Ухвала суду № 18958528, 07.10.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1033/11

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів:Сторчака В.Ю., Сапальової Т.В. <Довідник >

при секретарі: Чернишук О.М.

за участю представників сторін:

апелянта - Щур А.А., Нестерук М.І.

позивача - Манько Н.Ф., Конашков О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пфаннер-Бар" до Барської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Пфаннер Бар” з позовом до Барської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення рішення №0000042300/0 від 18.02.2011 року.

Позовні вимоги заявник мотивував тим, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ “Пфаннер Бар” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.06.2010 року по 31.10.2010 року, складено акт № 51/23/30425482 від 04.02.2011р.

На підставі даного акту Барською МДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000042300/0 від 18.02.2011 року, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 594 182 грн. Вважаючи вказане рішення необґрунтованим та протиправним, товариство до суду з вимогою про його скасування.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 24.05.2011 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення невірно трактовано п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема не враховано заниження товариством бази оподаткування імпортованих напоїв, внаслідок чого занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 11220,29 грн.

Крім того, судом першої інстанції не вірно застосовано пп.7.4.5 та пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема не враховано факту завищення позивачем податкового кредиту у травні та липні 2010 року.

Скаржник також наголошує на тому, що судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваної постанови не взято до уваги необґрунтоване заявлення ТОВ “Пфаннер Бар” вимоги про одержання податкової вигоди бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

25.07.2011 року до суду надійшли також письмові заперечення ТОВ “Пфаннер Бар” на апеляційну скаргу податкового органу, у яких товариство посилається на безпідставність тверджень Барської МДПІ та водночас стверджує про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції, у звязку з чим просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року без змін.

У судовому засіданні представники апелянта Барської МДПІ вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, окремо зазначивши, що Барська МДПІ, приймаючи оскаржуване рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представники позивача - ТОВ “Пфаннер Бар” проти доводів апелянта заперечили з підстав викладених у письмових запереченнях від 25.07.2011 року та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Пфаннер Бар" зареєстровано Барською райдержадміністрацією 25.09.2002р. реєстраційний номер 11471200000000109, код за ЄДРПОУ 30425482.

Посадовими особами Барської МДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ “Пфаннер Бар” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартості на рахунок платника за період з 01.06.2010р. по 31.10.2010р., яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2010р. по 30.09.2010р., наслідки якої знайшли своє відображення в акті №51/23/30425482 від 04.02.2011р.

Перевіркою встановлено, що на порушення п. 1.8 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 та п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, позивачем за перевіряємий період завищено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 594182 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки, позивачем були подані до Барської МДПІ заперечення на зазначений акт, в яких позивач посилався на те, що відмовляється від підписання акту перевірки №51/23/30425482 від 04.02.2011р., так як дані, викладені в ньому є необґрунтованими, безпідставними, упередженими. При проведенні перевірки, ревізорами допущені порушення, в частині невірного трактування норм чинного Законодавства України, що призвело до невірного донарахування зобов`язань з ПДВ та не обґрунтованого заниження, нарахованої та заявленої ТОВ “Пфаннер Бар”, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника.

15.02.2011р. за результатами розгляду заперечення Барською МДПІ надано відповідь позивачу за № 1606/вих/23 (а.с. 144-147), в якій повідомлялось, що Барська МДПІ залишає без змін результати позапланової виїзної перевірки ТОВ “Пфаннер Бар”, оформлені актом № 51/23/30425482 від 04.02.2011р.

На підставі вказаного акту перевірки, Барською МДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0000042300/0 від 18.02.2011 року (а.с. 9), відповідно до якого, ТОВ "Пфаннер Бар" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 594182 грн.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості позовних вимог ТОВ “Пфаннер Бар” та протиправності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0000042300/0 від 18.02.2011 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону №168 визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Як досліджено з податкового повідомлення-рішення № 0000042300/0 від 18.02.2011 року та пояснень представника апелянта, податковий орган після проведеної перевірки прийшов до висновку завищення товариством заявленої суми бюджетного відшкодування на 594182 гривень.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із зазначеними висновками податкового органу, з огляду на слідуюче.

Так, колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта стосовно заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 11220 грн. 29 коп.

Відповідно до преамбули Митного кодексу України Митний кодекс визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 цього Кодексу порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Виходячи зі змісту наведеного, Митний кодекс України не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем.

Згідно зі ст. 43 Митного кодексу товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

В свою чергу, як зясовано під час апеляційного розгляду, напої ввезені на територію України ТОВ “Пфаннер Бар” в звязку з реалізацією яких виникло бюджетне відшкодування, не перебували під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до ст. 43 Митного кодексу закінчився до їх продажу, що підтверджується актом перевірки і поясненнями представників сторін.

Відтак, наведене спростовує твердження податкового органу про застосування до імпортованих товарів митної вартості.

Суд апеляційної інстанції також ставиться критично до посилань апелянта на пункт 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки його норми регулюють оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Згідно п. 1.20.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями, виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, що визначено п. 1.20 даного Закону.

Необгрунтованими є також посилання апелянта Барської МДПІ на п. 1.20.5 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, електроенергетики, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. N 33 "Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання з визначенням періодів такого регулювання у 2009-2010 роках" встановлено перелік обєктів державного цінового регулювання на 2009/10 маркетингові роки, до якого соки та напої не входять. Крім того, жодним іншим законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на соки та напої.

Крім того, у відповідності до п. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Проте, як зясовано судом апеляційної інстанції, дана вимога апелянтом не виконана.

Безпідставними також є твердження скаржника Барської МДПІ щодо завищення суми бюджетного відшкодування на 561334 гривень, виходячи з наступного.

10 грудня 2009 року між позивачем та ТОВ “Газторг Україна”укладено Договір на постачання природного газу №П-10/09-12/09.

Згідно з п.1.1 договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами №01-12778/10 від 01.12.2009 року , укладеного між ДП “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”та позивачем, предметом даного договору є надання позивачу послуг з транспортування, одоризації і редукування природного газу.

Аналогічний предмет містять договір від 01.03.2010 року (т.2 а.с. 199-203), №Б-10-08П (т.2 а.с. 206-209), №Б-11-8П (т.2 а.с. 210-214).

Згідно Актів приймання передачі газу (т.2 а.с. 215-231) за період з червня по листопад 2010 року позивачу поставлено газу в обсязі 3831798 куб.м.

Як досліджено з платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи (т.2 а.с. 237 250; т. 3 а.с. 1-13) ТОВ “Пфаннер Бар” проведено ТОВ “Газторг Україна” передплату за газ, що поставлявся згідно погоджених лімітів споживання газу на місяць (т.2 а.с. 232-236), та проведено розрахунки за транспортування газу.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: згідно з пунктом "а" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно з пунктом "б" залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відтак, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами скаржника, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення в частині суми 561334 гривень є правомірним, оскільки існує прямий взаємозвязок між сплатою, надходження до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, тобто під час перевірки не підтверджено факт надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету.

Аналізуючи вищенаведені положення слід дійти висновку про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону №168 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З акту перевірки перевіряючим жодних іншого порушення позивачем чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про підставність та правомірність заявленого бюджетного відшкодування. Крім того, як зясовано судом апеляційної інстанції, питання товарності зазначеної операції не досліджувалось та не спростовується.

Колегія суддів також не бере до уваги посилання апелянта на відсутність у ТОВ “Пфаннер Бар” податкових накладних по операціях з контрагентами ТОВ «Будівельна група «Укрдорхім» та ФОП ОСОБА_1, оскільки вказані податкові накладні містяться у матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0000042300/0 від 18.02.2011 року.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 жовтня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.