Постанова № 18954569, 20.10.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-2410/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГлущенко Я.Б.,

суддівПилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретаріСвітному Г.Г.,

за участю:

представників позивача Радула Р.М., Фрейду О.М.,

представника відповідача Невмержицької І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2011 року,

В С Т А Н О В И В :

ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення №0000622330/0 від 22.06.2010 року, №0000622330/1 від 27.09.2010 року та №0000622330/2 від 24.11.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2011 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність висновків, викладених в акті перевірки щодо завищення позивачем валових витрат та, відповідно, заниження останнім податку на прибуток підприємств, а тому оскаржувані податкові повідомлення рішення винесені з порушенням закону.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на таке.

Колегією суддів установлено, що працівниками відповідача у період з 19.04.2010 року по 03.06.2010 року було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 31.12.2009 року, за підсумками якої складено акт № 633/1-23-30-31899285 від 10.06.2010 року та, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п.п. 5.6.2 п. 5.6 та п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат на суму 116988 грн., в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 29247 за період з 4 кварталу 2008 року по 4 квартал 2009 включно.

22 червня 2010 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000622330/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 29247,00 грн. та 11771,30 грн. штрафних санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження сума податкового зобовязання та штрафних санкцій рішеннями ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 20.08.2010 року №18163/10/25-011, ДПА м. Києва від 03.11.2010 року №5943/10/25-114 та ДПА України від 17.01.2011 року №578/25-0115 залишені без змін.

Обговорюючи питання щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, 11 грудня 2006 року між ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»(Вкладник) та ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ті.Бі.Ай.Ейч. СігмаБлейзер», що діяло від імені Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «Європа»(Фонд) було укладено пенсійний контракт № Ю-100-29, відповідно до якого Фонд надає особам, визначеним в Додатку № 3 до контракту фінансову послугу з недержавного пенсійного забезпечення, а Вкладник зобовязується сплачувати на рахунок Фонду пенсійні внески на користь осіб, зазначених у додатку № 3 до даного контракту відповідно до умов обраної пенсійної схеми.

Відповідно до Додатку №3 до вказаного договору, встановлена періодичність сплати пенсійних внесків не пізніше 20-го числа щомісяця.

На виконання зазначеного договору сторонами помісячно здійснювалось нарахування пенсійних внесків для сплати.

Однак, доказів того, що позивачем всі нараховані пенсійні внески були сплачені суду надано не було. Натомість в матеріалах справи містяться виписки з банку, згідно яких позивачем протягом 2008 року частково здійснено оплату нарахованих пенсійних внесків у сумі 82039 грн., а в 2009 році такі проплати не проводились взагалі.

Основним законом, який визначає порядок обрахунку та склад валових витрат на час виникнення спірних правовідносин є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до положень статті 5 названого Закону, під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

При цьому, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Надаючи аналіз наведеної норми, колегія суддів приходить до наступного.

Як убачається із матеріалів справи, під час її розгляду позивачем були надані документи на підтвердження понесених ним витрат, а саме пенсійний контракт № Ю-100-29 та виписки з банку про проведення перерахунку грошових коштів в якості пенсійних внесків 14.01.2008 року, 31.03.2008 року, 11.06.2008 року та 30.09.2008 року в сумі 3772,00 грн., відповідно.

Однак, згідно даних податкового обліку та як встановлено працівниками податкового органу під час перевірки до складу валових витрат платником податку віднесені витрати на недержавне пенсійне страхування в сумі 105699 грн. за 2008 рік, що на 23660 грн. більше від суми здійснених переказів та в сумі 93328 грн. за 2009 рік, в той час як жодних перерахувань коштів за відповідним призначенням проведено не було.

Відповідно до положень п. 4.2. пенсійного контракту його дія закінчується: у разі дострокового розірвання; після повного виконання Вкладником (позивачем) своїх обовязків за цим контрактом щодо всіх учасників Фонду та укладення учасниками договорів про виплату пенсії на визначений строк із Фондом; у разі ліквідації Вкладника без визначення його правонаступника та уразі ліквідації Фонду.

Таким чином, з огляду на положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також враховуючи, що позивач послуги за пенсійним контрактом фактично не отримав, підставою та датою віднесення понесених за ним витрат до складу валових є виписки банку за відповідні дати про проведення оплати отримуваних за контрактом послуг.

Посилання позивача на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 24.06.2008 року, постановленій за наслідками розгляду касаційної скарги Кіровоградської ОДПІ на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 27.02.2006 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року у справі №6/402 за позовом ТОВ «Альбіон-Агротрейд»до Кіровоградської ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення рішення, колегія суддів вважає недоречним.

Як убачається зі змісту названої ухвали, суд касаційної інстанції надаючи правову оцінку положенням п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дійшов висновку, що чинне законодавство не містить переліку документів, обовязкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати. Однак, Вищий адміністративний суд України дійшов такого висновку за тих обставин, що документи на підтвердження валових витрат були в наявності у платника податку, в той час як ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»жодних документів на підтвердження спірних сум, віднесених до складу валових витрат за платежами недержавного пенсійного страхування, не надало.

Аналізуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу, що віднесені позивачем до складу валових витрат суми не підтверджені відповідними документами.

Окрім того, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно наданих позивачем первинних документів, останнім підтверджені валові витрати, понесені протягом періоду, який перевірявся, на суму 4227948,02 грн., а тому, відповідачем не враховано, що навіть при вилучені з валових витрат суми нарахованих, але не сплачених внесків на недержавне пенсійне страхування у розмірі 93329 грн. за 2009 рік та при включенні помилково не відображених витрат з оренди офісних приміщень та легкового автотранспорту у розмірі 307 176,78 грн. за цей період, рядок 06 декларації за 2009 рік становить 15534 645,78 грн., а відтак у рядку 08 декларації за 2009 рік зявляється відємний обєкт оподаткування в сумі 213 849 грн. При цьому, заниження податку на прибуток у 4 кварталі 2009 року на суму 5 681 грн. не відбувається за жодних обставин.

Відповідно до наведеної вище норми п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З аналізу даної норми убачається, що виключно платником податку може бути прийнято рішення про придбання ним товарів (робіт, послуг) саме з метою їх використання у власній господарській діяльності, а тому, податковий орган, навіть під час проведення перевірки не має права та правових підстав для висновку про віднесення будь-яких витрат платника податку до складу його валових витрат, що тягне зменшення податку на прибуток.

Також судова колегія звертає увагу на те, що в акті № 633/1-23-30-31899285 від 10.06.2010 року, складеному за наслідками проведення перевірки, жодних помилок, допущених платником податку під час визначення валових витрат, протягом періоду, який перевірявся не виявлено (а.с. 116-117).

Щодо посилань суду першої інстанції на норми статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 року №2343-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини четвертої даної статті мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

З аналізу вищенаведених положень вбачається, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а фінансові санкції та пеня за несвоєчасну сплату цих платежів застосовується на загальних підставах. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, то відповідно і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням, а нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що зобовязання зі сплати податку на прибуток та штрафних санкцій виникло в момент прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень рішень тобто 22.06.2010 року, в той час як 15 червня 2010 року вже було прийнято постанову Вищим господарським судом України, згідно якої ухвалу Господарського суду м. Києві від 15.02.2010 року про порушення провадження у справі про банкрутство позивача скасовано, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Підсумовуючи встановлені обставини справи та наведені положення діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2011 року скасувати .

У задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко

суддя О.М. Романчук

Повний текст постанови складений 25 жовтня 2011 року.