Ухвала суду № 18958218, 14.06.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2011 р.Справа № 2а-14968/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Курило Л.В.

суддів: Рєзнікової С.С.

Калиновський В.А.

за участю:

секретаря судового засідання: Подобайло А.В.

представника позивача: Овчаренко І.А.

представника відповідача: Калініної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р. по справі№2-а-14968/101/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський мирошник»

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області

про визнання недійсним правового акту індивідуальної дії

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Власівський мирошник», (далі ТОВ «Власівський мирошник») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області (далі Нововодолазька МДПІ в Харківській області) про визнання податкового повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень Нововодолазької міжрайонної Державної податкової інспекції у Харківській області від 11 листопада 2010 року № 0000542310/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 192357 гривень 00 коп., в тому числі за основним платежем 128238 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 64119 грн. платнику податку Товариству з обмеженою відповідальністю «Власівський мірошник» недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ліквідація (знесення) основних засобів обєктів нерухомості проведено у звязку з виробничою необхідністю, а не як окрема операція за рішенням власника платника податку, оскільки в період з 2009 року по 2010 рік позивачем побудовано комплекс будівель (основних засобів) «Пункт приймання та переробки зерна», цей комплекс зайняв більшу частину земельної ділянки підприємства та під знесення пішли ті обєкти нерухомості, що вже пройшли тривалий термін експлуатації, не відповідали сучасним вимогам виробництва та займали площу, що була необхідна для будівництва нового обєкта.

Щодо встановлення перевіркою завищення задекларованих субєктом господарювання показників у рядку 10.1 за жовтень 2009 року в сумі 24000 грн. 00 коп, за грудень 2009 року в сумі 16000 грн. то дане твердження не є обґрунтованим оскільки на перевірку були надані всі документи, що підтверджували правильність формування зазначених показників: податкові декларації, акти виконаних робіт та договори.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 року адміністративний позов ТОВ «Власівський мирошник» - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області від 11.11.2010 року № 0000542310/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання у розмірі 192357 грн. 00 коп. в тому числі за основним платежем 128238 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 64119 грн. 00 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Позивач не скористався своїм правом подачі заперечень на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями Нововодолазької МДПІ була проведена виїзна планова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Власівський Мірошник» за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт від 29.10.2010 р. № 2420/23-0-33/34895482, яким встановлено, що ТОВ «Власівський Мірошник» порушено абз. 1 п.4.9 ст. 4, п.п. 7.2.1 п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97ВР" в результаті чого занижено чисту сум зобов'язань по податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 173095 грн., у тому числі за червень 2010 року в сумі 173095 грн.(а.с.8-40).

На підставі вище зазначеного акту перевірки керівником Нововодолазької МДП1 Харківської області було винесено податкове повідомлення рішення від 11.11.2010 року № 0000542310/0 (а.с.7).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції вважав, що знесення основних засобів проведено у відповідності з п.п.8.4.8 п.8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у звязку з неможливістю їх подальшого використання, а витрати включені до складу податкового кредиту повязані з проведенням господарської діяльності позивачем, що підтверджується належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі вимушеної заміни основних фондів, якщо з не залежних від платника податку обставин вони (чи їх частина) зруйновані, вкрадені чи підлягають знесенню або платник податку змушений відмовлятись від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої заміни, зруйнування або знесення (за умови підтвердження наявності такої загрози або неминучості у порядку, визначеному законодавством), платник податку в звітному періоді, на який припадає така заміна:

а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, який підлягає вимушеній заміні, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля;

б) не змінює балансову вартість груп 2 і 3 для таких обставин стосовно основних фондів цих груп.

Зміст наведеної правової норми кореспондується з нормами частини 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" та встановлює що єдиною передумовою збільшення валових витрат на суму балансової вартості основного фонду є неможливість подальшого використання основного фонду.

При цьому, наявність документа, що засвідчує знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами ніж його знищення або зруйнування внаслідок дії обставин непереборної сили, або в разі викрадення основного фонду тощо, є обов'язковою умовою підтвердження неможливості використання основного фонду у майбутньому за первісним призначенням.

Первинні документи свідчать про вимушений демонтаж основних фондів та оприбуткування на господарський склад матеріальних цінностей, одержаних в результаті демонтажу, що не заперечується відповідачем.

Вимушена причина ліквідації основного фонду та її документальне підтвердження також має значення для виникнення податкових зобов'язань з ПДВ.

Згідно із частиною 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Обставинами внаслідок яких основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням було те, що платником податку в періоді з 2009 р. по 2010 р. побудовано сучасний великий комплекс будівель (основних фондів) під загальною назвою «Пункт приймання та переробки зерна на 53 тис. тон».

Згідно затвердженого проекту будівництва комплекс будівель надвеликий, займає більшу частину земельної ділянки підприємства, та передбачає влаштування прилеглої території, а то будівництво спричинило проведення реконструкції більшої частини території підприємства. (а.с. 152,180).

Аналізуючи положення частини 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у разі якщо є документ, який підтверджує, що ліквідований об'єкт не може бути використаний за його первісним призначенням, податкові зобов'язання з ПДВ не виникають.

Таким чином, наявність у позивача зазначених вище первинних документів, що засвідчують вимушену причину ліквідації основних засобів /непридатність до нормальної експлуатації, аварійність об'єктів/, виключають обов'язок позивача на нарахування податкових зобов'язань або коригування (у бік зменшення) податкового кредиту на суму ПДВ, що відноситься до недоамортизованої частини балансової вартості об'єкта.

Що стосується, висновку фахівців Нововодолазької МДПІ в Харківській області про завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій, в тому числі за жовтень 2009 року в сумі 24000 грн., за грудень 2009 року в сумі 16000 грн., начебто в зв'язку з тим, що в порушення п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по послугах, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства в сумі 40000 грн. (24000 + 16000) колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та ДП «НДВТА «Стратегія регіонального розвитку» укладено договір № 29 від 01.07.2009 року за яким останній виконував окремі функції замовника включаючи технічний нагляд за будівництвом «Пункту первинної обробки та зберігання зерна на 53 тис. тон».(а.с. 73-79). Виконання робіт по укладеному договору підтверджується письмовими доказами: актами приймання виконаних робіт за липень - грудень 2009 року та наданими до них звітами виконаних робіт (а.с. 79-90).

Судом першої інстанції встановлено, що податкові накладні на загальну суму 40000 грн. позивачем отримано від контрагента ДП «НДВТА «Стратегія регіонального розвитку» на підставі виконання та оплати по договору № 29 від 01 липня 2009 року.

Пов'язаність договору № 29 від 01 липня 2009 року з господарською діяльністю полягає в тому, що в зв'язку з будівництвом «Пункту первинної обробки та зберігання зерна на 53 тис. тон» укладання цього договору з боку підприємства було обов'язковим у відповідності до Постанови КМУ № 903 від 11.07.2007 р. «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об'єкта архітектури». Згідно п.2 Порядку здійснення технічного нагляду під час будівництва об'єкта архітектури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 903 від 11.07.2007 р., технічний нагляд забезпечує замовник протягом усього періоду будівництва об'єкта з метою здійснення контролю за дотриманням проектних рішень та вимог державних стандартів, будівельних норм і правил, а також контролю за якістю та обсягами робіт, виконаних під час будівництва або зміни (зокрема шляхом знесення) такого об'єкта.

Згідно п. 3 цього ж Порядку технічний нагляд здійснюють особи, що мають виданий відповідно до законодавства архітектурно-будівельною атестаційною комісією кваліфікаційний сертифікат.

Виходячи з вище викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок в акті перевірки про не повязаність вищезазначеного договору з діяльністю підприємства є хибним, а тому позивачем не було порушено вимоги п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо включення до складу податкового кредиту ПДВ по послугах в сумі 40000 грн. (24000 + 16000) та завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларації.

Рішення відповідача від 11.11.2010 року № 0000542310 прийнято за відсутності правових підстав для його прийняття, з огляду на що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач, заперечуючи проти позову, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав беззаперечних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 27.01.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 р. по справі№2-а- 14968/10/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКурило Л.В.

Судді Рєзнікова С.С. Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2011 р.