Рішення № 19021586, 05.04.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" квітня 2011 р. Справа № 6/016-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Вишгородського районного комунального підприємства “Вишгородтепломережа” до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором № 22935 на споживання теплової енергії від 05 листопада 2007 року,

Представники:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 2421/06 від 25 жовтня 2010 року);

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2011 року Вишгородське районне комунальне підприємство “Вишгородтепломережа” (далі - позивач) звернулося з позовом до господарського суду Київської області до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення боргу за Договором № 22935 на споживання теплової енергії від 05 листопада 2007 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором № 22935 від 05 листопада 2007 року, а саме щодо сплати вартості отриманої теплової енергії за встановленими тарифами (цінами) в термін, передбачений договором, у звязку з цим, на думку позивача, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 16348,35 грн, з яких: 13555,65 грн основний борг; 1086,78 грн пеня; 1235,93 грн інфляційні та 469,99 3% річні.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09 лютого 2011 року порушено провадження у справі № 6/016-11 та призначено її до розгляду на 01 березня 2010 року.

У звязку з неявкою в судові засідання 01 березня 2011 року та 22 березня 2011 року, зокрема, представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд відкладав розгляд справи на іншу дату.

Впродовж слухання справи позивач збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 16543,56, з яких: 13555,65 грн основний борг; 1187,17 грн пеня; 1316,57 грн інфляційні та 484,17 3% річні.

В подальшому, у судовому засіданні 05 квітня 2011 року представник позивача подав заяву від 04 квітня 2011 року № 618/06, якою він в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог у звязку з їх перерахунком. Згідно зазначеної заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 15709,97, з яких: 13555,65 грн основний борг; 481,81 грн пеня; 1196,68 грн інфляційні та 475,83 3% річні.

За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення 13555,65 грн основного боргу; 481,81 грн пені; 1196,68 грн інфляційних та 475,83 3% річних, всього 15709,97 грн.

Відповідач свого представника в судове засідання 05 квітня 2011року знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 09 лютого 2011 року, від 01 березня 2011 року та від 22 березня 2011 року, які були надіслані відповідачу за вказаною позивачем адресою (АДРЕСА_1), яка відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та адресою (АДРЕСА_2).

Вбачається, що ухвали суду надіслані за двома адресами повернулась відділом звязку з поміткою «за закінченням терміну зберігання” та «змінився власник магазину”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

05 квітня 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі представників відповідача, за наявними в ній матеріалами, так як їх незявлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

05 листопада 2007 року між Вишгородським районним комунальним підприємством “Вишгородтепломережа” (далі виробник, позивач у справі) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (далі споживач, відповідач у справі) було укладено та підписано договір № 22935 на споживання теплової енергії (далі договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) виробник зобовязується надавати споживачеві послуги, а споживач зобовязується своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування цими послугами на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2. договору, предметом надання є наступні послуги:

централізоване опалення;

централізоване гаряче водопостачання.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно додатку 1 та при виконанні вимог п.п. 4.2.1, 4.2.2. цього договору.

Споживач теплової енергії зобовязується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені договором (пункт 4.2.2 договору).

Як визначено п. 6.1. договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, або відповідно “Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні” КТМ 204, 244-94 України.

Сторонами погоджено (п. п. 7.1, 7.3., 7.4. договору), розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до установлених тарифів. Додаток № 1 договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць згідно п. 6 даного договору. Споживач не пізніше 20 числа поточного місяця складає виробнику письмовий звіт по факту використаної теплової енергії, оплачує виробнику на протязі 10 днів після одержання рахунка виробника за обліковий період.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 05 листопада 2008 року (пункт 11.1 договору). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін (пункт 11.4 договору).

Водночас, між сторонами договору було підписано додаток № 1, додаток № 2 та додаток № 3 до договору.

Додатком № 1 сторонами визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу.

Додатком № 2 сторонами визначено схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача.

Додатком № 3 є довідка про будівлі та споруди відповідача. Даним додатком позивач зобовязався постачати теплову енергію в приміщення продуктового магазину, площею 320,6 кв.м., з тепловим навантаженням 0,00608, що свідчить про відсутність у відповідача лічильника для обліку теплової енергії.

Проте, для обліку теплової енергії позивач застосував п. 6.1. договору щодо обліку споживання теплової енергії відповідно до “Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні” КТМ 204 України 244-94, затверджених Держжитлокомунгоспом України 14 грудня 1993 року”.

На виконання умов договору позивач за період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2011 року поставив відповідачу теплову енергію, про що свідчать направлені на адресу відповідача рахунки-фактури: №СФ-0000041 від 19 січня 2009 року, №СФ-0000456 від 19 лютого 2009 року, №СФ-0000776 від 18 березня 2009 року, №СФ-0001086 від 20 квітня 2009 року, №СФ-0001941 від 26 листопада 2009 року, №СФ-0002166 від 21 грудня 2009 року, №СФ-0000124 від 21 січня 2010 року, №СФ-0000418 від 19 лютого 2010 року, №СФ-0000758 від 22 березня 2010 року, №СФ-0000957 від 16 квітня 2010 року на загальну суму 13556,65 грн, що підтверджується фіскальними чеками та списками згрупованих внутрішніх поштових відправлень, копії яких наявні в матеріалах справи.

Зазначена сума боргу складається з місячних платежів, які в свою чергу включать в себе показник опалення, кількість Гкал помножений на тариф (згідно рішення районної ради), де показник опалення, кількість Гкал визначяється відповідно «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні” КТМ 204 України 244-94, затверджених Держжитлокомунгоспом України 14 грудня 1993 року.

Разом з тим, при розрахунку заявленої позивачем заборгованості суд враховує тарифи затвердженні Рішенням Вишгородської районної ради Київської області від 21 лютого 2008 року № 184-14-У та Рішенням Вишгородської районної ради Київської області від 30 жовтня 2009 року № 399-26-V.

Відтак, як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконано свої зобовязання за договором № 22935 на споживання теплової енергії від 05 листопада 2007 року.

Також, про належне виконання позивачем своїх зобовязань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення теплопостачальною організацією умов договору.

Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення п. 7.4. договору, відповідач зобовязаний був оплатити вартість отриманої теплової енергії на протязі 10 днів після одержання рахунка виробника за обліковий період.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, відповідач взяті на себе зобовязання за договором №22935 від 05 листопада 2007 року не виконав належним чином, а саме, не сплатив позивачу грошові кошти за отриману теплову енергію, в результаті чого за ним утворився борг в розмірі 13555,65 грн.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати вартості отриманої теплової енергії доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором № 22935 на споживання теплової енергії від 05 листопада 2007 становить 13556,65грн.

Крім того, підписаний акт звірки розрахунків між сторонами, додатково свідчить про надання послуг відповідачу в частині 11084,74 грн. В подальшому, як пояснив позивач, відповідач відмовлявся складати акти звірки по решті вартості наданих послуг.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобовязання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобовязується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобовязується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

При цьому, обєктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Зокрема, особливості договірних відносин постачання енергетичних та інших ресурсів визначаються Законами України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги" тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону України “Про теплопостачання”, основним обовязком споживача теплової енергії є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Крім цього, відповідно до ч. 6 ст. 19 зазначеного Закону, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

П. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” закріплено, що споживач зобовязаний оплачувати житлово-комунальні послуги (результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил) у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, субєкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які в установленому законом порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території. Обовязковою умовою договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій є забезпечення виконання зобовязань відповідно до чинного законодавства України.

Крім цього, згідно з п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198, споживач теплової енергії зобовязаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

На момент судового засідання відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують сплату ним заборгованості перед Позивачем.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про теплопостачання”, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив надані позивачем послуги, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 13556,65 грн заборгованості по сплаті наданих послуг з теплопостачання за періоди з 01 січня 2009 року по 01 січня 2011 року згідно договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором, позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобовязання, зокрема:

на суму боргу за надані послуги у лютому 2010року за період з 09 березня 2010 року по 08 вересня 2010 року у сумі 260,12грн;

на суму боргу за надані послуги у березні 2009 року за період з 11 квітня 2009 року по 10 жовтня 2010року у сумі 169,38грн

на суму боргу за надані послуги у квітні 2010 року за період з 05 травня 2010 року по 04 листопада 2010 у сумі 52,31грн, всього 481,81 грн пені.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст.230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Пунктом 8.2. договору встановлено, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію у строки, визначені п.п. 7.3., 7.4. даного договору, споживач сплачує на користь виробника пеню відповідно до законодавства України.

Таким чином, здійснивши перерахунок суми пені, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 481,81 грн пені підлягає задоволенню.

Крім того, у звязку з простроченням відповідачем зобовязань щодо проведення розрахунку за отримані послуги, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 475,83грн та інфляційних втрат у сумі 1196,68грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 475,83грн та інфляційних втрат у сумі 1196,68грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 13555,65 грн основного боргу, 481,81 грн пені, 1196,68 грн інфляційних втрат та 475,83 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь Вишгородського районного комунального підприємства “Вишгородтепломережа” (код 13713569) 13555,65 грн основного боргу, 481,81 грн пені, 1196,68 грн інфляційних втрат та 475,83 грн 3% річних, а також 157,10 грн державного мита та 236 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Черногуз А.Ф.