Ухвала суду № 18957996, 12.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2011 р.Справа № 2а-12974/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Рєзнікової С.С.

Калиновського В.А.

за участю:

секретаря судового засідання: Подобайло А.В.

представників позивача: Колядинського Р.Д., Білоконь О.Ю.

представників відповідача: Усачова О.В., Оноприєнко Л.М.

прокурора Якимчука О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції Київського району м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 р. по справі№2-а-12974/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемвест»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемвест» (далі ТОВ «Лемвест»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова (далі - ДПІ у Київському районі м. Харкова), в якому після уточнення позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Киівському районі міста Харкова № 0002812302/2 від 14.09.2010 року, № 0002812302/1 від 18.08.2010 року, № 0002812302/0 від 21.07.2010 року, № 0002822302/2 від 14.09.2010 року, № 0002822302/1 від 18.08.2010 року, № 0002822302/0 від 21.07.2010 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що донарахування податків ДПІ у Київському районі м. Харкова зроблено, виходячи з висновків про не підтвердження витрат ТОВ «ЛЕМВЕСТ» по взаємовідносинам з ТОВ «ВЕК-ЕКСПО», СТОВ «СКАД», ТОВ ТД «МИР ПЛЮС» та ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА АВІТЕК». Але всі вимоги, що передбачені ст. 203 ЦК України, при укладанні угод з ТОВ «ВЕК-ЕКСПО», СТОВ «СКАД», ТОВ ТД «МИР ПЛЮС» та ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА АВІТЕК» щодо купівлі-продажу продукції було дотримано. Правочини спрямовані на настання правових наслідків. Діяльність підприємства спрямована на отримання прибутку та соціальних результатів від здійснення господарської діяльності. За результатами придбання та продажу товару підприємство здійснило первинний облік, а саме включило до валових витрат та валових доходів витрати та доходи від придбання товарів, сплатило до бюджету податки в повному обсязі. Всі ці дії підприємство здійснило відповідно до законодавства України. Підстав для визнання в діях підприємства заниження податкових зобов'язань та спроби заволодіння державним майном, а отже таких, що порушували публічний порядок, немає.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемвест» задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемвест" № 0002812302/2 від 14.09.2010 року, № 0002812302/1 від 18.08.2010 року, №0002812302/0 від 21.07.2010 року, № 0002822302/2 від 14.09.2010 року, № 0002822302/1 від 18.08.2010 року, № 0002822302/0 від 21.07.2010 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення судом помилкового рішення.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «Лемвест» зареєстровано як юридична особа, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 27.09.1999 року (а.с.7 т.1). Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ «Лемвест» займається обробленням металевих видів відходів і брухту, оптовою торгівлею чорними та кольоровими металами в первинних фомах та напівфабрикатами з них, виготовленням інших готових металевих виробів (а. с. 8, том 1).

В період з 14.06.2010 року по 05.07.2010 року фахівцем ДПІ у Киівському районі м. Харкова проведена планова віїзна перевірка господарської діяльності ТОВ «Лемвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 рік, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 4241/23-5/30589951 від 12.07.2010 р. і встановлено порушення позивачем: ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216.ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЛЕМВЕСТ» з ТОВ «ВЕК-ЕКСПО», СТОВ «СКАД», ТОВ ТД «МИР ПЛЮС» та ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА АВІТЕК», порушення п. 5.1. п.п. 5.2.1. п.5.2. ст. 5, з урахуванням п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5, п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 з урахуванням п.1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» через заниження податку на прибуток в перевіряємому періоді у сумі 7 227 063 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 року у сумі 1 101 748 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 893 631 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 2 302 709 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 1 910 466 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 1 018 509 грн., порушення п.п. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» через заниження податку на додану вартість всього у сумі 5 761 633 грн., у тому числі: за січень 2009 р. в сумі 311 692 грн., за лютий 2009 р. в сумі 432 880 грн., за березень 2009 р. 101 826 грн., за квітень 2009 р. в сумі 178 830 грн., за травень 2009 р. 263 251 грн., за червень 2009 р. в сумі 297 475 грн., за липень 2009 р. 516 957 грн., за серпень 2009 р. 432 840 грн., за вересень 2009 р. в сумі 792 532 грн., за жовтень 2009 р. в сумі 692 891 грн., за листопад 2009 р. в сумі 424 606 грн., за грудень 2009 р. в сумі 537 490 грн., за січень 2010 р. в сумі 313 167 грн., за лютий 2010 р. в сумі 406 509 грн., за березень 2010 р. 58688 грн.(а.с.9-73, т.1)

На підставі акту перевірки податковим ораном прийнято податкові повідомлення- рішення № 0002812302/2 від 14.09.2010 року, № 0002812302/1 від 18.08.2010 року, №0002812302/0 від 21.07.2010 року, № 0002822302/2 від 14.09.2010 року, № 0002822302/1 від 18.08.2010 року, № 0002822302/0 від 21.07.2010 року.(а.с.74-79, т.1)

Вказані податкові повідомлення-рішення ТОВ «Лемвест» оскаржувало в адміністративному порядку, однак скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення рішення без змін. (а.с.80-99, т.1)

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що допущенні контрагентами позивача порушення законодавства, в тому числі податкового, тягнуть відповідальність та негативні наслідки лише для порушника і не є підставою для висновків про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість позивачем оскільки є документальне підтвердження про реальність здійснюваних поставок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що СГТОВ «СКАД»; ТОВ «ВЕК-ЕКСПО»; ТОВ «ПГ АВІТЕК»; ТОВ «ТД «МИР ПЛЮС» є контрагентами позивача ТОВ «ЛЕМВЕСТ», постачальниками продукції - лому чорних металів.

Договори були укладені: з ТОВ «ТД «МИР ПЛЮС» № 23/02-1 від 09.02.10 р.; з ТОВ «СКАД» № 01/012-09 від 03.01.09 р., № 18/08-08 від 18.08.08 р.; з ТОВ «ВЕК-ЕКСПО» № 3/08-1 від 03.08.08 р„ № 04/02-01 від 04.02.09 р., №02/07-м від 02.07.09 р., № 25/09-м від 25.09.09 р.; з ТОВ «ПГ АВІТЕК» №26/06-мк від 26.06.09 р., №5/10-мк від 05.10.10 р. (а.с. 156-190, т.3)

На підтвердження реальності укладених угод позивачем надано первинні бухгалтерські документи, а саме: податкові накладні, карточки складського обліку, крім того відомості про трудові ресурси ТОВ «Лемвест», договори оренди складського приміщення у вигляді частини виробничої площі за адресою м. Харків, пр. Московський, 301. (а.с.52-155, т. 3, 115- 250 т.1).

Пунктом 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість ", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вищевказані господарські операції знайшли своє відображення в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Лемвест».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові наслідки, обумовлені правочинами позивача з зазначеними контрагентами настали.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, та відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано належних доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, відповідач не міг керуватися лише припущенням щодо недійсності (фіктивності) укладеного та виконаного позивачем з його контрагентами правочинів, а посилання відповідача на те, що правочин, проведений між позивачем та його контрагентами порушує публічний порядок, не підтверджуються належними доказами та актом перевірки ДПІ про визнання їх такими.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у посадових осіб ТОВ «Лемвест»» на ухилення від сплати податків чи настання інших шкідливих наслідків, як і не надано належних доказів, на підтвердження доводів ДПІ у Киівському районі м. Харкова про те, що зобов'язання між сторонами не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок та не пов'язані з власною господарською діяльністю позивача.

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування», за будь-якою зі сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст.9) та не визначено право (ст. 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками іншої сторони правочину. Тобто, позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобов'язань своїх контрагентів і не може відповідати за їх протиправні дії.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності твердження податкового органу про порушення позивачем п.5.1,п.п.5.2.1,п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємтсв» внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток та п.п 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок, щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, ні в суду першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідач не надав беззаперечних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень у відношенні позивача.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 10.12.2010 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків,щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 р. по справі№2-а-12974/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяБенедик А.П.

Судді Рєзнікова С.С. Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 18.05.2011 р.