Ухвала суду № 18958520, 05.10.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-5282/10/0270

Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В.Ю., Драчук Т.О. <Довідник >

при секретарі: Чернишук О.М.

за участю представників сторін:

апелянта - Гурби М.В.

відповідача - Бойка С.В., Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Хорс-Плюс" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.05.2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Хорс-Плюс" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом приватного підприємства “Хорс-Плюс” (далі ПП “Хорс-Плюс”, підприємство) до державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі ДПІ у м. Вінниці) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 травня 2010 року №0001422300/0, від 10 грудня 2010 року №0001422300/3, від 06 травня 2010 року №0001432300/0, від 10 грудня 2010 року №0001432300/3, від 06 серпня 2010 року №0002262300/0, від 31 серпня 2010 року №0002262300/1, від 10 грудня 2010 року №0002262300/3.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12.05.2011 року у задоволенні вказаного позову відмовив повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог, скаржник наголошує на тому, що договори укладені між ПП “Хорс-Плюс” та контрагентами ПП «Метекс-М», ТОВ «НВФ «Інтермет» є правомірними, оскільки не можуть бути нікчемними в силу ст.228 ЦК України та не визнані недійсними за рішенням суду.

Апелянт наголошує, що висновки податкового органу стосовно безтоварності укладених підприємством операцій ґрунтуються виключно на його субєктивних припущеннях, оскільки жодним чином не доведено факту відсутності господарських операцій.

Крім того, скаржник - ПП “Хорс-Плюс” стверджує, що факт товарності та реальності господарських операцій підтверджується належними первинними документами, зокрема податковими та видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, актами звірок, квитанціями про приймання вантажу, тобто усіма документам, що підтверджують факт товарності господарських операцій здійснених підприємством.

У судовому засіданні представник скаржника апеляційні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Представники відповідача проти вимог апелянта заперечили та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити з підстав її необґрунтованості, водночас стверджуючи про правомірність та законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, приватне підприємство “Хорс-Плюс” зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів 21.07.2008 року та здійснює свою господарську діяльність як юридична особа на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №520633 (ідентифікаційний код 2992420348).

Підприємство взято на податковий облік ДПІ у м. Вінниці з 22.07.2008 року за №21719, та є платником податку на додану вартість (свідоцтво №10001132765 від 07 серпня 2008 року).

На підставі направлення від 24.03.2010 року №153/23, від 08.04.2010 року №162/23 та відповідно до ч.2 ст.11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” працівником Державної податкової інспекції м. Вінниці Кочутом О.В. та працівником ДПА у Вінницькій області Ванжулою Л.П. проведена виїзна планова перевірка ПП “Хорс-Плюс” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22.07.2008 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 154/23/35997079 від 21.04.2010 року (а.с.11-21, т.с.1), яким встановлено наступні порушення:

- п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР, в результаті чого завищено відємне значення на прибуток за 2009 рік в сумі 202373 грн.; занижено податок на прибуток у сумі 1395618 грн.

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1148789 грн.

- ч.1 ст.203, 215, 228, 655, 656, 622 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог зазначених статей та не спрямування правочинів, укладених ТОВ «Хорс-Плюс»із зазначеними в акті контрагентами, на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

На підставі висновків акту перевірки від 21 квітня 2010 року ДПІ у м. Вінниці прийняті слідуючі податковіповідомлення рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 6 травня 2010 року № 0001422300/0, згідно з яким Приватному підприємству «Хорс-Плюс»було визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 2533491 грн., з яких - 1394149 грн. за основним платежем та 1139342 грн. за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення від 6 травня 2010 року № 0001432300/0, згідно з яким Приватному підприємству «Хорс-Плюс»було визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1723184 грн., з яких 1148789 грн. за основним платежем та 574395 грн. за штрафними санкціями.

На вказані податкові повідомлення-рішення Підприємством подано скарги від 21 травня 2010 року.

Рішенням ДПІ у м. Вінниці про розгляд первинних скарг від 16 липня 2010 року № 20070/25-09/43 (а.с.41, т.с.1) залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м Вінниці від 6 травня 2010 року № 0001422300/0 та № 0001432300/0, а скарги ПП «Хорс-Плюс»- без задоволення та збільшено суму основного платежу по податку на прибуток на 2757 грн. та штрафну санкцію на 16620 грн.

Відповідно до рішення ДПІ у м. Вінниці від 5 серпня 2010 року № 25192/25-09/43 «Про внесення змін до рішення ДПІ у м. Вінниці № 20070/25-09/43 від 16.07.10р.»(а.с.44а, т.с.1) змінено резолютивну частину рішення ДПІ м. Вінниці від 16 липня 2010 року - збільшено суму основного платежу по податку на прибуток на 1053 грн. та штрафної санкції на 106 грн. В зв'язку з цим ДПІ у м. Вінниці видано податкове-повідомлення рішення від 6 серпня 2010 року №0002262300/0 (а.с.38 , т.с.1).

19 серпня 2010 року позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 6 серпня 2010 року № 0002262300/0.

Рішенням ДПІ у м. Вінниці від 27 серпня 2010 року № 29731/25-09/64 (а.с.45а-48, т.с.1) податкове повідомлення-рішення від 6 серпня 2010 року № 0002262300/0 залишено без змін, а скаргу ПП «Хорс-Плюс»- без задоволення.

Проте, Підприємство подало повторні скарги на зазначені податкові повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області.

Рішеннями ДПА у Вінницькій області про розгляд повторних скарг від 02 вересня 2010 року № 20119/10/25-009 (а.с.48а-51а, т.с.1) та від 6 вересня 2010 року № 20329/10/25-009 (а.с.52-53, т.с.1) залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у місті Вінниці від 6 травня 2010 року № 0001422300/0 та № 0001432300/0, від 6 серпня 2010 року № 0002262300/0, скарги ПП «Хорс-Плюс»- без задоволення та збільшено на 294 гривні штрафні санкції з податку на прибуток.

В зв'язку з цим, Підприємство оскаржило до Державної податкової адміністрації України податкові повідомлення-рішення ДПІ у місті Вінниці від 6 травня 2010 року № 0001422300/0 та № 0001432300/0, від 6 серпня 2010 року № 0002262300/0.

Рішенням ДПА України від 01 грудня 2010 року № 12983/6/25-0515 (а.с.54-55, т.с.1) про результати розгляду повторних скарг залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення, а скаргу ПП «Хорс-Плюс»- без задоволення.

Таким чином, за результатами розгляду скарг позивача, окрім зазначених, ДПІ м. Вінниці прийняла:

- податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2010 року № 0001422300/3, згідно з яким Приватному підприємству «Хорс-Плюс»визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 2533491 грн. (1394149,00 грн. за основним платежем та 1139342 грн. за штрафними санкціями);

- податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2010 року № 0001432300/3, згідно з яким Приватному підприємству «Хорс-Плюс»визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1723184 грн. (1148789 грн. за основним платежем та 574395 грн. за штрафними санкціями);

- податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2010 року № 0002262300/3 згідно з яким приватному підприємству «Хорс-Плюс»визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток підприємств в сумі 2059 грн. (1953 грн. за основним платежем та 106 грн. за штрафними санкціями).

Суд першої інстанції, при ухваленні постанови та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що наявність у ПП «Хорс-Плюс» виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Відтак, визначення податкового кредиту ПП «Хорс-Плюс» у такому випадку є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів проведення сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що причиною виникнення спірних правовідносин є питання щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі здійснення господарських операцій із контрагентами апелянта - ПП «Хорс-Плюс», зокрема, щодо купівлі-продажу та транспортування брухту чорних металів.

Аналізуючи матеріали справи, колегією суддів встановлено, що завищення ПП «Хорс-Плюс» валових витрат (п.3.2.1 Акту перевірки «Валові витрати») у періоді, що перевірявся становить 5781628 грн.: за 1 квартал 2009р. - в сумі 777041 грн.; за півріччя 2009р. - в сумі 2127390 грн.; за 9 місяців 2009р. - в сумі 3658528 грн.; за 2009р. - в сумі 5781628 грн.

З пояснень представника ДПІ у м.Вінниці встановлено, що завищення валових витрат зумовлено нікчемністю укладених позивачем із контрагентами договорів, на підставі яких були здійснені господарські операції, що слугували підставами для формування валових витрат. Як вказують представники відповідача, хоч у позивача і формально були усі документи, передбачені законом, для підтвердження витрат під час своєї господарської діяльності, проте занесені у них дані є сумнівними та не відповідають дійсності.

Суд апеляційної інстанції вважає зазначені твердження податкового органу обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, товаро-транспортні накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Взаємовідносини апелянта з постачальниками та включення сум за операціями до складу податкового кредиту та валових витрат підприємства відбувалося до набрання чинності Податковим кодексом України, а тому до цих правовідносин застосовуються норми чинних на той час законодавчих актів Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість".

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів не заперечує наявність у товариства первинних документів, а саме податкових та видаткових накладних, товаро-транспортних накладних, актів звірок, квитанцій про приймання вантажу, тощо.

Разом з тим, відповідно до статті 70 КАС України "Належність та допустимість доказів" належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та віднесення сум до складу валових витрат.

Колегія суддів зауважує, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Так судом першої інстанції встановлено, що ПП «Хорс-Плюс»у перевіреному періоді у своїй господарській діяльності співпрацювало із наступними контрагентами: ПП «Метекс М»(м. Миколаїв) та ТОВ НВФ «Інтермет»(м. Миколаїв), що стверджується договорами купівлі-продажу товару №05/11 від 04 листопада 2009 року та №МП-23/01 від 23 січня 2009 року.

Встановлено, що у взаємодії з вказаними контрагентами у перевіряємому періоді Підприємство, зокрема, отримувало товари, тобто купувало у контрагентів брухт чорних металів і лом стальний, та транспортувало вказаний товар як орендованим автомобілем з використанням свого водія, так і використовуючи послуги автоперевізника ФОП ОСОБА_7

З огляду на норми чинного законодавства, товарність та реальність усіх вказаних операцій здійснених у господарській діяльності Підприємства, а зокрема отримання, його транспортування, і взагалі весь рух товару, послуг, повинно бути підтверджено його первинними документами.

Досліджені судом апеляційної інстанції матеріали адміністративної справи, свідчать про наявність у ПП «Хорс-Плюс» первинних документів, які підтверджують здійсненні господарські операції з брухтом чорного металу та його транспортуванням. Серед них зокрема: вказані вище договори купівлі-продажу, товарно-транспорті накладні за період з січня по грудень 2009 року, акти приймання металів чорних (вторинних) за період з січня по грудень 2009 року, видаткові накладні за кожен місяць 2009 року, виписки з банківського рахунку за період з січня по грудень 2009 року, квитанції про приймання вантажу на залізниці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що формально у підприємства наявні первинні документи, які підтверджують наявність господарських операцій із контрагентами.

Разом з тим, детально проаналізувавши наявні у справі документи та заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку про неможливість реального здійснення скаржником вказаних господарських операцій.

Так, підприємство начебто купувало металобрухт у контрагентів, які знаходяться у м. Миколаєві, а згодом в особі свого водія ОСОБА_8 транспортувало товар за допомогою орендованого у ФОП ОСОБА_9 транспорту автомобілем КРАЗ 65101 державний номерний знак НОМЕР_4 або використовуючи автоперевізника ФОП ОСОБА_7, яка надавала послуги автомобілем КАМАЗ 55102, державний номерний знак НОМЕР_3.

Матеріалами справи, зокрема, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу КРАЗ 65101 підтверджено, що вантажопідйомність (маса без навантаження) КРАЗ 6501 становить 8000 кг., а КАМАЗ 55102 відповідно до листа ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області №4456 від 14.04.2010 року 7330 кг.

Водночас, як досліджено в усіх товарно-транспортних накладних маса металобрухту, який транспортувався в певному конкретному випадку, значно перевищує вантажопідйомні можливості автомобілів, які використовувалися, а інколи і у два рази. Вказане безумовно ставить під сумнів реальність здійснених перевезень.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи представника апелянта, що при перевезенні використовувалися допоміжні засоби такі як причіп, не заслуговують на увагу, оскільки графа товаротранспортних накладних, в якій мають бути відображені відомості про причіп, у кожній із ТТН не заповнена. Будь-яких інших доказів щодо використання причіпу, його наявності взагалі стороною у справі не надано.

Крім того, як встановлено під час апеляційного розгляду, металобрухт транспортувався із міста Миколаєва до м. Хмільника Вінницької області, відстань між якими є не меншою 470 км., при цьому як свідчать дані ТТН товар доставлявся з м. Миколаєва у м. Хмільник одним водієм, наприклад, ОСОБА_10 як 08 вересня 2009 року, двічі 09 вересня 2009 року, 10 вересня 2009 року, 11 вересня 2009 року, 12 вересня 2009 року, 21 вересня 2009 року і т.ін., про що свідчать відповідні ТТН та акти приймання металів.

Вказані обставини, на переконання суду, не могли в дійсності мати місце, оскільки подолання однією і тією ж особою протягом кожного дня, при цьому, зокрема, 5 днів підряд, відстані більше ніж 900 км. є фізично неможливим. Разом із тим, є стверджені матеріалами справи випадки, коли водій ОСОБА_10 двічі за один день доставляє металобрухт.

Крім того, за умовами договорів купівлі-продажу визначено, що товар постачає контрагент, що також ставить під сумнів доводи позивача щодо транспортування товару власними силами.

Судом першої інстанції також в якості свідка допитано бухгалтера Товариства ОСОБА_11. яка зазначила, що у випадках, коли вони направити свою машину за придбаним товаром не могли, транспортування здійснювалось контрагентами самостійно.

Водночас, жодних підтверджуючих цього документів матеріали справи не містять. Тобто, ні ПП «Метекс М», ні ТОВ НВФ «Інтермет»товарно-транспортні накладні не виписувались. В той час, як свідчать матеріали справи, загальна кількість придбаного товару по первинній документації транспортувалась саме позивачем (чи орендованим автомобілем чи ФОП ОСОБА_7). Тобто, по наявним ТТН весь товар перевозився позивачем.

Суд погоджується з посиланнями апелянта, що загальна кількість придбаного брухту за двома розглядуваними контрагентами ПП «Хорс-Плюс» відповідає даним ТТН, актам приймання металів чорних (вторинних) та в подальшому реалізованому товару.

Разом з тим, колегія суддів зауважує про неможливість ідентифікувати товар, придбаний у ПП «Метекс М», ТОВ НВФ «Інтермет». Тобто встановити, що позивачем реалізовано саме придбаний у контрагентів товар не можливо. Брухт чорних металів розвантажувався на великому складі в м. Хмільник і обліковувався там тонами відповідно до накладних. В подальшому реалізовувався згідно із квитанціями про приймання вантажу на залізниці.

Згідно з пунктом 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Враховуючи наведені положення, судом першої інстанції допитані також в якості свідків бухгалтера і водія покази яких різнились в частині того, з якого місця завантажувався і забирався ними брухт. Так, водій зазначив, що приїздив в одне місце склад, а бухгалтер посилалась на те, що контрагенти, проводячи розбору якогось комплексу (наприклад заводу) повідомляли їх про час і місце в телефонному режимі.

Також, ОСОБА_8 зазначив, що у певних випадках за придбаним товаром на Миколаїв їздили і інші особи, яких він не знає, назвати ні осіб, ні автомобілі не зміг. Їздили вони окремо, лише інколи зустрічались при погрузці автомобілів. Однак, документи оформлялись на нього безпосередньо. Крім того, хоч і знаючи, що як водій він несе відповідальність за прийнятий товар, він кількість вантажу не перевіряв і в документах не підписувався. Здійснений у ТТН підпис не його. Йому документи надавались пакетом, який він не перевіряв, а віддавав уже безпосередньо уповноваженій особі ПП «Хорс-Плюс». Здаючи товар також звірки не проводив, зауважень до його роботи зі сторони роботодавця не було. Окрім перевезень з м. Миколаєва, займався і перевезеннями у Вінницькій області.

Отже, враховуючи зазначені вище обставини скаржником остаточно позицію щодо перевезення брухту не сформовано. Зокрема, в одних випадках представник та свідки вказували на те, що вантаж все ж таки перевозився виключно ними і вантажопідйомність автомобілів, час та інше дозволяли це зробити. В інших випадках стверджували про залучення до перевезення неофіційно інших людей, причіпного спорядження, й при цьому лише оформлення ТТН на одну машину і одного водія.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість здійснення господарських операцій між ПП «Хорс-Плюс» та його контрагентами (двома розглядуваними), відтак підтверджена їх нереальність.

Сама ж по собі наявність видаткових, товаротранспортних накладних, та актів приймання товару без підтвердження реальності господарських операцій може свідчити про ухилення від оподаткування, безпідставного формування податкового кредиту.

Крім того, зазначені вище порушення позивачем вимог Закону “Про оприбуткування прибутку підприємства”, що зумовило безпідставне включення до валових витрат купівлю металобрухту та його транспортування, у звязку із не підтвердженням належними документами, позбавили позивача правових підстав на збільшення податкового кредиту за проведеними операціями, а відтак слугували заниженням сплати податкових зобовязань з ПДВ і порушенню положень Закону України “Про податок на додану вартість”(чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

За матеріалів справи встановлено і підтверджено під час апеляційного розгляду, що у перевіряємий період ПП “Хорс-Плюс” безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у вартості отриманих товарів та послуг, а відтак завищено податковий кредит за період з 22.07.2008 року по 31.12.2009 року на суму 1156324 грн.

З урахування викладеного податковим органом позивачеві донараховано зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 1723184 грн., з яких 1148789 грн. за основним платежем та 574395 грн. за штрафними санкціями.

При вирішенні даної справи судом також враховано і позицію Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України у прийнятих ними рішеннях такої категорії (лист від 20.07.2010 №1112/11/13-10).

Суд апеляційної інстанції також не бере до уваги доводи апелянта - ПП «Хорс-Плюс» щодо відсутності рішення суду про нікчемність укладених договорів, з огляду на слідуюче.

Так, на практиці поширеними є випадки, коли недобросовісні субєкти намагаються штучно створювати у податковому обліку з податку на додану вартість відємні різниці між податковими зобовязаннями та податковим кредитом з метою безпідставного одержання коштів з державного бюджету.

Дії органів державної податкової служби спрямовані на запобігання безпідставному одержанню сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а також необґрунтованому заниженню сум податкових зобовязань із цього податку.

Тому в межах розгляду таких справ слід враховувати, що відсутність судового рішення про недійсність нікчемного правочину не свідчить про створення ним певних правових наслідків. При цьому суд у мотивувальній частині рішення у справі щодо оскарження нарахованих податкових зобовязань має право дійти самостійно висновків про нікчемність правочину під час розгляду питання про реальність господарської операції, на підставі якої формувалися дані податкового обліку сторін договору.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів також враховує фізичні, технічні та технологічні можливості підприємства до вчинення розглядуваних дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, на підставі вище викладеного, на думку суду апеляційної інстанції наявність у скаржника - ПП «Хорс-Плюс» виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення судом першої інстанції також враховано, що ПП «Хорс-плюс» оскаржувались дії ДПІ у м. Вінниці по проведенню перевірки, але постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року у справі №2-а-3576/10/0270, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що операції дозволили безпідставно набути право на податкову вигоду в частині формування податкового кредиту.

Окреслюючи наведене, колегія суддів вважає, що підприємством перераховувались кошти та документально оформлялись операції отримання та передачі продукції без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Хорс-Плюс" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 10 жовтня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Драчук Т. О.