Рішення № 19022097, 18.10.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2011 р. Справа № 6/092-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” про стягнення заборгованості за несплату лізингових платежів,

Представники:

прокурора: Матвієць В.В. (посвідчення № 223 від 30.12.2008р.);

позивача 1.: ОСОБА_1 (дов. № 290-9-2 від 22.08.2011 року);

позивача 2.: ОСОБА_2 (дов. №14/20-166-11 від 29.09.2011 року);

відповідача: не зявився.

присутня: Бондар К.О.

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2011 року Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі позивач 1.) та Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” (далі позивач 2.) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за несплату лізингових платежів.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 10-04-1002 пфл (прямий лізинг) від 30.08.2004р., щодо своєчасної сплати лізингових платежів, у звязку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у загальному розмірі 249711,30 грн, з яких: 225232,30 грн борг за несплату лізингових платежів; 12261,63 грн пеня за порушення строків сплати лізингових платежів; 8915,13 грн індекс інфляції; 3302,04 грн - 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.07.2011р. порушено провадження у справі № 6/092-11 та призначено її до розгляду на 09.08.2011р.

01.08.2011р. через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив № 161 від 25.07.2011р., в якому він зазначив про часткове визнання позову в сумі 225232,50 грн, які будуть сплачені у вересні 2011 року. Щодо іншої частини заявленої до стягнення з відповідача суми, то відповідач зазначив, що заперечує проти її задоволення з підстав його невинуватості, з посиланням на форс-мажорні обставини.

Крім того, відповідач просить не накладати арешт на майно та розрахунковий рахунок господарства з підстав, викладених у даному відзиві.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.08.2011р. суд відклав розгляд справи 20.09.2011р., у звязку з неявкою в судове засідання позивач-2 і відповідача та неподанням учасниками судового процесу витребуваних документів.

В судовому засіданні 20.09.2011р. представником позивача-2 подано клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів, в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України.

У звязку з неявкою в судове засідання 20.09.2011р. представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 11.10.2011р. Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 20.09.2011р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 11.10.2011р. відповідачем подано лист № 217 від 11.10.2011р., зі змісту якого вбачається, що останній просить припинити провадження у справі, у звязку з повним погашення боргу за договором № 10-04-1002 пфл від 30.08.2004р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

11.10.2011р. суд оголосив перерву в засіданні до 18.10.2011р., з підстав передбачених ст. 77 ГПК України.

Представники прокуратури та позивачів у судовому засіданні 18.10.2011р. позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання 18.08.2011р. не направив.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами та без участі належного представника відповідача, так як його незявлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

30.08.2004 року між Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” (лізингодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” (лізингоодержувач) було укладено договір № 10-04-1002 пфл (прямий лізинг) (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 договору) лізингодавець (позивач) передає Лізингоодержувачу (відповідачеві) у виключне користування на визначений договором строк предмет лізингу, що є власністю лізингодавця та визначений у додатку до договору «кількість, ціна і вартість предмету лізингу” за умовами сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що лізингодавець за цим договором передає лізингоодержувачу власне майно, яке було придбане за рахунок коштів Державного бюджету України згідно порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовується на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, знаходилось у користуванні у Бурат-Агро ТОВ (полтавська обл. Решетилівський р-н, с. Піщане) на умовах договору фінансового лізингу від 17.02.04 № 16-04-120 пфл і було повернуто лізингодавцю.

Згідно п. 2.2 договору строк лізингу відраховується з моменту укладення акта приймання - передачі між сторонами (далі двосторонній акт), що укладається у 3-ох автентичних примірниках і є підставою для передачі предмету лізингу.

Додатком № 1 до договору сторонами погоджено кількість, ціну та вартість предмету лізингу.

В подальшому, між тими ж сторонами договору було підписано додатковий договір до договору (прямий лізинг) від 30.08.2044р. № 10-04-1002 пфл, відповідно до умов якого (п. 1. ), сторони домовилися викласти п. 4.3. договору в такій редакції: «Лізингодавець зараховує лізингоодержувачу 50000 грн, сплачених платіжним дорученням від 20.07.2004р. № 175 як попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості техніки”;

“На розмір сплаченого попереднього лізингового платежу зменшуються кінцеві лізингові платежі. З додатку № 1 виключити абз., яким встановлено розмір зобовязання по сплаті попереднього лізингового платежу»(п. 2 додаткової угоди).

Так, 01.11.2004р. на підставі акту приймання - передачі сільськогосподарської техніки № 16/1 Повт (належним чином завірена копія в матеріалах справи) Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” передано, а Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” прийнято згідно з документами, що підтверджують відвантаження техніки предмет лізингу - “Зернозбиральний комбайн КЗС-11 навіс. обл. № 00836093”, загальною вартістю з ПДВ 1249500 грн. На підставі цього акту Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” прийняло зобовязання перед НАК “Украгролізінг” по сплаті вартості переданої йому техніки в сумі 1249500 грн на умовах договору прямого лізингу № 10-04-1002 пфл від 30.08.2004р.

Відтак, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе зобовязання згідно з умовами договору, передавши відповідачу у лізинг визначене договором майно.

Пунктом 4.1 договору визначено, що з моменту одержання предмету лізингу за користування ним лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, черговість яких кратна шести місяцям та складається із суми, що відшкодовує частину вартості предмету лізингу та суми винагороди.

Розмір лізингових платежів та строк їх сплати встановлюється додатком до договору «графік сплати лізингових платежів” (п. 4.2. договору).

Додатком № 2 до Договору („Графік сплати лізингових платежів") сторонами узгоджено графік платежів.

Згідно п. 3.5.2. договору відповідач зобовязувався своєчасно та в повному обсязі згідно погодженого з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Проте, порушуючи умови договору, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобовязання по оплаті лізингових платежів, оскільки, у встановлений графіком строк не здійснив оплату лізингових платежів, у звязку з чим з 01.04.2010р. по 17.05.2011р. у відповідача утворилась заборгованість по лізинговим платежам у сумі 225232,50 грн, зокрема:

з 02.04.10р. існує залишок непогашеної заборгованості на суму 34613,75 грн,

з 02.10.10р. заборгованість збільшилась на суму 96871,25 грн,

з 02.04.10р. заборгованість збільшилась на суму 93747,50 грн, у звязку з цим прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” звернувся з відповідним позовом до господарського суду Київської області.

Крім того, зазначена сума боргу у розмірі 25232,50 грн визнана позивачем відповідно до поданого ним відзиву № 161 від 25.07.2011р. та листом № 182 від 23.08.2011р.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем в частині сплати, передбачених договором графіком лізингових платежів станом на час подання позову становив 225232,50 грн.

Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною другою ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною першою ст. 762 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997р. № 723/97-ВР лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, відповідачем подано клопотання № 217 від 11.10.2011р., в якому він просить припинити провадження у справі, у звязку з повним погашенням боргу за договором. Значена обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банку про перерахування відповідачем на користь позивача лізингових платежів по договору № 10-04-1002 пфл (прямий лізинг) від 30.08.20047 року, а саме:

14.10.2011 р. на суму 856,25 грн;

10.10.2011р. на суму 19042,50 грн;

10.10.2011р. на суму 45957,50 грн;

05.10.2011р. на суму 100000 грн;

26.09.2011 на суму 100000 грн, разом 265856,25 грн.

Таким чином, судом встановлено, що спір в частині стягнення лізингових платежів за договором врегульовано самими сторонами шляхом погашення відповідачем 225232,30 грн основного боргу.

Відповідно до п. 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, 225232,30 грн основного боргу відповідачем сплачено під час розгляду спору в суді, тому суд дійшов висновку, що предмет спору в цій частині вимог у даній справі відсутній, і вважає за необхідне застосувати п. 1-1 ст. 80 ГПК України до правовідносин, які склалися між сторонами.

Також, прокуратура просить суд стягнути з відповідача нараховані 12261,63 грн пені за порушення строків погашення лізингових платежів за договором, відповідно до наданого ним розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, позивач обґрунтовує дану вимогу п. 7.1. договору, яким встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяло в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Господарський суд зазначає, що порушення відповідачем терміну погашення лізингових платежів є простроченням боржника (відповідача у справі) в розумінні ст. 612 ЦК України, а тому нарахування позивачем пені на суму боргу по договору господарський суд вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 231 ГК України.

При цьому, господарський суд зазначає, що пеня, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: можливість встановлення за такий вид порушення зобовязання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасного виконання зобовязання. Нарахування пені носить триваючий характер за кожен день прострочення.

Крім того, пеня є триваючою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного у строк зобовязання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.02.2007року у справі №1/208.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені на суму боргу за порушення сплати лізингових платежів, враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 7.1. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним.

Водночас, частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Так, як вже встановлено судом вище, відповідачем повністю виконані взяті на себе зобовязання за договором щодо сплати лізингових платежів.

Крім того, судом взято до уваги, що поважною причиною невчасного виконання відповідачем своїх зобовязань по сплаті лізингових платежів у строки визначені сторонами на підставі графіку погашення лізингових платежів є форс-мажорні обставини у вигляді несприятливих погодних умов у 2010 році, у результаті чого виробнича програма була виконана на 30%. При цьому, підтвердженням зазначених обставин знайшло своє місце у висновку № 3080/05-4 від 06.10.2010р. Торгово-промислової палати України. Більше того, судом не залишено поза увагою той факт, що відповідач повідомляв позивача листом № 252 від 05.11.2010р. про форс-мажорні обставини та намагався відстрочити виконання свого зобовязання, що підтверджується відміткою про отримання даного листа позивачем та не заперечується останнім.

Крім того, частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 3 статті 83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи вище викладене, зокрема те, що відповідачем виконано зобовязання щодо сплати лізингових платежів у повному обсязі та те, що порушення зобов'язання учасника господарських відносин - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Княжицьке”, нехай і з порушенням строків оплати цих платежів, не потягло за собою збитків для іншого господарюючого суб'єкта, суд вважає за необхідне у порядку ст. 233 ГК та ст. 83 ГПК зменшити розмір нарахованих позивачем санкцій на 50 відсотків, що за розрахунком суду складає 6130,15 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 12261,63 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 6130,15 грн. З цих підстав, в іншій частині позовної вимоги, а саме, в стягненні 6130,15 грн пені, суд відмовляє.

Крім того, у звязку з простроченням відповідачем зобовязань щодо сплати лізингових платежів за договором, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 8915,13 грн та 3% річних у сумі 3302,04 грн нарахованих на прострочену суму боргу за відповідні період, згідно розрахунку позивача.

Так, ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Посилання відповідача на ст.ст. 233 ГК та ст. 83 ГПК, як на підставу зменшення судом сум щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд спростовує наступним.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто не є санкціями у розумінні ст. ст. 233 ГК та ст. 83 ГПК, а тому господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 08.11.2010р.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних та враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 8915,13 грн та 3% річних у сумі 3302,04 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6130,15 грн пені, 8915,13 грн інфляційних втрат та 3302,04 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги прокуратури про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах позовних вимог суд зазначає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки, прокурором не надано обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у відповідності до ст. 66 ГПК України.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн.).

Враховуючи заявлений розмір позовних вимог, ціна позову становить 249711,10 грн, а не 249711,30 грн як визначає прокуратура, тому державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача, визначається саме із суми 2497,11 грн, як 1 відсотка від ціни позову.

Приписами ч. 3 ст. 49 ГПК України передбачено, що державне мито, від сплати якого позивач звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Аналогічне положення міститься в п. 6.6. Розяснення президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/78 від 04.03.1998р., яким передбачено, що у разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

Оскільки відповідач не звільнений від сплати державного мита згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення 225232,30 грн боргу за несплату лізингових платежів.

2.Позов задовольнити частково.

3.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” (код ЄДРПОУ 32277523) на користь Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізінг” (код ЄДРПОУ 30401456) 6130,15 грн пені за порушення строків погашення лізингових платежів, 8915,13 грн інфляційних втрат та 3302,04 грн 3% річних.

4.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Княжицьке” (код ЄДРПОУ 32277523) в доход Державного бюджету України судові витрати: 2435,79 грн державного мита та 230,20 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз