Постанова № 18906735, 18.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2011 р. Справа № 2-а-6794/10/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Рєзнікової С.С.

Калиновського В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Подобайло А.В.

представника позивача Скубира О.М.

представника відповідача Сумцова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2010р. по справі № 2а-6794/10/1870

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш"

до Державної податкової інспекції в м. Суми , Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення та стягнення бюджетної заборгованості.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Суми, Головного управління державного казначейства України в Сумській області, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 18.06.2010 р. № 0000942306/0/45800 та стягнути з Державного бюджету на користь позивача 1522500 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що 14.06.2010 року Державною податковою інспекцією м. Суми за результатами невиїзної документальної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад, грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за жовтень, листопад 2009 р., був складений акт невиїзної документальної перевірки від 14.06.2010 року № 4708/23-6/05785448№, на підставі зазначеного акту, з посиланням на п.п. 7.7.1., 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 18.06.2010р. № 0000942306/0/45800, відповідно до якого, підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1522500,00 грн. Позивач із зазначеним рішенням не погоджується і вважає, що відповідач порушив п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7, п.п. 7.7.1., 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" і дійшов безпідставного висновку про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1522500,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2010 р. в задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" - відмовлено в повному обсязі.

Відкрите акціонерне товариство "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", не погоджуючись з вказаною постановою, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме п.п.7.2.6 п.7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвели до неправильного вирішення справи; з урахуванням уточнень апеляційних вимог просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2010 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обгрунтованності рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, заперечуючи проти апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.06.2010 року відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад, грудень 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоди за жовтень, листопад 2009 р.

14.06.2010 року за підсумками перевірки ДПІ у м. Суми складено акт № 4708/23-6/05785448 (а.с. 10-22).

18.06.2010 р. ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000942306/0/45800, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1522500,00 гривень (а.с 23).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного повідомлення рішення.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновкамм суду першої інстанції, оскільки висновки відповідача про здійснення позивачем діяльності яка не є господарськоюі відсутність доказів реального виконання умов договору суперечать діючому законодавству України та не відповідають фактичним обставинам у справі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як свідчать письмові докази, 15 жовтня 2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станко груп» укладено договір № 14/137 про купівлю продаж горизонтального росточного станка (а.с.52-56).

В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди направлені на виконання договору від 15 жовтня 2009 року. (а.с. 57, 58,59, 113).

Факт реальності (товарності) виконання угоди від 15 жовтня 2009 року підтверджується товарно транспортними накладними, актом прийому передачі товару від 27.12.2010 року (а.с. 114,115,135).

Станом на дату винесення оскаржуваного рішення безпідставно визнаний договір від 15.10.2009р. № 14/137 нікчемним, оскільки не встановлена вина сторін при укладенні договору, а також не доведений сам факт порушення сторонами при укладенні вищевказаного договору законодавства України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до додаткової угоди від 12.10.2010 р. № 4 до договору від 15.10.2009 р. № 14/137, строк поставки товару - 25.10.2010 р. (а.с.113).

На виконання умов договору ТОВ «Станко Групи» здійснило часткову поставку товару по договору, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 23.10.2010р. ААБ № 009367, від 24.10.2010р. ААБ № 009369.(а.с.114-115)

Таким чином, висновок про те, що ТОВ «Станко Групп» не виконало свої зобов'язання по поставці товару протягом 30 календарних днів з дати отримання на банківський рахунок передоплати у розмірі 35% загальної вартості договору не відповідає обставинам справи, оскільки строк поставки не прив'язаний до „.цроведення попередньої оплати Позивачем по договору (п. 2.2. в редакції додаткової угоди від 30.08.2010р. до договору від 15.10.2009р. № 14/13), строк поставки товару встановлений до 25.10.2010р. (п. 2.2. в редакції додаткової угоди від 12.10.2010р. № 4 до договору від 15.10.2009р. № 14/137), контрагентом Позивача частково виконані умови договору щодо проведення поставки товару, що підтверджується товарно - транспортними накладними від 23.10.2010 р. ААБ №009367, від 24.10.2010р. ААБ № 009369.

Коллегія суддів вважає, що при укладенні між позивачем та ТОВ «Станко Груп» договору від 15.10.2009р. № 14/137, сторонами були додержані всі умови щодо дійсності договору та направлені на реальне виконання умов даного договору.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання договору нікчемними є наявність обставин, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України та вини.

Згідно п. 1.7. Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5. Закону «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. Закону «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включати витрати на придбання товарів до складу валових витрат.

Так відповідно до п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким випадком, відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», є різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведеного п.п 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» вбачається, що питання щодо встановлення від'ємного значення суми з податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставився у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг (тобто Позивачем) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (тобто контрагентом Позивача) за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум до державного бюджету. Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі не підтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»). Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку на додану вартість до бюджету. То це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазаначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон пов'язує коригування податкового обліку лише в разі безнадійної заборгованості.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5. Закону «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У зв'язку з вищевикладеним, позивач правильно визначив податковий кредит, так як договір від 15.10.2009р. № 14/137 передбачає авансові платежі за товар, що в свою чергу дає правомірні підстави контрагенту позивача визначити свої податкові зобов'язання та надати податкові накладні позивачу.

Колегія суддів зазначає, що у суду першої інстанції були в наявності документи підтверджуючи правомірність віднесення сум до кредиту, та документи в підтвердження часткового виконання операції на момент рішення суду, але їм не було надано належної оцінки.

Також необхідно зазначити, що відносини між підприємствами є господарськими, основані на взаємному погодженні операцій. Тому здійснення платежу поза межами умов договору та зміна предмету договору (фактично зміна потужності верстата), є внутрішніми господарськими відносинами між підприємствами.

Крім того, відповідно до акту приймання передачі від 27.12.2010 рку предмет договору № 14/137 від 15.10.2009 року був отриманий позивачем. (а.с.135).

Належні докази нікчемності угод, як на момент перевірки, так і на момент винесення судом рішення відсуні. Фактично позиція ДПІ грунтується на припущеннях.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Постанова суду першої інстанції від 13 жовтня 2010 року не відповідає вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню з підстав, визначених п.1,п.3,п.4, ч.1 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, п.п. 1,3,4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2010 р. по справі№2-а-6794/10/1870 скасувати.

Прийняти нову постанову. Якою позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 18.06.2010 року № 0000942306/0/45800.

Стягнути з державного бюджету на користь Відкритого акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш»1522500 (один мільйон пятсот двадцять дві тисячі пятсот) гривень 00 коп. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяБенедик А.П.

Судді Рєзнікова С.С. Калиновський В.А. Повний текст постанови виготовлений 24.05.2011 р.