Рішення № 18974869, 12.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/12512.10.11 За позовом Прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у м. Києві

про стягнення 7789, 53 грн. та зобовязання знести самочинно збудовану станцію шино монтажу

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Спичак О.М.

Івченко А.М.

Представники:

від прокуратури: Радзівіл Б.В.

від позивача: Кропива К.А.

від відповідача: ОСОБА_2

від третьої особи: Монолій Є.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Прокурор Дарницького району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок використання земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 не за цільовим призначенням у розмірі 7789, 53 грн. та про зобовязання відповідача знести самочинно збудовану станцію шиномонтажу. Позовні вимоги обґрунтовані використанням спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у місті Києві, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 16.05.2011 р. за участю представників сторін та третьої особи, яких зобовязано надати суду певні документи.

Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає про підтримку позову прокурора та просить його задовольнити

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що для здійснення шиномонтажу на спірній земельній ділянці використовується лише гараж площею 50, 7 кв.м., а решта приміщень для проживання, зберігання садових інструментів, зберігання особистих речей, тобто за призначенням.

Третя особа подала письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що відповідач використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є порушенням вимог чинного земельного законодавства України.

У судовому засіданні 30.05.2011 р. представник відповідача подав клопотання про припинення провадження у справі, яке обґрунтовує непідвідомчістю даного спору господарському суду, оскільки спірна земельна ділянка придбана відповідачем під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4, яка не є фізичною особою підприємцем та, відповідно, вказане майно не є господарським (підприємницьким).

У судовому засіданні 08.06.2011 р. відповідач подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Шевченківським районним судом міста Києва справи за позовом ОСОБА_1 до старшого державного інспектора з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві Головного управління Держкомзему у місті Києві Курівської Юлії Вікторівни про визнання неправомірних дій, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/125.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 29.06.2011 р. визначено колегію суду у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Спичак О.М., Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 р. колегією суддів - Пригунова А.Б. (головуючий), Спичак О.М., Гулевець О.В. справу № 51/125 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 16.08.2011 року у звязку з перебуванням суддів Пригунової А.Б. та Гулевець О.В. у відпустці справу № 51/125 передано на розгляд колегії суддів у складі: Любченко М.О. (головуюча), Спичак О.М., Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 р. розгляд справи відкладено на 26.09.2011 р.

29.08.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача шкоду, завдану внаслідок використання земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 не за цільовим призначенням у розмірі 631, 89 грн. та про зобовязання відповідача знести самочинно збудовану станцію шиномонтажу на земельній ділянці по АДРЕСА_1.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 06.09.2011 року у звязку з перебуванням судді Любченко М.О. у відпустці справу № 51/125 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Спичак О.М., Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 р. колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Спичак О.М., Івченко А.М. справу № 51/125 прийнято до свого провадження.

Розглянувши у судовому засіданні заяву прокурора про уточнення позовних вимог, суд вважає, що вона відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду.

У даному судовому засіданні судом розглянуто клопотання Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про припинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Разом з тим, спір у даній справі виник у звязку із здійсненням Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 господарської діяльності, а тому дана справа підлягає розгляду у господарському суді.

Щодо клопотання Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до розгляду Шевченківським районним судом міста Києва справи за позовом ОСОБА_1 до старшого державного інспектора з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві Головного управління Держкомзему у місті Києві Курівської Юлії Вікторівни про визнання неправомірних дій, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 17.07.2011 р. про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до старшого державного інспектора з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві Головного управління Держкомзему у місті Києві Курівської Юлії Вікторівни про визнання неправомірних дій, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, а відтак клопотання відповідача не підлягає задоволенню судом.

У даному судовому засіданні учасники провадження у справі підтримали свої позиції.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі.

У судовому засіданні 12.10.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, ?

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1 Положення Про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 224Державний комітет із земельних ресурсів є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 7 вказаного Положення Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи і затверджує положення про них.

Відповідно до Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 р. № 123 Головні управління Держкомзему у містах Києві та Севастополі є територіальними органами Держкомзему, йому підзвітні і підконтрольні одним із основних завдань якого є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Частиною 4 вищевказаного Положення встановлено, що Головне управління Держкомзему в місті Києві відповідно до покладених на нього завдань готує і здійснює організаційні, економічні, екологічні та інші заходи, спрямовані на раціональне використання земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості, продуктивності та корисних властивостей ґрунтів, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення інших територій і об'єктів екомережі, організовує здійснення заходів щодо відтворення корисних властивостей земельних ділянок.

Рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 р. «Про порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві»повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель покладено на Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що 08.12.2003 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 0625 га на землях садівницького товариства «Трикотажник»по АДРЕСА_1 для ведення садівництва.

15.04.2004 р. Головним управлінням земельних ресурсів ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку.

Відповідно до розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації № 114 від 14.021.2007 р. ОСОБА_1 надано дозвіл на знесення садового будинку та господарських будівель і споруд в садовому товаристві «Трикотажник»по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва з дотриманням вимог чинного законодавства.

Листом № 16/к-4522 від 24.05.2004 р. Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація повідомила Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про відсутність заперечень проти часткової зміни терміном на 3 роки цільового призначення площі садової ділянки по АДРЕСА_1 для розміщення шиноремонту та офісу.

Також у матеріалах справи міститься лист виконавчого органу Дарницької районної у місті Києві ради (Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація) № 16/К-2699/І від 14.05.2008 р., у якому Дарницька районна у місті Києві рада зазначає, що не заперечує проти зміни цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва для розміщення шиноремонту та офісу за умови отримання дозвільної документації у встановленому порядку.

31.03.2010 р. державним інспектором Головного управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему в місті Києві проведено перевірку з питання додержання вимог земельного законодавства Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при використанні земельної ділянки загальною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва, за результатами якої складено акт № А 314/33, у якому зазначається, що вказана земельна ділянка перебуває у власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 122157 із цільовим призначенням для ведення садівництва, в той час як фактично вказана земельна ділянка використовується для розміщення та експлуатації станції шиномонтажу, що є порушенням ст. 91 Земельного кодексу України.

Вищевказаний акт підписаний державним інспектором Головного управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему в місті Києві, а також відповідачем без зауважень.

08.04.2010 р. державним інспектором Головного управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему в місті Києві здійснено обстеження земельної ділянки загальною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва та складено акт № 93/33, у якому зазначається, що вказану земельну ділянку Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовує під розміщення та експлуатацію шиномонтажу, що є порушенням вимог ст. 91 Земельного кодексу України.

27.07.2011 р. державним інспектором Головного управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему в місті Києві проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт № А 472/09, у якому зазначається, що на спірній земельній ділянці знаходиться металевий гараж площею 167 кв.м., та садовий будинок площею 204, 2 кв.м., а інша частина земельної ділянки використовується під прохід та заїзд-виїзд машин. Частина садового будинку використовується під шиномонтаж.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що відповідач земельну ділянку загальною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва використовує не за цільовим призначенням, що є порушенням ст. 91 Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обєктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних обєктів, повязаних з історико-культурною спадщиною.

Згідно ст.ст. 4, 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки, а державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до статті 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншим законодавством України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 16 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Статтею 13 Закону України “Про охорону земель” передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі охорони земель належать, зокрема, подання позовів про відшкодування шкоди і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства України про охорону земель.

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу України).

Розглядаючи даній спір по суті судом встановлено, що по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва знаходяться землі сільськогосподарського призначення.

При цьому, відомостей щодо зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки у встановленому законодавством порядку суду не надано.

Частиною 3 ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Статтею 91 Земельного кодексу України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачувати земельний податок, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем, за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.

Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний не заподіювати шкоди природі.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»громадяни України, в тому числі землекористувачі, зобов'язані компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Згідно з ст. 56 Закону України “Про охорону земель” юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Частиною 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Шкода за порушення природоохоронного законодавства повинна відшкодовуватися в розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення, або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення - на час його виявлення.

Відповідно до п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держземінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держземінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

протокол про адміністративне правопорушення;

припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

У відповідності до розрахунку прокурора сума шкоди, завданої державі внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням становить 631, 89 грн.

Наданий прокурором розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 п. 1.6 розяснень Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 р. № 02-5/744 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів використвання спірної земельної діялнки за цільовим пихзначеннм (сільське господарство), або доказів зміни її цільового призначення, не надав.

За таких обставин, з огляду на те, що факт використання земельної діялнки загальною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва не за цільовим призначенням належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 631, 89 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до вимог прокурора в частині зобовязання відповідача знести самочинно збудовану станцію шиномонтажу на земельній діялнці загальною площею 0, 0625 га по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва, суд відзначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, частиною 7 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов?язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Крім того, частиною ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов?язана відшкодувати витрати, повязані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Разом з тим, ані прокурором, ані позивачем не надано суду доказів на підтвердження неможливості здійснення перебудови приміщення, яке знаходиться на земельній ділянці 0, 0625 га по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва, що використовується не за цільовим призначенням, а тому суд вважає вимоги прокурора в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04050, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код ЄДРПОУ 22883141) 631, 89 грн. (шістсот тридцять одна грн. 89 коп.) шкоди.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04050, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 102, 00 (сто дві грн. 00 коп.) грн. та 236 (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Судді Пригунова А.Б. (головуюча)

Спичак О.М.

Івченко А.М.

Повне рішення складено 17.10.2011 р.