газу підтверджується актами передачі-приймання природного газу від 31.10.2009 року, 30.11.2009 року, 31.12.2009 року, 31.01.2010 року, 28.02.2010 року, 31.03.2010 року, 30.04.2010 року, які підписані та скріплені печатками обох сторін. Факт існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 1211458 грн. 94 коп. за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 підтверджується актом звіряння від 14.06.2011 року, який підписано та скріплено печаткою відповідача.

Згідно з п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 10 числа наступного за місяцем поставки газу.

Позивач вказує на те, що в порушення умов договору та вимог чинного законодавства відповідач частково розрахувався за отриманий природний газ відповідно до актів передачі-приймання за жовтень-грудень 2009 року, січень-квітень 2010 року, у зв’язку з чим, станом на момент звернення з позовом до суду його заборгованість перед позивачем складає 1211 458 грн. 94 коп.

Відповідач як факт існування заборгованості, так і її розмір не заперечує.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі. До стягнення позивачем також були заявлені інфляційні, річні та пеня, відповідно до умов договору та закону, за прострочення відповідачем грошового зобов’язання.

Матеріали справи також свідчать про те, що 14.06.2011 року між Територіальним органом Казначейства в Сумській області, Головним фінансовим управлінням Сумської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Сумської міської ради, Управлінням житлової політики, комунального господарства та благоустрою Сумської міської ради, Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе», Дочірньою компанією «Газ України» таНаціональною акціонерною компанією «Нафтогаз України»укладено договір №295/503 про організацію взаєморозрахунків.

Предметом цього договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503 «Про затвердження Порядку перерахування у 2011 році субвенцій з державного бюджету місцевими бюджетами на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування».

Відповідно до статті 2 Порядку, перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах (далі - розрахунки) здійснюється на умовах, визначених цим Порядком, на суму заборгованості з різниці в тарифах, що утворилася у період з 1 жовтня 2009 р. по 31 грудня 2010 р. і не погашена на дату складення довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості учасників розрахунків, у межах лімітів, установлених Мінфіном для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій згідно із затвердженим розподілом видатків Державного бюджету України на 2011 рік. Коригування лімітів може провадитися щокварталу на підставі звернень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, що надсилаються до Мінфіну з відповідними обґрунтуваннями і розрахунками.

Головним розпорядником бюджетних коштів за програмою "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування" є Міністерство будівництва та житлово -комунального господарства. Відповідальними виконавцями бюджетної програми є Міністерство будівництва та житлово-комунального господарства і Казначейство (ст. 3 Порядку).

Згідно зі ст. 4 Порядку, підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається за формою згідно з додатком 1 між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що нараховані підприємствам теплоенергетики на заборгованість за природний газ).

Учасниками розрахунків є відповідні територіальні органи Казначейства, місцеві фінансові органи, підприємства, що виробляють, постачають та транспортують теплову енергію для населення, незалежно від форми власності, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України" та її філії.

За умовами договору № 295/503 від 14.06.2011 року сторони, в тому числі позивач і відповідач, досягли згоди, що відповідач (сторона п’ята) перераховує на рахунок позивача (сторони шостої) кошти в сумі 1211458 грн. 94 коп., у тому числі ПДВ 201909 грн. 82 коп., для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 23 вересня 2009р. № 06/09 -1070 ТЕ-29 після надходження відповідних грошових коштів з державного бюджету у порядку, визначеному договором № 295/503 від 14.06.2011 року.

Пунктом 12 договору № 295/503 від 14.06.2011 року сторони визначили, що до проведення взаєморозрахунку не повинні вчиняти дій щодо погашення заборгованості, яку передбачається погасити відповідно до цього договору.

Пунктом 16 договору № 295/503 від 14.06.2011 року сторони визначили, що цей договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування.

Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, відповідного фінансування з метою погашення існуючої заборгованості за договором від 23 вересня 2009 р. № 06/09-1070 ТЕ-29 з держбюджету станом на момент прийняття судом оскаржуваного рішення не надходило.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1211458 грн. 94 коп. за договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року не підлягають задоволенню, оскільки пунктом 12 договору № 295/503 від 14.06.2011 року, який підписано на виконання вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503, встановлено зобов’язання сторін, в тому числі і позивача, не вчиняти дій щодо її погашення.

Разом з тим, суд задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних, річних та пені виходив з того, що відповідач прострочив взяті на себе зобов’язання щодо оплати заборгованості за спожитий газ за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо неможливості задоволення позову щодо стягнення боргу з підстав заборони вживати заходів щодо її стягнення, встановлених пунктом 12 договору № 295/503 від 14.06.2011 року та постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503, в зв’язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення зазначаючи про встановлену договором № 295/503 від 14.06.2011 року та постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503 заборону позивачу вживати заходів щодо стягнення заборгованості при цьому проігнорував закріплене Конституцією України право кожного на звернення до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Зазначене знайшло своє відображення в ст. 1 ГПК України, відповідно до якої підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Вказане свідчить про як про необхідність захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача як господарюючого суб’єкта який звернувся з даною метою до господарського суду в межах даної справи з вимогами про примусове виконання відповідачем зобов’язань за договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 договором від 23 вересня 2009р. щодо оплати природного газу, так і про неможливість ухилення суду від такого захисту в т.ч. за наявності застережень щодо заборони позивачу вживати заходів щодо стягнення заборгованості з відповідача.

До того ж, пунктом 16 договору № 295/503 від 14.06.2011 року сторони визначили, що цей договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування, тоді як в даному випадку відповідного фінансування з метою погашення існуючої заборгованості за договором від 23 вересня 2009 р. № 06/09-1070 ТЕ-29 станом на момент винесення судом оскаржуваного рішення з держбюджету не надходило.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт здійснення позивачем поставок природного газу, а так само факт часткової його оплати та наявності у відповідача перед позивачем заборгованості на суму 1211458 грн. 94 коп. станом на момент винесення судом оскаржуваного рішення підтверджується матеріалами справи.

Строк виконання відповідачем своїх зобов’язань визначено п. 6.1 договору від 23 вересня 2009р. № 06/09-1070 ТЕ-29, згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 10 числа наступного за місяцем поставки газу.

Посилання відповідача на змін щодо порядку та строків оплати за договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року в контексті, які були досягнуті між сторонами при укладанні договору № 295/503 від 11.05.2011 р. колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 10.3 Договору від 23.09.09 №06/09-1070 ТЕ-29 встановлено, що всі зміни і доповнення до цього Договору повинні бути викладені у письмовій формі, підписані повноважними представниками Сторін та скріплені печатками Сторін.

Проте, за своїм змістом договір про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 11.05.2011 р. № 503 за № 295/503 від 11.05.2011 р. є самостійним правочином який жодним чином не вносить змін або доповнень до договору № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року, в порядку, визначеному ст. 654 ЦК України та п. 10.3 договору від 23.09.09 №06/09-1070 ТЕ-29, в т.ч. щодо строків здійснення розрахунків. Зазначений договір є договором про наміри вчинити дії щодо погашення заборгованості виключно за умови наявності фінансування, тобто встановлює один з можливих порядків погашення заборгованості, обов’язок оплатити якої існує у відповідача за договором № 06/09 -1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року.

Таким чином, надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року, та тим більше розглядатися підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення своїх зобов’язань, на чому останній наполягає у своїй апеляційній скарзі.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема у своїх постановах від 28.01.09 р. у справі №49/152-08, від 14.05.09 р. у справі № 47/265-08, від 08.09.10 р. у справі № 20/212, від 29.04.10 р. у справі №08/111-09 (копії постанов залучені до матеріалів справи).

У вказаних постановах Вищий господарський суд України також дійшов однозначного висновку, що надання або ненадання субвенцій з державного бюджету для погашення заборгованості за спожитий природний газ, підписання спільних договорів про організацію розрахунків, спільних протокольних рішень, не змінюють умови постачання та оплати природного газу, не звільняють сторін від виконання своїх обов'язків за договором та відповідно від обов'язку сплатити інфляційні та 3% річних за весь час прострочення.

За таких обставин, прийняте по даній справі рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 1211458 грн. 94 коп. основного боргу, як такого, що прийняте на підставі доводів сторін та доказів, які існували на момент прийняття даного рішення, підлягає скасуванню, як про це наполягає позивач в апеляційній скарзі.

Тобто, підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов’язань за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року на підставі договору про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 11.05.2011 р. № 503 за № 295/503 від 11.05.2011 р. станом на момент винесення судом оскаржуваного рішення не існувало, як про це зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішення, та що стало для прийняття такого рішення..

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач після прийняття судом оскаржуваного рішення на виконання вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503 отримав з державного отримав з Державного бюджету України відповідну субвенцію, та платіжним дорученням № 9 від 29.07.2011 р. сплатив на користь позивача існуючий борг в сумі 1211458,94 грн.

Зазначене обставини не спростовуються представниками сторін під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідач не мав можливості надати докази оплати боргу під час розгляду даної справи в господарському суді, оскільки їх на той час ще не існувало.

Проте, оскільки така оплата мала місце вже після прийняття судом оскаржуваного рішення, а нове рішення суд апеляційної інстанції приймає станом, коли така оплати вже здійснена, в даному випадку підстав для захисту прав та інтересів позивача щодо стягнення основного боргу у сумі 1211458,94 грн., та прийняття колегією суддів нового рішення про його стягнення відсутні. Зазначені обставини свідчать про необхідність прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу.

При цьому, обставини щодо сплати заборгованості після прийняття судом оскаржуваного рішення, відповідно до закону, не спростовують факт прострочення відповідачем грошового зобов’язання та зумовлену в зв’язку з цим відповідальність останнього за таке прострочення.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року № 503 та з моменту складання договору № 295/503 від 14.06.2011 р. були змінені строки виконання зобов’язань зі сплати боргу за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 р. колегія вважає безпідставними, такими, що побудовані на вільному тлумаченні окремих положень зазначених договорів та закону, та суперечать положенням ст. 526, 530, 610, 611 ЦК України.

Тим більше, як вже було зазначено вище, надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/09-1070 ТЕ-29 від 23.09.2009 року, та тим більше розглядатися підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення своїх зобов’язань, на чому останній наполягає у своїй апеляційній скарзі.

На підставі зазначеного, вимоги відповідача, викладені в його апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, правомірними є висновки господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні, про задоволення позову в частині стягнення з відповідача інфляційних, річних та пені за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р. розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки, право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене умовами договору поставки природного газу (п. 7.2 договору), пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та вимог ст.ст. 230-232 Господарського кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 94759 грн. 67 коп. господарський суд правомірно визнав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок інфляційних та річних, його складено арифметично вірно, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, рекомендацій Верховного суду України, зазначених в листі від 03.04.1997 р. за № 62-97.

За таких обставин, висновки господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 443263 грн. 65 коп. інфляційних збитків, 233921 грн. 05 коп. –3% річних є законними та обґрунтованими.

З урахуванням вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 6058 грн. держмита за подання апеляційної скарги, як зі сторони, дії якої призвели до необхідності звернення до суду.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, мотиви заявника скарги – позивача по даній справі, з яких вони оспорюються, можуть бути підставою для його часткового скасування, тоді як мотиви іншого заявника скарги – відповідача по даній справі не можуть бути підставою для скасування судового рішення в іншій частині.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ (вх. № 3591С/2-5) задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе”, м. Суми (вх. № 3593С/2-5) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 21.07.2011 р. по справі № 5021/886/2011 в частині відмови в позові про стягнення 1211458 грн. 94 коп. основного боргу скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В.Фрунзе» (40004, м. Суми, вул.. Горького, б. 58, код 05747991) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 6058 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ без задоволення.

Наказ доручити видати господарському суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 01.11.2011 р.

Головуючий суддя Шутенко І.А.

судді Плахов О.В.

Фоміна В.О.