Постанова № 18985784, 25.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2011 р. Справа № 5023/3281/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ДПІ - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (вх. № 4244 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011р. у справі № 5023/3281/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті Трейд", м. Київ

до Приватного підприємства "Твіт-Тер", м. Харків

про стягнення коштів, -

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Твіт-Тер", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті Трейд", м. Київ

про визнання дійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Трініті Трейд", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, ПП "Твіт-Тер", за договором № 2 від 01.03.2011 р. в сумі 13000,00 грн., а також згідно заяви про уточнення позовних вимог просив застосувати наслідки нікчемного правочину до вказаного договору.

10.05.2011р. позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, відповідної до якої просив суд стягнути з ПП "Твіт-Тер" на свою користь заборгованість за договором № 2 від 01.03.2011р. у сумі 13000,00 грн. та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до даного договору.

10.05.2011р. ПП "Твіт-Тер" звернувся до суду в порядку ст. 60 ГПК України із зустрічною позовною заявою про визнання дійсним договору № 2, укладеним між сторонами у справі 01.03.2011 р.,

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2010 р. по справі № 5023/3281/11 (суддя Тихий П.В.) в задоволенні первісного позову - відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано дійсним договір № 2 від 01.03.2011 р., укладений між сторонами по справі, стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПІ у Московському районі м. Харкова звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вона у справі не брала участі ні як сторона, ні як третя особа, однак рішенням господарського суду були встановлені факти які впливають на її права та обов'язки, як контролюючого органу, тому просить визнати ДПІ третьою особою на стороні позивача, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2010 р. по даній справі та направити справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Представники позивача, відповідача та ДПІ у Московському районі м. Харкова у судове засідання 20.10.2011р. не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Про причини неявки своїх представників суд не повідомили.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача, відповідача та ДПІ у Московському районі м. Харкова за наявними у ній матеріалами, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито належних заходів щодо своєчасного повідомлення сторін про розгляд справи; явку представників сторін в дане судове засідання не визнано обов'язковою; правову позицію ДПІ викладено в апеляційній скарзі, а жодних нових доказів ні заявником скарги ні сторонами не надано.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.

Приймаючи оскаржуване рішення господарським судом Харківської області встановлено, що 01 березня 2011 року між ТОВ «Трініті Трейд»та ПП «Твіт-Тер» був укладений договір за № 2 (далі - Договір), за умовами якого постачальник - відповідач за первісним позовом зобов’язався передати у власність покупця –позивача за первісним позовом товари, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.3. Договору при поставці товару асортимент, кількість, ціна та вартість товару узгоджується сторонами шляхом підписання накладних до цього Договору.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що на виконання умов Договору відповідачем за первісним позовом –ПП «Твіт-Тер»поставлено, а позивачем за первісним позовом –ТОВ «Трініті Трейд»прийнято товар на загальну суму 2188692,00 грн. На підтвердження цих обставин господарським судом досліджено наявні у справі двосторонні видаткові накладні, якими зафіксована кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також відповідні податкові накладні (аркуші справи 38-51) та встановлено їх відповідність нормам чинного законодавства України.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом ТОВ «Трініті Трейд»з урахуванням наданої заяви щодо його уточнення (вх. № 10597 від 10.05.2011р., аркуш справи 28-30), просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом –ТОВ «Твіт-Тер»13000,00 грн. попередньої оплати, яка була сплачена ним за спірним Договором №2 від 01.03.2011 р., а також застосувати до правовідносин, які виникли за згаданим договором наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування наданої заяви про уточнення позову ТОВ «Трініті Трейд» зазначив, що ним на виконання умов договору № 2 від 01.03.2011р. було сплачено ТОВ «Твіт-Тер»суму попередньої оплати в сумі 12000,00 грн., проте товар відповідачем за первісним позовом на вказану суму не поставлено. Відповідно до пункту 1.3. Договору при поставці товару асортимент, кількість, ціна та вартість товару узгоджується сторонами шляхом підписання накладних к цьому договору. На думку позивача за первісним позовом надані ТОВ «Твіт-Тер»копії видаткових накладних не є додатками до Договору, в зв'язку з чим вважає, що Договір № 2 від 01.03.2011р. суперечить вимогам чинного законодавства, адже при його укладенні сторонами не були узгоджені істотні умови. Вказані обставини є підтвердженням того, що даний Договір є нікчемним, порушує публічний порядок, а тому відповідно до частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України до нього слід застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Крім того, в якості правових підстав заявленої до стягнення суми попередньої оплати в розмірі 13000,00 грн. ТОВ «Трініті Трейд»посилається на положення частини З статті 693 Цивільного кодексу України, яка регулює питання повернення попередньої оплати покупцю у разі непередання продавцем товару у встановлений строк.

В процесі перегляду даної справи за наявними в ній та додатково поданими доказами колегія суддів при повторному її розгляді в межах статті 101 Господарського процесуального кодексу України, не будучи зв'язаною доводами апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що оскаржуване ДПІ у Московському районі м. Харкова рішення господарського суду першої інстанції у даній справі підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступних обставин.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності господарських договорів встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарським судом в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої, третьої, п’ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності правочинів.

Відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частин 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони.

Розглядаючи дану справу по суті господарським судом першої інстанції системно проаналізовано положення норм чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини, та правильно встановлено, що у поданій заяві про уточнення первісних позовних вимог не наведено жодних правових підстав на підтвердження недійсності спірного правочину, а також не представлено будь-яких обґрунтувань для повернення заявленої до стягнення суми. Докази наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, та які є підставою для визнання договорів недійсними, у справі не містяться та позивачем за первісним позовом не надані.

Погоджуючись із даними висновками господарського суду в цій частині колегія суддів визначає, що зі змісту статей 639, 657 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі, зокрема і договір купівлі-продажу. Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічні положення містить стаття 180 Господарського кодексу України.

Господарським судом Харківської області правомірно встановлено, що спірний Договір поставки укладений в письмовій формі та містять всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду (як то: предмет договору; права, обов'язки та відповідальність сторін; ціна, строки поставки та оплати товару; строку дії договору; порядок його розірвання та інші умови), та з боку обох сторін підписані уповноваженими особами і скріплені відповідними печатками. Більше того господарським судом з'ясовано, що на виконання умов цих договорів кожна із сторін здійснила дії, зокрема, позивач за первісним позовом поставив товар, виписав та надав відповідачу за первісним позовом накладні, а відповідач товар прийняв, що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних з відповідною відміткою про отримання товару. Правомірність підписаних видаткових накладних, в яких у відповідності з пунктом 3.1. Договору зафіксована ціна товару, відповідачем за первісним позовом не оспорюється.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтями 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства колегія суддів вважає, що господарський суд у своєму рішенні дійшов вірного висновку про необґрунтованість первісних вимог позивача, оскільки жодних доказів та належного документального обґрунтування обставин, які б в даному випадку обумовлювали пред'явлення даного позову до суду позивачем не надано. Натомість зміст спірних договорів не суперечить чинному законодавству, а сторони своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили, те, що договір № 2 від 01.03.2011р. був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Разом з цим колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи питання щодо того, чи порушенні права позивача та обов'язки осіб, які приймають участь у справі, господарський суд повинен виходити з приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права чи інтересу, при якому внаслідок впливу на нього з боку інших осіб воно зазнало зменшення або ліквідації як такого, позбавило особу можливості ефективної реалізації своїх повноважень у майбутньому.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що під час вирішення спору по суті в частині вимог щодо визнання спірного Договору недійсним, господарським судом Харківської області правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а також зроблено правильні висновки про те, що позивачем за первісним позовом не доведено в чому саме полягає порушення його законних прав та охоронюваних законом інтересів при здійсненні господарських взаємовідносин з ПП «Твіт-Тер».

Однак задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПП "Твіт-Тер" до ТОВ "Трініті Трейд" про визнання договору № 2 від 01.03.2011р. дійсним, господарський суд не врахував, що правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України, частина друга статті 20 Господарського кодексу України).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у даній справі слід скасувати в частині задоволення зустрічного позову і в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог за зустрічним позовом відмовити з посиланням на те, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту прав не відповідає встановленим чинним законодавством способам захисту.

З огляду на викладене та керуючись статтями 4-7, 32, 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011р. у справі № 5023/3281/11 в частині задоволення зустрічного позову скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 24.10.2011р.