Ухвала суду № 18958524, 05.10.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1528/11

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В.Ю., Драчук Т.О. <Довідник >

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Електрокабель" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Електрокабель” до державної податкової інспекції у м.Вінниці про скасування податкового повідомлень-рішень.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 13.05.2011 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема апелянт наголошує на необґрунтованості висновків суду першої інстанції стосовно того, що договори між ТОВ «Електрокабель» та фізичними особами (засновниками товариства) ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо використання у свої господарській діяльності вантажних автомобілів, є саме договорами компенсації, оскільки таких договорів чинними законодавством не передбачено.

Податковий орган стверджує, що укладати договори компенсації у сторін не було як необхідності так і права, оскільки відповідно до ч.2 п.3 ЦКУ не можна відступати від положень актів цивільного законодавства, зокрема і від параграфу 5 «Найм (оренда) транспортного засобу».

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не зясовано виконання договорів щодо передачі автомобілів підприємству та не встановлено під ставність виплат.

01.08.2011 року до суду надійшли також письмові заперечення ТОВ «Електрокабель», у яких товариство просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ДПІ у м.Вінниці з підстав її необґрунтованості та невідповідності дійсним обставинам справи.

У звязку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у м.Вінниці проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Електрокабель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 01.10.2007, по податку на додану вартість з 01.10.2005р. по 01.10.2007р. та складено акт № 2/2310/23107953 від 08.01.2008р.

Перевіркою встановлено, порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 5.1 ст. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, підприємством занижено податок на прибуток в сумі 27440 грн., в тому числі: в 4 кварталі 2005 року в сумі 972 грн., в 1 кварталі 2006 року в сумі 1134 грн., в 2 кварталі 2006 року в сумі 2547 грн., в 3 кварталі 2006 року в сумі 2929 грн., в 4 кварталі 2006 року в сумі 5998 грн., в 1 кварталі 2007 року в сумі 1797 грн., в 2 кварталі 2007 року в сумі 5213 грн., в 3 кварталі в сумі 6951 грн.

Також, встановлено порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме заниження податку на додану вартість в сумі 6956 грн., а саме: за жовтень 2005 року на 52 грн., за листопад 2005 року на 504 грн., за грудень 2005 року на 95 грн., за квітень 2006 року на 536 грн., за листопад 2005 року на 1459 грн., за березень 2007 року на 379 грн., за квітень 2007 року на 312 грн., за червень 2007 року на 164 грн., за липень 2007 року на 1000 грн., за серпень 2007 року на 1400 грн., за вересень 2007 року на 1055 грн.

За результатами перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення № 0000042310/0 від 17.01.2008р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 10434 грн., з яких основний платіж 6956 грн. та штрафні санкції 3478 грн. та № 0000032310/0 від 17.01.2008р. року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток в розмірі 39374 грн., за основним платежем в сумі 27440 грн. та за штрафними санкціями в сумі 11934 грн.

В подальшому підприємство не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями № 0000032310/0 від 17.01.2008р. та № 0000042310/0 від 17.01.2008р. оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішеннями податкового органу № 8792/10/25-09/5 та № 8793/10/25-09/6 від 21.03.2008р., рішеннями Державної податкової адміністрації у Вінницькій області № 6312/10/25-009 та № 6313/10/25-009 від 20.05.2008р., а також рішенням Державної податкової адміністрації України № 15290/7/25-0115 від 30.07.2008р. податкові повідомлення-рішення та рішення податкових органів залишені без змін.

За результатами остаточного рішення ДПА України, 05.08.200р. ДПІ у м. Вінниці прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000032310/3 та № 00000423/10/3, які просить скасувати позивач.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, товариство оскаржило їх до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з недоведеності факту порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), а відтак відсутності підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та нарахування штрафних (фінансових) санкцій згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; та на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Як досліджено з матеріалів справи, зокрема з акту перевірки № 2/2310/23107953 від 08.01.2008р., ТОВ "Електрокабель" для виробничих потреб орендував вантажний автомобіль FORD CONNECT (договір від 29.08.2007р. б/н) та MAN 8.103 (договори від 30.12.2003р., 03.01.2007р., 01.03.2007р. б/н) у ОСОБА_2, FORD TRANSIT 2.4 TD (договори від 21.06.2005р., 03.01.2006р., 03.01.2007р. 01.03.2007р.) у ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта, що договори на використання автомобілів, які були укладенні між ТОВ «Електрокабель» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 є договорами оренди, оскільки зазначені твердження спростовуються ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2011р.

Колегія суддів також критично ставиться до посилань апелянта, що під час проведення перевірки перевіряючим надано разом з іншими первинними документами договори оренди зазначених вище транспортних засобів, які не були нотаріально посвідченні та слугували підставою для висновків, викладених в акті перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Так, представник позивача під час апеляційного розгляду не заперечує можливість існування зазначених договорів, однак вказує, що підставами для компенсації вони не слугували, а були оформленні для надання працівникам УДАІ УМВС України у відповідній області. Компенсація ж відбувалась на підставі договору компенсації, який не можна ототожнювати з договорами оренди транспортного засобу, про що йдеться і в Ухвалі Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до положень п.5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не дозволяється, згідно з п. 5.11 статті 5 зазначеного вище Закону додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Як зясовано судом апеляційної інстанції, ТОВ «Електрокабель» використовувались на підставі договорів компенсації від 30 грудня 2003 року (т. 1 а.с. 16) та 21 червня 2005 року (т.1 а.с. 17) автомобілі MAN 8.103, FORD TRANSIT 2.4 TD та FORD CONNECT, що належать на праві власності відповідно ОСОБА_3 (копія свідоцтва про реєстрацію права власності НОМЕР_1 - т.2 а.с. 74) та ОСОБА_2 (копія свідоцтв про реєстрацію права власності НОМЕР_1, НОМЕР_2 - т.2 а.с. 75, 76).

Згідно з наказом від 02.01.2001 року №1к (т.1 а.с. 127) та копією трудової книжки (т.1 а.с. 127) ОСОБА_3 з 02.01.2001 року займає посаду заступника директора.

Як досліджено з Довідки з ЄДРПОУ АА№020114 (т.1 а.с. 191) ОСОБА_2 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрокабель".

Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрокабель" предметом діяльності товариства є комплектація та постачання, виробництво, переробка, ремонт та реалізація продукції електротехнічного призначення.

Як досліджено з Державного акту про право власності на земельну ділянку серії НЖ №919043 ТОВ «Електрокабель» на праві власності належить земельна ділянка, що розташована за адресою: м. Вінниця вул. 600- річчя, 17, на які розташоване складське приміщення.

Судом апеляційної інстанції досліджено подорожні листи та накладні з яких встановлено, що автомобілі використовувались для перевезення товару зі складу позивача до його головного офісу, а також для поїздок по Вінницькій області та м. Києва і Одеси.

З пояснень представника позивача вбачається, що зазначені поїздки здійснювались для вивчення ринку відповідних товарів та ведення переговорів із контрагентами, а також з метою перевезення закуплених у контрагентів товарів на склад позивача.

Факт використання автомобілів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у господарській діяльності підприємства підтверджується наказами директора ТОВ «Електрокабель».

На підставі зазначених наказів бухгалтерією позивача здійснювались відповідні виплати, про що свідчать видаткові касові ордери, копії яких містяться у матеріалах справи (т.1 а.с. 107-124, т. 2 а.с.84).

Порядок документального оформлення господарської операції по використанню працівником власного інструменту для потреб підприємства, законодавством про працю не визначено, а відтак підставою для виплат цієї компенсації були накази керівника.

У бухгалтерському обліку така операція визнається витратами звітного періоду, компенсації відображаються на рахунках обліку витрат, а в податковому обліку включаються до складу валових витрат звітного періоду з відображенням в декларації по прибутку підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.10.2006 року справа №К-13831/06.

Підсумовуючи наведене суд апеляційної інстанції вважає, що власні автомобілі використовувались працівниками позивача для виробничих потреб, у зв'язку із чим фактично зазначеним працівникам виплачувалась саме компенсація, що спростовує твердження скаржника про наявність договору оренди транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції також не бере до уваги посилання апелянта стосовно того, що договори компенсації чинним законодавством не передбачені, оскільки договори компенсації не суперечать положенням частини 1 ст. 6 ЦК України, якою передбачено право сторони укладати договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Вказані твердження скаржника суперечать також приписам пунктів 3 та 4 ст. 3 ЦК України, які гарантують „свободу договору” та „свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом”, пункту 1 ст. 6, яка гласить, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, пункту 1 ст. 12 ЦК України, який зазначає, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд та статті 627, відповідно до якої ”сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору”.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Драчук Т. О.