Ухвала суду № 18962781, 13.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2011 року                               м. Київ                                        К-19427/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Гордійчук М.П.

                                                  Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Харченко В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 року

у справі № 13/593 (2-а-1272/08)

за позовом          Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи»

до           Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про           визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2008 року Закрите акціонерне товариство «Індустріальні та дистрибуційні системи»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000154020/0 від 29.06.2006 року, №0000154020/1 від 11.06.2008 року, №0000154020/2 від 27.08.2008 року та №0000154020/3 від 05.11.2008 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач послався на її необґрунтованість і просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 30.09.2007 року, за наслідками якої складено Акт № 154/40-20/24364528 від 11.03.2008 року (далі –Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки та за результатами апеляційного оскарження контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000154020/3 від 05.11.2008 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 14385,00 грн., у тому числі 1890,00 грн. основного платежу та 12495,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 2005 по 2007 рік підприємство орендувало у ВАТ «Кияни»нежитлові приміщення, згідно з договорами оренди нежитлових приміщень від 10.08.2005 року № 101/1-11, від 07.04.2006 року № 172/1, від 22.09.2006 року №212/2.

Відповідно до умов вказаних договорів до вартості місячного сервісного обслуговування орендаря (ЗАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи») включається вартість, зокрема: прибирання снігу та льоду з будинків на протязі зимового періоду; відшкодування витрат орендодавця на вивіз сміття та прибирання прилеглої території; відшкодування витрат орендодавця на озеленення прилеглої території та холів будинків.

За вказаних обставин, суди дійшли правильного висновку щодо належності витрат за прибирання льоду та снігу в зимовий період та вартість заходів по озелененню до складу валових витрат та правомірності формування податкового кредиту позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

          Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України.