Ухвала суду № 18962204, 27.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2011 року                               м. Київ                                        К-2571/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Степашко О.І.,Федоров М.О.,

розглянув у попередньому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Радомишльському районі Житомирської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Житомирської області від 09.10.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008

у справі № 10/112-НА (22-а-8171/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроазот»(далі –Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Житомирської області від 09.10.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.05.2007 №0000332301/0 та від 24.05.2007 №0000342301/0. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що отримані позивачем маркетингові послуги та послуги з міжнародних переговорів було використано Товариством у господарській діяльності, а власне факт поставки цих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що обґрунтовує правильність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у перевірений період.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що надані позивачем акти здачі-прийому виконаних робіт не містять детального опису проведених виконавцем маркетингових досліджень, а відтак витрати на їх оплату не підлягають врахуванню при визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того, скаржник наголошує, що у перевірений період позивач не провадив зовнішньоекономічну діяльність, а тому оплата міжнародних переговорів не може вважатися витратами у розумінні підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в порядку статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за наслідками проведення ДПІ виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.12.2006, оформленої актом від 16.05.2007 №171/23-035/32026538, податковим органом було прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, за якими позивачеві донараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 60883,50 грн. (у тому числі 40589 грн. за основним платежем та 20294,50 грн. за штрафними санкціями) та з податку на додану вартість у розмірі 613,50 грн. (у тому числі 409 грн. за основним платежем та 204,50 грн. за штрафними санкціями). В основу прийняття названих актів індивідуальної дії податковим органом покладено висновок про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат підприємства вартості маркетингових послуг без наявності опису досліджень, проведених виконавцями цих послуг, а також неправомірне врахування Товариством при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість витрат на оплату послуг по міжнародних розмовах, наданих відкритим акціонерним товариством «Укртелеком», за відсутності зв’язку таких послуг з господарською діяльністю позивача.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника.

В даному разі, як було встановлено судами, факт надання позивачеві спірних маркетингових послуг та послуг з міжнародних розмов підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, а саме –актами приймання-передачі послуг, договорами, рахунками-фактурами тощо, що містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів.

Посилання скаржника на відсутність зв’язку зазначених послуг з господарською діяльністю Товариства спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Адже, як випливає зі змісту пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»умовою для включення вартості послуг до валових витрат підприємства є саме призначення таких для використання у господарській діяльності. Тобто, в даному разі зв’язок наданих послуг з господарською діяльністю Товариства має бути встановлений шляхом аналізу призначення результатів цих послуг з урахуванням їх сутності.

З установлених судами фактичних даних випливає, що сфера наданих послуг цілком відповідає діяльності Товариства, оскільки охоплює аналіз ринку продукції, учасником якого є позивач. У матеріалах справи також містяться фактичні дані на підтвердження існування договірних правовідносин між позивачем та закритим акціонерним товариством «Ренесанс Індастріал-Компані»(Російська Федерація), що обумовлює необхідність замовлення позивачем послуг з міжнародних розмов в ході здійснення господарської діяльності.

З урахуванням викладеного слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою щодо незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень ДПІ, у зв’язку з чим процесуальні підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали місцевого і апеляційного судів відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

          Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Радомишльському районі Житомирської області відхилити.

2.          Постанову господарського суду Житомирської області від 09.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008 у справі № 10/112-НА (22-а-8171/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко