Постанова № 19026689, 20.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2011 р. Справа № 5023/3212/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М., суддя Гончар Т. В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників:

позивача - не зявився,

відповідача не зявився,

ДПІ ОСОБА_1 за довіреністю від 30.11.2010 р. №5739/9/10-035,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова (вх. № 4249Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року по справі № 5023/3212/11

за позовом ТОВ "Уніконсульт Паблік", м. Київ

до ПП "Твіт -Тер", м. Харків

про стягнення коштів

встановила:

27 квітня 2011 р. ТОВ «Уніконсульт Паблік» звернулося до ПП «Твіт Тер»з позовом про стягнення з ПП «Твіт Тер»заборгованості, що виникла у звязку з невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 01.03.2011 р. №11, в розмірі 12600,00 грн.

10 травня 2011 р. ПП «Твіт Тер»звернулося до місцевого господарського суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 01.03.2011 р. №11.

Зустрічний позов прийнятий місцевим господарським судом до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року у справі № 5023/3212/11 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволений у повному обсязі, визнаний дійсним договір купівлі-продажу від 01.03.2011 р. №11.

23 вересня 2011 р. з апеляційної скаргою на зазначене рішення місцевого господарського суду звернулася Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова.

В обґрунтування апеляційної скарги ДПІ у Московському районі м. Харкова зазначила, що місцевим господарським судом допущені порушення норм процесуального права, які полягали у неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи.

Так, апелянт послався на те, що дані податкової перевірки учасників спірної угоди свідчать про фінансову та господарську неможливість виконання угоди її учасниками, що свідчить про те, що угода була спрямована на безпідставну зміну розміру податкових зобовязань її учасників. Посиланням на цей висновок апелянт обґрунтував і свій процесуальний інтерес на подання апеляції. На підставі викладеного апелянт просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та запропоновано позивачу та відповідачу надати на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

Позивачем та відповідачем відзиву на апеляційну скаргу надано не було.

В судове засідання, призначене на 19.10.2011 р., зявився представник ДПІ.

Представники позивача та відповідача до суду не зявилися, про місце та час вирішення спору були повідомлені належним чином та своєчасно.

Приймаючи до уваги, що судом апеляційної інстанції створено учасникам спору всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи до належного повідомлення про час та місце розгляду справи і позивач з відповідачем не скористалися своїм правом прийняти участь у вирішення спору судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе вирішення спору за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі, заслухавши у судовому засіданні пояснення ДПІ, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст.. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ у Московському районі м. Харкова задоволенню не підлягає, а оскаржене рішення підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічного позову.

Колегією суддів в ході розгляду справи встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

1.03.2011 р. між ТОВ «Уніконсульт Паблік»та ПП «Твіт-Тер»був укладений договір №11, за умовами якого постачальник - відповідач за первісним позовом зобовязується передати у власність покупця позивача за первісним позовом товари, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п.1.3. договору при поставці товару асортимент, кількість, ціна та вартість товару узгоджується сторонами шляхом підписання накладних к цьому договору.

В якості доказу виконання договору суду надані видаткові накладні, а саме: №48 від 15.03.2011 р. на суму 451231,00 грн., №44 від 11.03.2011 р. на суму 211621,00 грн., №41 від 10.03.2011 р. на суму 229200,00 грн., №37 від 04.03.2011р. на суму 241651,00 грн., №32 від 03.03.2011 р. на суму 314765,00 грн., №31 від 03.03.2011р. на суму 298561,00 грн., №3 від 01.03.2011 р. на суму 352145,00 грн., №2 від 01.03.2011 р. на суму 256874,00 грн., №1 від 01.03.2011 р. на суму 325681,00 грн., №67 від 31.03.2011 р. на суму 519354,00 грн., №66 від 31.03.2011 р. на суму 468512,00 грн., №65 від 30.03.2011р. на суму 312451,00 грн., №62 від 25.03.2011 р. на суму 444371,00 грн., №61 від 23.03.2011р. на суму 352151,00 грн., №59 від 21.03.2011 р. на суму 465121,00 грн., №58 від 21.03.2011р. на суму 298421,00 грн., №56 від 17.03.2011 р. на суму 365214,00 грн., №55 від 17.03.2011р. на суму 365471,00 грн., №51 від 16.03.2011 р. на суму 325612,00 грн.

Вивченням змісту накладних встановлено, що вони не містять зазначення ПІБ осіб, що здійснили вказані позивачем господарські операції.

Довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей суду не надані.

Крім того, позивачем до суду подані податкові накладні на вказані в у видаткових накладних суми, а саме: №48 від 15.03.2011 р. на суму 451231,00 грн., №44 від 11.03.2011 р. на суму 211621,00 грн., №41 від 10.03.2011 р. на суму 229200,00 грн., №37 від 04.03.2011р. на суму 241651,00 грн., №32 від 03.03.2011 р. на суму 314765,00 грн., №31 від 03.03.2011р. на суму 298561,00 грн., №3 від 01.03.2011 р. на суму 352145,00 грн., №2 від 01.03.2011 р. на суму 256874,00 грн., №1 від 01.03.2011 р. на суму 325681,00 грн., №67 від 31.03.2011 р. на суму 519354,00 грн., №66 від 31.03.2011 р. на суму 468512,00 грн., №65 від 30.03.2011р. на суму 312451,00 грн., №62 від 25.03.2011 р. на суму 444371,00 грн., №61 від 23.03.2011р. на суму 352151,00 грн., №59 від 21.03.2011 р. на суму 465121,00 грн., №58 від 21.03.2011р. на суму 298421,00 грн., №56 від 17.03.2011 р. на суму 365214,00 грн., №55 від 17.03.2011р. на суму 365471,00 грн., №51 від 16.03.2011 р. на суму 325612,00 грн.

Будь-яких доказів, що підтверджують фактичне переміщення товару від продавця до покупця (товарно-транспортні накладні, путьові листи; наряди на виконання робіт по транспортуванню, тощо) позивачем суду не надано.

Зі змісту наданого апелянтом акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Твіт Тер»(ЄДРПОУ 36457516) з питань не подання податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. №1445/10-018/36457516 від 16.05.2011 р. випливає, що зазначене підприємство за місцем своєї реєстрації не знаходиться, в звязку з чим складений акт відсутності підприємства за юридичною адресою від 21.04.2011 р.

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Твіт - Тер»анульоване 03.03.2011 р. на підставі абзацу ж) п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України.

Податкова звітність з ПДВ ТОВ «Твіт - Тер» за березень 2011 р. отримала статус «не дійсна», оскільки заповнення даного звіту не відповідає вимогам Наказу ДПАУ №41 від 25.01.2011 р. та ряду норм Податкового кодексу України.

Відповідно до даних декларації про податок на прибуток основні засоби у ТОВ «Твіт Тер»відсутні; витрати на поліпшення основних фондів відсутні, амортизаційні відрахування відсутні.

Відповідно до податкового розрахунку комунального податку чисельність працюючих у ТОВ «Твіт Тер»складає нуль осіб.

Вирішуючи спір, колегія суддів опирається на наступні норми законодавства.

Задовольняючи зустрічний позов, місцевий господарський суд прийшов до висновку про невизнання права позивача за зустрічним позовом.

При цьому місцевий господарський суд не зазначив у своєму рішення, яке саме право не визнається відповідачем за зустрічним позовом та яким чином визнання угоди дійсною може захистити таке право.

З висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до приписів ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналіз гіпотези норми ст. 15 ЦК України приводить колегію суддів до висновку про те, що підставою отримання особою цивільного захисту є порушення, невизнання або оспорювання її права, а також спричинення шкоди охоронюваному законом інтересу.

З аналізу зустрічної позовної заяви від 10.05.2011 р. випливає, що вона не містить зазначення, яке саме право позивача порушене, не визнається або оспорюється. Аналогічним чином в заяві відсутнє посилання на можливість спричинення шкоди охоронюваним законом інтересам позивача.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не вбачає порушень будь-яких цивільних прав субєкта звернення з позовом, або необхідності захисту його інтересів.

Так, під цивільним правом слід розуміти юридичну можливість визначеного суб'єкта впливати на конкретне благо (майнове чи немайнове).

Цивільне право субєкта завжди є правом на певну цінність - матеріальну або духовну, що вирізняє таку юридичну можливість від правоздатності особи як абстрактної можливості бути суб'єктом цивільних правовідносин, мати суб'єктивні права та обов'язки.

Зміст цивільного права зазвичай становлять три юридичні можливості (правомочності): а) можливість вести себе певним чином (право "на власні дії"); б) можливість вимагати певної поведінки від інших (право "на чужі дії"); в) можливість захисту порушеного права в юриcдикційному порядку (в судовому порядку, шляхом звернення до державних органів, третейського суду тощо).

Оскільки відповідно до правової позиції позивача за зустрічним позовом угода виконана в повному обсязі; права третіх осіб угодою не порушені; угода є законною та легальною, твердження позивача за зустрічним позовом про порушення його права є безпідставним.

В цій частині колегія суддів також вважає необхідним підкреслити, що факт оспорювання угоди позивачем за первісним позовом не створює підстав для отримання судового захисту, оскільки захист є похідним від виду порушення права і має відповідати меті його поновлення, а в даному випадку позивачем за зустрічним позовом не наведено конкретного права, якому може бути спричинена шкода внаслідок невизнання дійсності угоди позивачем за первісним позовом.

Визначення охоронюваного законом інтересу міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої ст. 4 ЦПК України 1963 р., зокрема, тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес". В цьому Рішенні КСУ визначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам".

Виходячи з цього визначення, колегія суддів доходить до висновку, що у спірних правовідносинах відсутній охоронюваний законом інтерес позивача за зустрічним позовом, який підлягає судовому захисту.

Окрім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне піддати правовому аналізу можливість отримання позивачем за зустрічним позовом обраного ним способу захисту у вигляді визнання угоди дійсною.

Очевидно, що даний спосіб не є передбаченим законом захистом в порядку ч.2 ст. 220 ЦК України.

Тому даний спосіб захисту колегія суддів вважає таким, що ґрунтується на приписах ч.2 ст. 16 ЦК України - суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Такий спосіб захисту передбачений ст. 5.2. договору №11 від 01.03.011 р., що свідчить про наявність у позивача за зустрічним позовом процесуального права на звернення в суд із даною вимогою.

Оцінюючи матеріальні підстави до задоволення такої вимоги, колегія суддів зазначає, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не призводить до зміни правового стану сторін, тобто є нікчемним.

Опираючись на положення ч.1 ст. 16 ЦК України, колегія суддів вважає, що право на судовий захист виникає у особи у разі порушення цивільного права чи інтересу і такий захист повинний бути конкретний, тобто застосовується такий спосіб захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Так, статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір №11 від 01.03.011 р. на день вирішення спору не визнаний недійсним.

Заява позивача за первісним позовом про нікчемність даного договору не порушила жодних прав або передбачених законом інтересів позивача за зустрічним позовом.

За таких умов надання захисту є неможливим, оскільки неможливо поновити право, яке не порушене. Аналогічним чином не вбачається підстав до захисту цивільного інтересу позивача за зустрічним позовом.

Викладене свідчить про те, що право або охоронювані інтереси позивача за зустрічним позовом не порушені, а обраний ним спосіб захисту не може призвести до зміни правового стану сторін, в силу чого колегія суддів доходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог.

Оцінюючи аргументи апеляційної скарги ДПІ у Московському районі м. Харкова (далі ДПІ), колегія суддів не знаходить підстав до її задоволення.

Так, з аналізу апеляційної скарги вбачається, що на думку апелянта, обидві сторони спору діяли з протиправною метою штучної зміни податкових зобовязань.

Саме цим посиланням ДПІ обґрунтовує власний процесуальний інтерес на подання апеляційної скарги.

Між тим, відповідно до приписів ст. 91 ГПК України право на апеляційне оскарження є похідним від вирішення судом у рішенні питання про права та обовязки апелянта.

З матеріалів справи вбачається наявність інтересу ДПІ до спірної угоди, однак не вбачається впливу оскарженого рішення на права та обовязки даної державної установи.

Так, в межах виконання своїх функцій як фіскального органу держави, ДПІ не позбавлена права самостійно кваліфікувати спірний правочин як нікчемний і відповідним чином визначити обсяги податкових зобовязань учасників даних правочинів та застосувати заходи фіскального примусу до учасників правовідносин.

Винесене судом рішення жодним чином не перешкоджає в здійсненні зазначених дій, оскільки не містить адресованих на адресу ДПІ приписів.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає за необхідне в задоволенні апеляційної скарги ДПІ відмовити.

Вирішуючи питання перегляду рішення місцевого господарського суду, з урахуванням факту відмови в задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів керується приписами ч.2 ст. 101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

За таких умов колегія суддів вважає за доцільне скористатися наданим законом процесуальним правом перегляду рішення суду першої інстанції і скасувати дане рішення як таке, що винесено при невірному застосуванні норм матеріального права і є незаконним.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, ч.2 ст. 101, п.2 ч.1 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року у справі № 5023/3212/11 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року по справі № 5023/3212/11 скасувати в частині задоволення зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову ПП «Твіт Тер»до ТОВ «Уніконсульт Паблік»про визнання угоди дійсною відмовити в повному обсязі.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 року у справі № 5023/3212/11 залишити без змін.

Головуючий суддяМ.М. Слободін

суддяТ.В. Гончар

суддяА.М. Білецька

Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2011 року.