Ухвала суду № 18962677, 13.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"13" жовтня 2011 р.                               м. Київ                                        К-22856/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Гордійчук М.П.

                                                  Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Харченко В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 27.05.2010 року

у справі № 2-а-2/09

за позовом          Відкритого акціонерного товариства «Миронівське хлібоприймальне підприємство»

до           Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

про           визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Миронівське хлібоприймальне підприємство»звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 29.09.008 року №0003062301/0 та №00030552301/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 27.05.2010 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.03.2008 року, за наслідками якої складено Акт № 227/23-1/24219855 від 22.08.2008 року (далі –Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.09.008 року №0003062301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 16035,03 грн., у тому числі 11781,93 грн. основного платежу та 4253,01 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №00030552301/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 14138,37 грн., у тому числі 9425,58 грн. основного платежу та 4712,79 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договорів складського зберігання зерна № 152 від 04.10.2006 року та № 116 від 27.11.2007 року, укладених між позивачем та Аграрним фондом, на складах позивача за період з 01.01.2007 року по 31.03.2008 року зберігалося зерно продовольчої пшениці - об'єкт державного цінового регулювання.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24.06.2004 року № 1877-ІV «Про державну підтримку сільського господарства України»(далі - Закон України від 24.06.2004 року № 1877-ІV) держава здійснює державне цінове регулювання, встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, тобто застосовуючи фіксований тариф.

Згідно з підпунктом 14.2.4 пункту 14.2. статті 14 вказаного Закону, якщо елеватор (зерновий склад, зерносховище) зберігає товар, який підпадає під визначення об'єкта державного цінового регулювання згідно із цим Законом, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання), якщо менша вартість не встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.

Як встановлено судами, розмір плати за зберігання зерна урожаю 2006 року складав 3,50 грн. разом з податком на додану вартість, за зберігання зерна урожаю 2007 року - 4,37 грн. разом з податком на додану вартість.

Відповідно до розрахунку тарифу на зберігання зерна за місяць по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство»фактична вартість послуг за зберігання однієї тони зерна по підприємству складала 9,97 гривень без податку на додану вартість, податок на додану вартість становив - 1,99 грн., всього - 11,96 грн. При цьому, вартість послуг за зберігання однієї тони зерна за місяць для інших, ніж Аграрний фонд поклажодавців, складає за зберігання зерна урожаю 2006 року 9,97 грн. без урахування податку на додану вартість, за зберігання зерна урожаю 2007 року 9,97 грн. без урахування податку на додану вартість, що підтверджується відповідними договорами.

За посиланням податкового органу різниця в тарифі у розмірі 6,47 грн. за зберігання пшениці урожаю 2006 року та в розмірі 5,60 грн. за зберігання пшениці урожаю 2007 року за 1 тонно - місце не приймає участі в господарській діяльності позивача та не є витратами за товари (роботи, послуги), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а отже віднесення позивачем зазначеної різниці до валових витрат є порушенням пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що у свою чергу призвело до заниження податку на прибуток та завищення податкового кредит з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до статті першої Закону України від 04.07.2002 року № 37- ІV «Про зерно та ринок зерна в Україні»зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону, суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна. Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснював витрати, пов'язані із оплатою праці, нарахуванням на заробітну плату, оплатою електроенергії, амортизацією, оплатою послуг сторонніх організацій (дезінсекція і дератизація складів), сплатою інших прямих та накладних витрат, які знайшли відображення у розрахунку тарифу на зберігання зерна по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство».

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 5.2 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем здійснювались фактичні витрати на зберігання об'єкта державного цінового регулювання у розмірі 9,97 грн. з урахуванням податку на додану вартість за одну тонну, що не заперечувалось сторонами. Зазначені витрати були документально підтверджені позивачем при проведені перевірки контролюючим органом.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що витрати позивача, які відображені у складі тарифу на зберігання зерна на одну тонну - місце по ВАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство»є витратами, які пов'язані з підготовкою, організацією та веденням його господарської діяльності по зберіганню зерна, тобто є валовими витратами.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

          Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 27.05.2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України.