Ухвала суду № 19001146, 09.09.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Савченко С.В.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2011 року справа №2а/0570/9007/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Жаботинської С.В.

суддів Нікуліна О.А. , Радіонової О.О.

при секретарі судового засідання: Касьяновій В.М., за участю представника позивача Іванова І.О., представника відповідача Чернюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Авдіївка Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року у справі № 2а/0570/9007/2011 за позовом Державної податкової інспекції у м. Авдіївка Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант-Т", Приватного акціонерного товариства "ТММ-Енергобуд" про стягнення у дохід держави, одержаних за правочином вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “КВАНТ-Т” та Закритого акціонерного товариства “ТММ-Енергобуд” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “КВАНТ -Т” в дохід держави вартість реалізованих ТМЦ за угодою від 16 квітня 2010 року № 16-04/01 у розмірі 11003601,60 грн. та стягнення з Закритого акціонерного Товариства “ТММ-Енергобуд” в дохід держави вартість реалізованих ТМЦ за угодою від 16 квітня 2010 року № 16-04/01 у розмірі 11003601,60 грн.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції здійснено заміну другого відповідача з Закритого акціонерного товариства “ТММ-Енергобуд” на Приватне акціонерне товариства “ТММ-Енергобуд” відповідно до змін до установчих документів від 03.12.2010 року, про що міститься відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за номером 1074150010012728 від 03.12.2010 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вчинений між відповідачами правочин є нікчемним, оскільки вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з огляду на те, що він не має реального товарного характеру, оскільки перший відповідач має недостатні трудові ресурси та виробничі потужності, а також відсутність посвідчень про відрядження в момент передання товару, паспортів на товар та іншої технічної документації, відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей. В якості єдиного доказу в підтвердження позовних вимог податковий орган визначив акт перевірки ТОВ “КВАНТ-Т” від 12.04.2011 року № 69/2300/3658295, який, на думку позивача, має статус письмового доказу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року у справі № 2а/0570/9007/2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

З постановою суду першої інстанції позивач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, вказавши позицію аналогічну позовній заяві, просить скасувати постанову суду першої інстанції задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “КВАНТ-Т”(перший відповідач) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 36582595, є платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 365825905013, знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції у місті Авдіївці.

Приватне акціонерне товариство “ТММ-Енергобуд” (другий відповідач) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 33889106, знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

16 квітня 2010 року між відповідачами укладено договір № 16-04/01, предметом якого є поставка товару, найменування, кількість та ціна яких встановлюється в специфікаціях та додаткових угодах. На поставлений товар - сталь першим відповідачем видані другому відповідачу наступні документи:

податкова накладна від 27 квітня 2010 року № 13 на суму 5501800,80 грн.;

податкова накладна від 17 травня 2010 року № 15 на суму 5501800,80 грн.;

видаткова накладна від 17 травня 2010 року № РН-0000003;

акт прийому передачі товару від 17 травня 2010 року.

Загальна сума згідно зазначених накладних склала 11003601,60 гривень, у тому числі податок на додану вартість 1833933,60 гривень.

Другим відповідачем сплачені кошти першому відповідачу за отриманий товар, що підтверджується банківськими виписками.

Як вбачається з позовної заяви, пояснень представника позивача та апеляційної скарги підставою для прийняття висновку щодо нікчемності вищенаведеного правочину та подання позову став акт перевірки ДПІ у місті Авдіївці від 12 квітня 2011 року № 69/2300/36582595 про результати проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ “КВАНТ-Т” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з АТЗТ “Шлях” та ПРАТ “ТММ-Енергобуд” за березень, квітень, травень, червень, вересень 2010 року. З зазначеного акту вбачається, що у ТОВ “КВАНТ-Т” відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Таким чином, податковим органом робиться висновок, що угода має ознаки нікчемності.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено перевірку другого відповідача Приватного акціонерного товариства “ТММ-Енергобуд” за період з 1 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року, про що складено акт перевірки від 3 березня 2011 року № 40/07-214/33889106, на сторінках 23, 25, 26, 31 якого підтверджено взаємовідносини між відповідачем 1 та відповідачем 2, які здійснені на виконання договору від 16 квітня 2010 року № 16-04/01, який, на думку позивача, суперечить інтересам держави та суспільства. Таким чином, податковим органом, в якому знаходиться на обліку відповідач 2 встановлено відповідність саме цього договору вимогам законодавства.

Відповідно до частини 2 статі 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічні норми закріплені у Господарському кодексі України. Згідно з частиною першою статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Колегія суддів зазначає, що для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення правочину, який передбачає отримання коштів, вже є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положеннями частини 1 статті 208 Господарського кодексу України визначено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Аналіз вищевикладених норм свідчить, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідно встановити наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, хоча б у однієї сторони угоди.

В той же час, обставини, на які посилається позивач, не підтверджують те, що укладаючи та виконуючи угоди відповідачі діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено та не надано достовірних доказів спрямованості умислу відповідачів на укладання угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства та щодо вини сторін, наявності у них умислу щодо дій, які суперечать інтересам держави та суспільства, тому застосування до відповідачів санкцій, передбачених ст. 208 ГК України є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції вважає, що висновки позивача засновані лише на його припущеннях, невірного тлумачення норм цивільного, господарського законодавства в сфері договірних правовідносин.

Проаналізувавши спірний правочин, колегія суддівпогоджується з висновком суду першої інстанції, що сам по собі правочин не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, і не порушує публічний порядок.

Визначальною ознакою правочину є те, що воно повинно спричиняти реальні зміни майнового стану сторін угоди, що має місце у спірних правовідносинах, підтверджується матеріалами справи та спростовує доводи позивача щодо відсутності настання реальних наслідків за спірним правочином.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі зясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Авдіївка Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2011 року у справі № 2а/0570/9007/2011 за позовом Державної податкової інспекції у м. Авдіївка Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант-Т" , Приватного акціонерного товариства "ТММ-Енергобуд" про стягнення у дохід держави, одержаних за правочином вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 09 вересня 2011 року. Ухвала у повному обсязі складена 12 вересня 2011 року.

Головуючий: С.В. Жаботинська

Судді: О.А. Нікулін

О.О. Радіонова