Постанова № 1893138, 27.03.2008, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

Головуючий 1 інстанції:

суддя Прохоров С.А.

Категорія:33 Доповідач 2 інстанції:

суддя Григоров А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2008 року№22-а-605/08

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді - Мельнікова Л.В.

Суддів - Григоров А.М., Подобайло З.Г.

при секретарі: Касян В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Зміївському районі Харківської області на постанову Господарського суду Харківської області від 29 серпня 2007 року по справі №АС-53/184-07

за позовом ДП «Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр»

до ДПІ у Зміївському районі Харківської області

про визнання недійсним повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП «Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр», звернувся до суду з позовом до ДПІ у Зміївському районі Харківської області про визнання недійсним повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Харківської області від 29 серпня 2007 року по справі № АС-53/184-07 задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр" та визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області № 0000402310/0 та № 0000392310/0 від 25.04.2007 року, якими визначено податкове зобовязання за платежем земельний податок з юридичних осіб у розмірі 228888,33 грн. та 10923,66 грн. відповідно.

ДПІ у Зміївському районі Харківської області не погоджується з вказаною постановою, подала апеляційну скаргу, вважає, що постанова є необґрунтованою, безпідставною та не відповідає чинному законодавству.

Враховуючи наведене, ДПІ у Зміївському районі Харківської області, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду Харківської області від 29.08.2007 року по справі № АС-53/184-07 та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог ДП "ХОРТПЦ" про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Зміївському районі № 0000402310/0 від 25.04.2007 року, № 0000392310/0 від 25.04.2007 року.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Позивач, ДП "Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр" звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати недійсними податкові повідомлення - рішення ДПІ у Зміївському районі № 0000402310/0 та № 0000392310/0 від 25.04.2007 року.

Встановлено, що відповідачем на підставі наказу №145 від 12.04.2007 року та направлення № 69 від 12.04.2007 р. проведена позапланова документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині достовірності нарахування та сплати земельного податку за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2006 року по результатам якої:

- податковим повідомленням-рішенням від 25 квітня 2007 року № 0000402310/0 відповідач повідомив позивача, що згідно з ст. 8 Закону "Про плату на землю", на підставі акта перевірки № 545/23-022/1188827 від 19.04.2007 встановлено порушення ст. 2, 8, 14 Закону "Про плату на землю", у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання позивачу за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 228888,33 грн. (основний платіж - 152592,22 грн., штрафні (фінансові) санкції -76296,11 грн.);

- податковим повідомленням-рішенням від 25 квітня 2007 року № 0000392310/0 відповідач повідомив позивача, що згідно з ст. 7 Закону "Про плату на землю", на підставі акта перевірки № 545/23-022/1188827 від 19.04.2007 встановлено порушення ст. 2, 7, 14, 15 Закону "Про плату на землю", у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання позивачу за платежем земельний податок на суму 10923,66 грн. (основний платіж - 7282,44 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3641,22 грн.).

У висновках акту від 19 квітня 2007 року відповідач стверджує, що позивачем не сплачено 159874,66 грн. Відповідач пояснює свій висновок тим, що позивач має у користуванні земельну ділянку площею 13200 кв. м., розташовану в м. Зміїв, вул. Руднєва, б. 4, та використовував земельну ділянку площею 154,96 га на території с. Таранівка Зміївського району (за межами населених пунктів, акт на право користування землею виданий 21 березня 1962 року), за які земельний податок не сплачувався. Грошову оцінку вказаних земельних ділянок не проведено.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, просить скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача, оскільки вони порушують права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин та не відповідають вимогам чинного законодавства, тому що відповідач не врахував, що позивач є закладом культури та розповсюджує телерадіопередачі та програми.

Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері (преамбула Закону).

У ч. 1 ст. 1 цього Закону державна підтримка засобів масової інформації визначена як сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу дії цього Закону, законодавець поширив його норми також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової інформації.

Правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні закріплено в Основах законодавства України про культуру. Відповідно до ст. 21 вказаних Основ в Україні гарантується розвиток різних за видами діяльності та формою власності закладів, підприємств та організацій культури, зокрема, організацій телебачення, радіомовлення. Ці заклади здійснюють види культурної і господарської діяльності, які визначені ст. 12 Основ законодавства України про культуру і відповідають цілям, передбаченим їх статутами. Відповідно до ст. 12 Основ, діяльністю у сфері культури є розповсюдження творів літератури та мистецтва.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція, тощо) - зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Позивач створений на загальнодержавній власності наказом Міністерства зв'язку України від 04.10.1991 №101, входить до складу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, який передано до сфери управління Держтелерадіо України згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1995 року № 129 "Питання Державного комітету телебачення і радіомовлення", а згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2001 №539 - до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів від 28.09.2004 року № 684-р передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку.

П.1 постанови КМ України "Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації" від 18.05.2001 № 539, прийнятої на виконання Указу Президента України від 01.03.2001 № 122 "Про деякі заходи щодо вдосконалення державного регулювання послуг електрозв'язку та радіозв'язку", Концерн радіомовлення, радіозв'язку Та телебачення з усіма підприємствами та організаціями, що входять до його складу, переданий із сфери управління Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації.

Статут позивача зареєстровано у Виконавчому комітеті Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова рішенням № 10/6 від 27.02.1992 року. Перереєстровано у Виконавчому комітеті Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова рішенням № 0020384 від 25.08.2002 року та затверджено Президентом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 27.12.1995. Відповідно до Статуту позивача, предметом діяльності є розповсюдження телевізійних та радіопрограм на території області, передача інформації через передавальні засоби та радіорелейні мережі підприємства.

Наказом Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.10.1996р. № 441 введено в дію новий класифікатор ДК 009-96, згідно якого вид діяльності - 92.20.0 - діяльність у сфері радіомовлення та телебачення, включає передачу радіо і телевізійних програм, створення радіо та телевізійних програм.

Відповідно до довідки Державного комітету статистики, позивач є державним підприємством з видом діяльності за КВЕД 92.20.0 "діяльність у сфері радіомовлення і телебачення". Форма власності - загальнодержавна власність. Підпорядкованість - Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

У зв'язку з зазначеним позивачем отримані ліцензії на мовлення серія АБ № 222702 від 10.11.2005 року, серія АБ № 222703 від 10.11.2005 року, серія АБ № 222704 від 10.11.2005 року.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги.

Ст. 5 цього Закону встановлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури (частина п'ята статті 5).

Таким чином, системний аналіз норм Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" дає підставу для висновку щодо наявності зв'язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.

Також судом першої інстанції зазначено, що ч.5 ст. 5 цього Закону не встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв'язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов'язків щодо плати за землю до суб'єктів господарювання, які діють в інформаційній сфері та потребують державної підтримки. Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" цей Закон введено в дію з 1 січня 1998 року та передбачено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає Закон України "Про плату за землю" (преамбула Закону).

Згідно пункту 4 статті 12 Закону України "Про плату за землю", від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури.

Визначальним для застосування наведеної норми є те чи відноситься позивач до закладів культури, а не те чи є він суб'єктом підприємницької діяльності.

Згідно п. 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Таким чином, закон про Державний бюджет України не встановлює обов'язків для платників податків та не є законом про оподаткування.

Згідно ст. 70 Закону України "Про державний бюджет на 2005 рік", у 2005 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю", застосовуються до бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій, а також закладів фізичної культури та спорту, спортивних баз олімпійської та параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 72 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік", у 2006 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю, застосовуються до бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій, закладів фізичної культури та спорту, а також спортивних баз олімпійської та параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, наведеними нормами законів про державний бюджет на відповідні роки було визначено, що пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю, застосовуються до бюджетних установ, які втримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, і громадських організацій інвалідів, їхніх підприємств й організацій, а також установ фізичної культури й спорту, спортивних баз олімпійської і параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про плату за землю" визначено, що ставки земельного податку, порядок обчислення та сплати земельного податку не можуть установлюватися або змінюватися другими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни та доповнення в цей Закон вносяться не пізніше чим за три місяці до початку нового бюджетного року та набувають чинності з початку нового бюджетного року.

Зазначена правова норма кореспондує з нормою частини 3 статті 1 Закону України "Про систему оподатковування", відповідно до якої ставки, механізм стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до чинного тарифу на електричну й теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів всіх форм власності, і пільги щодо оподатковування не можуть установлюватися або змінюватися другими законами України, крім законів в оподатковуванні.

Згідно статті 15 Закону України "Про плату за землю", власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Відповідно до ст. 13 цього Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно статті 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідач в порушення зазначених приписів законодавства не врахував, що стосовно земельної ділянці м. Зміїв, вул. Руднєва, б. 4, 13200 кв. м. відсутні будь-які документи, яки засвідчують право власності або право постійного користування, також відсутні договори оренди.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення - рішення ДПІ у Зміївському районі № 0000402310/0 та № 0000392310/0 від 25.04.2007 рок - визнанню недійсними.

За таких обставин судом першої інстанції задоволено позовні вимоги.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вони не відповідають фактичним обставинам справи та законодавству.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 12 Закону України «Про плату за землю» встановлений вичерпний перелік суб'єктів які звільняються від земельного податку. В даному переліку відсутні підприємства зв'язку до яких відноситься ДП ХОРТПЦ, код 01188827.

Згідно ст. 5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» № 540/97-ВР від 23.09.1997 року розмір плати за землю підприємством зв'язку не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури. Але згідно тієї ж ст. 12 Закону України «Про плату за землю» не всі вітчизняні заклади культури звільняються від земельного податку. З урахуванням положень Законів України Про державний бюджет України (ст. 75 Закону України «Про державний бюджет на 2004 рік», ст. 70 Закону України «Про державний бюджет на 2005 рік», ст. 72 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік»), звільняються від оподаткування лише ті заклади культури, які фінансуються з державного чи місцевого бюджету. Позивач не є підприємством що фінансується державним чи місцевим бюджетом, відповідні докази відсутні. Згідно Статуту позивача (7.1) основним узагальненим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток (дохід). Таким чином пільга щодо сплати податку на землю на позивача не розповсюджується.

Закони України Про державний бюджет України в частині застосування с. 12 Закону України «Про плату за землю» діяли на момент спірних відносин, неконституційними не визнані, тобто підлягають застосування для спірних відносин.

Згідно Постанови Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу» № 563-XII від 18.12.1990 року документи старого зразка (зразка Радянського Союзу), що підтверджують право на землю є діючими на теперішній час. Згідно рішення Конституційного суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005р., переоформлення документів на землю зі старого зразка на новий зразок є добровільним і землекористувач не може бути обмежений у цьому в часі. Згідно діючого земельного законодавства України дані про земельні ділянки автоматично реєструються в державному земельному кадастрі при оформленні (переоформленні) землевпорядних документів тільки с часу існування України. Але в державний земельний кадастр не вносяться дані про земельні ділянки право на користування яких було отримано в період Радянського Союзу. Згідно діючого законодавства України без наявності відповідної заяви землекористувача та надання їм до відділу державного земельного кадастру правовстановлюючих та землевпорядних документів старого зразка (для переоформлення) не представляється можливим самостійно сформувати дані державного земельного кадастру. На підставі вищевикладеного та у зв'язку з тим, що згідно рішення Конституційного суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005р., переоформлення документів на землю зі старого зразка на новий зразок є добровільним і землекористувач не може бути обмежений у цьому в часі, факт відсутності даних у державному земельному кадастрі про землекористувача не означає що даний землекористувач не використовує землю у своїх цілях і не має документів, що підтверджують право на користування землею, а також це не означає, що землекористувач не повинен сплачувати земельний податок у бюджет. Згідно ст. ст. 206 Земельного Кодексу України № 608/95 від 12.07.1995 року, ст. 2 Закону України «Про плату за землю» № 2535 - XII від 03.07.1992р., використання землі в Україні є платним. Згідно ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельних ділянок до встановлення границь та одержання документів, що підтверджують право на земельні ділянки забороняється. Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України "Про плату за землю" "...податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні..."'. ДП ХОРТПЦ фактично використовує земельні ділянки на території Харківської області, у тому числі у Зміївському районі Харківської області з 1960-х років по теперішній час.

Незважаючи на те, що навіть при відсутності землевпорядної документації необхідно сплачувати земельний податок при фактичному використанні земельної ділянки, ДП ХОРТПЦ мало в наявності правовстановлюючі документи на земельні ділянки за адресами: м. Зміїв, вул. Руднєва б. 4 та Зміївський район с. Таранівка. Використання землі підтверджується листами позивача 2004 року, фактом надання розрахунків земельного податку по зазначеним вище адресам у 2007 році, відсутністю доказів переоформлення землі на іншу особу згідно з законодавством.

Таким чином, ДПІ у Зміївському районі Харківської області правомірно прийняла рішення № 0000402310/0 та № 0000392310/0 від 25.04.2007 року, якими визначено податкове зобовязання за платежем земельний податок з юридичних осіб у розмірі 228888,33 грн. та 10923,66 грн. відповідно.

Враховуючи наведене, позов не підлягав задоволенню, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову Господарського суду Харківської області від 29 серпня 2007 року по справі №АС-53/184-07 скасувати.

У задоволенні позову ДП «Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр» до ДПІ у Зміївському районі Харківської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Зміївському районі Харківської області № 0000402310/0 та № 0000392310/0 від 25.04.2007 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено та підписано 31 березня 2008 року

Головуючий Мельнікова Л.В.

Судді Григоров А.М.

Подобайло З.Г.