Рішення № 18974642, 27.10.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

27 жовтня 2011 р. Справа 7/146/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дольче Віта", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

про стягнення 2 268,14 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники

позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 57/03 від 26.03.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 26.11.2010 року.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дольче Віта" заявлено позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінницяпро стягнення 2 268,14 грн., з яких 1500,00 грн. боргу, 145,50 грн. пені, 174,00 грн. інфляційних втрат, 193,64 грн. 8 % річних, 255,00 грн. штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору дистрибуції від 20.03.2009 року № 19/03-Д.

Ухвалою від 12.10.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/146/2011/5003 та призначено до розгляду на 20.10.2011 року.

В зв'язку з неявкою відповідача, неподанням сторонами витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 27.10.2011 року.

Відповідач в судове засідання 27.10.2011 року не з'явився, документів витребуваних ухвалами від 12.10.2011 року та 20.10.2011 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалами від 12.10.2011 року та від 20.10.2011 року, які надсилались рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому суд зазначає, що згідно спеціального витягу з ЄДРЮОФОП № 11360440 місцезнаходженням відповідача значиться АДРЕСА_2, яка є ідентичною тій по якій направлялись ухвали по даній справі.

Окрім того судом надсилались ухвали за адресами вказаними: в договорі дистрибуції від 20.03.2009 року № 19/03-Д в якості фактичної - АДРЕСА_3; у видаткових накладних в якості пункту розвантаження - АДРЕСА_1.

Як встановлено судом конверт з ухвалою суду від 12.10.2011 року, який надсилався відповідачу на адресу - АДРЕСА_3, на момент проведення судового засідання до суду повернувся з відміткою "за зазначеною адресою вибули".

Конверти з ухвалами суду від 12.10.2011 року та від 20.10.2011 року надіслані за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на момент проведення судового засідання до суду не повернулись.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дольче Віта"" (Підприємство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції згідно п.1.1 якого Підприємство зобов'язується передати, а Дистриб'ютор прийняти, оплатити та здійснити реалізацію продукції на умовах та в строки передбачені даним Договором (а.с.9-14, т.1).

Ціни, асортимент та кількість продукції, що передається, зазначаються в Специфікаціях, прайс-листах, та/чи накладних, що є невід'ємними частинами даного Договору (п.1.2 Договору).

Згідно п.1.3 Договору перехід права власності і ризиків випадкового знищення або ушкодження товару відбувається в момент приймання-передачі продукції від Підприємства Дистриб'ютору, що оформлюється у порядку визначеному діючим законодавством (підписання видаткових накладних, актів приймання-передачі тощо).

В Розділі 3 Договору регламентовано права та обов'язки Дистриб'ютора.

Зокрема Дистриб'ютор зобов'язується: приймати продукцію у строки та об'ємах визначених замовленнями та графіками поставки затвердженими сторонами; проводити розрахунки за отриману продукцію у строки та відповідно до умов даного Договору тощо (п.п.3.1.1, 3.1.2 Договору).

В п.4.1 Договору сторонами погоджено, що ціна на продукцію, що поставляється за даним договором, оговорюється і фіксується на кожну чергову поставку в специфікації та/або накладній, та/або рахунку-фактурі.

При цьому розрахунок за продукцію Дистриб'ютор зобов'язаний провести не пізніше 14 календарних днів з моменту отримання продукції. Датою отримання продукції вважається дата зазначена в накладних, відповідно до п.1.3 та п.7.3 даного Договору (п.4.5 Договору).

02.07.2009 року між сторонами було підписано додаткову угоду до договору дистрибуції № 19/03-Д від 20.03.2009 року згідно якої п.4.5 було викладено в новій редакції, а саме передбачено обов'язок Дистриб'ютора провести оплату за отриману продукцію не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції (а.с.15, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи позивач згідно видаткових накладних за період з 24.03.2009 року по 08.02.2010 року поставив поставив відповідачу продукцію на загальну суму 337 048,20 грн..

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково: грошовими коштами на суму 335095,56 грн. та шляхом повернення товару на суму 452,64 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, виписками банківських установ тощо.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 1500,00 грн. (337048,20-335095,56-452,64).

В зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунків за отриману продукцію позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості до суду.

Слід вказати, що в підтвердження відсутності розрахунків зі сторони відповідача та наявності боргу в розмірі 1500,00 грн. позивачем надано суду бухгалтерську довідку від 26.10.2011 року № 278/10.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки, регулювання яких здійснюється в параграфі 3 "Поставка" глави 54 "Купівля-продаж", ст.712 ЦК України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище в п.4.5 Договору сторони погодили порядок оплати відповідачем отриманої продукції, який передбачав відстрочення платежу на 21 календарний день.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимога про стягнення 1500,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та правомірною.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 145,50 грн. пені за період з 15.02.2010 року по 25.08.2010 року, 174,00 грн. інфляційних втрат за період з 15.02.2010 року по 31.08.2011 року, 193,64 грн. 8 % річних за період з 15.02.2011 року по 26.09.2011 року, 255,00 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 9.2.1 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення розрахунків за продукцію Дистриб'ютор сплачує Підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, крім цього збитки, інфляційні та 8 % річних, відповідно до ст.625 ЦК України, а у випадку затримки оплати більш, ніж на 30 днів з моменту закінчення терміну зазначеного в п.4.5, Дистриб'ютор сплачує штраф у розмірі 17 % від несплаченої за Договором суми та збитків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 8 % річних, штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку пені, інфляційних втрат, 8 % річних та штрафу не виявлено помилок в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є також обгрунтованими та правомірними.

При прийнятті рішення суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленого до стягнення пені штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги неспіврозмірність й неадекватність нарахованих санкцій (пеня - 145,50 грн., штраф - 255,00 грн. - разом 400,50 грн. при сумі боргу 1500,00 = 26,71 %), при тому, що позивач заявив до стягнення ще й 174,00 грн. інфляційних втрат та 193,64 грн. 8 % річних тощо.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує штраф до 50,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 8 % річних, інфляційних нарахувань, штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

27.10.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46,75, 82, п.3 ч1 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дольче Віта", вул.Бориспільське шосе, 7Б, м.Київ, 02099 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 33631780) 1500 грн. 00 коп. - основного боргу, 193 грн. 64 коп. - 8 % річних, 174 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 145 грн. 50 коп. - пені, 50 грн. 00 коп. - штрафу, 102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 01 листопада 2011 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_2

3 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_3

4 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_1