Ухвала суду № 18960038, 22.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"22" вересня 2011 р. м. КиївК-18153/08

“22” вересня 2011 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Автономної Республіки Крим та Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2008 року у справі № 2-23/5575-2007А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Тариф»(надалі ТОВ «Транспортно-експедиційне підприємство «Тариф»)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (надалі ДПІ у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим)

за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У квітні 2007 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим №0003342301/1, №0003332301/1 від 23.05.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки, положенням діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим №0003332301/1 та №0003342301/1 від 23.05.2006р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Транспортно-експедиційне підприємство «Тариф»03,40грн. державного мита.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що податковим органом під час розгляду справи в супереч ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, заступник прокурора Автономної Республіки Крим та Державна податкова інспекція у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулись із касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких просять скасувати судові рішення та постановити нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанції, за результатами документальної перевірки дотримання ТОВ «Транспортно - експедиційне підприємство «Тариф»вимог чинного податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП ОСОБА_1, ТОВ «Вітязь»за період з 01.01.2003 року по 30.09.2005 року складеноакт №1976/23-8/32319196 від 16.03.2006 року.

В згаданому акті, на думку податкового органу, позивачем порушено вимоги п.п.7.2.4 п.7.2 і п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що привело до необґрунтованого включення спірної суми, за податковими накладними отриманими від ПП ОСОБА_1 і ТОВ «Вітязь», до податкового кредиту, що є підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій. Крім того, відповідач вважає, що позивач необґрунтовано використав при формуванні валових витрат за період з 01.01.2003 року по 30.09.2005 року сплату послуг з автоперевезень, підготовки вагонів, виконаних ПП ОСОБА_1 і ТОВ «Вітязь»в спірній сумі, що є підставою для зменшення валових витрат та донарахування позивачу податку на прибуток та застосування штрафних санкцій.

На підставі зазначеного акту відповідачем 23.05.2006 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0003332301/1, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції;

- №0003342301/1, відповідно до якого підприємству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Судами також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період, в якому буда здійснена перевірка, позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ПП ОСОБА_1 і ТОВ «Вітязь», які надавали послуги по автомобільним перевезенням, підготовки вагонів для перевезення вантажів, що підтверджується актами виконаних робіт, накладними, рахунками, податковими накладними та сплатою цих послуг, які були проведені з розрахункового рахунку позивача.

Крім цього, матеріали справи свідчать, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 у справі №2-19/10847-2006 залишено без змін рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2006, згідно з яким відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора міста Сімферополя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Тариф»про визнання правочину недійсним.

Слід також зазначити, що під визначенням господарська діяльність, наведеним у п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»слід розуміти - будь-яку діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Отже, оскільки надані послуги відносяться до складу валових витрат підприємства, як правильно зазначили суди, тому податковим органом необґрунтовано виключено зі складу валових витрат позивача у періоді, в якому була здійсненна перевірка, спірні витрати, які понесло ТОВ «Транспортно-експедиційне підприємство «Тариф»з ПП ОСОБА_1 і ТОВ «Вітязь»та безпідставно донарахував позивачу податок на прибуток та застосував штрафні санкції.

Крім цього, відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вже зазначалось раніше, наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП ОСОБА_1 і ТОВ «Вітязь», які в спірний період мали свідоцтва платників податку на додану вартість.

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції відносно того, що на підставі отриманих податкових накладних позивач мав право на включення до складу податкового кредиту спірної суми ПДВ за відповідний податковий період без порушень при цьому вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо посилань податкового органу на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.2006 року у справі №2-757/06 та рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.2006 року у справі №2-755/06, то суди попередніх інстанції цілком доречно звернули увагу на те, що оскільки контрагенти позивача на момент складання ними спірних податкових накладних перебували в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво платника податку на додану вартість, крім того, спірні податкові накладні оплачені позивачем, тому визнання в судовому порядку недійсними установчих документів контрагентів позивача не є підставою для визнання недійсними виписаних цими контрагентами податкових накладних.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, та вважає, що судами повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційні скарги: заступника прокурора Автономної Республіки Крим та Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:____Н.Є. Маринчак

Судді:____Г.К Голубєва

____ С.Е. Острович

____ О.І. Степашко

____ Є.А. Усенко

Суддя Н.Є. Маринчак