Рішення № 18902601, 02.08.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22-1114//2011 Головуючий у 1й інстанції Помогайбо В.О.

Категорія 52 Доповідач Баркова Л.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

2 серпня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Баркової Л.Л.

суддів Ткаченко Т.Б., Сорока Г.П.

при секретарі Кузнецові А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця« пасажирське вагонне депо Маріуполь про визнання частково недійсним контракту, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Донецька залізниця«

на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03 червня 2011 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року позивач звернувся до суду з даними позовними вимоги, після уточнення яких у червні 2011 року просив визнати недійсним п.18в контракту, яким передбачено звільнення начальника поїзду з ініціативи роботодавця за несвоєчасне оформлення проїзних та перевізних документів пасажирам, що не передбачено законом та погіршує його становище, поновити строк звернення до суду, визнати незаконним наказ про його звільнення у тому числі і за відсутністю його вини у несвоєчасному оформленні проїзду пасажирів, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Визнано недійсним п.18в контракту №81 від 01.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та Пасажирським вагонним депо Маріуполь.

Визнано незаконним наказ начальника вагонного депо Маріуполь Донецької залізниці №167/ОС від 30.03. 2011 року про звільнення ОСОБА_1

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника пасажирського поїзду дільниці другої групи у Пасажирському вагонному депо Маріуполь Донецької залізниці.

Стягнуто з Пасажирського вагонного депо Маріуполь на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6653грн.38 коп., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., а також на користь держави судовий збір в розмірі 59 грн.50 коп. та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, які неповно з»ясовані, на порушення судом процесуального закону та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши представника відповідача Державного підприємства «Донецька залізниця« ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1, його представника, адвоката ОСОБА_3, які просили рішення суду залишити без зміни, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи справу і задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що п.18в контракту є недійсним, оскільки погіршує положення позивача передбаченням додаткових обставин для його звільнення, що не передбачені законодавством. Крім того, відповідачем не доведено винних дій позивача у не оформленні проїзду пасажирів, що свідчить про відсутність підстав для звільнення його з роботи.

Про те, з висновком суду щодо визнання недійсним п.18в контракту не можна погодитись, оскільки він не відповідає вимогам закону.

Як вбачається зі справи, позивач з 29 жовтня 2001 року за контрактом був прийнятий на роботу у Вагонне депо Маріуполь Донецької залізниці провідником пасажирського вагону.

Відповідно до контракту № 81 від 01.12.2006 року та наказу від 1.12.2006 переведений начальником пасажирського поїзду дільниці 2 групи на строк дії контракту до 01.12.2011 року.

Відповідно до п.18в контракту №81 ОСОБА_4 може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця до закінчення терміну його дії у разі несвоєчасного оформлення останнім проїзних та перевізних документів пасажирам.

Наказом №167/ОС від 30.03.2011 року ОСОБА_1 звільнено з роботи начальника пасажирського вагону поїзду дільниці 2 групи за п.8ст.36 КЗпП України за не оформлення проїзду пасажирів у вагонах №№ 1/27879, 3/23937, 9/05636, №10/16869, порушенні п.1.2.4. Посадової інструкції начальнику пасажирського поїзду №ЦЛ -0003» що відповідно до п.18в контракту №81 є підставою для дострокового припинення контракту.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права обов»язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №764. Серед інших категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, цим переліком віднесено і начальників пасажирських поїздів.

Таким чином, встановивши що позивач працював у відповідача на підставі укладеного трудового договору начальником пасажирського поїзду, п.18в якого передбачає додаткові підстави для його достроково розірвання, що законом допускається, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо недійсності вказаного пункту та безпідставно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Тому рішення суду в частині визнання недійсним п.18в контракту від 01.12.2006 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи проти позову в частині поновлення на роботі, представник відповідача посилався на те, що винні дії позивача у несвоєчасному оформленні проїзних документів в штабному вагоні №10 підтверджується актом А №078714 від 4 березня 2011 року та поясненнями провідника цього вагону ОСОБА_5

Однак, належних доказів, які б спростовували пояснення позивача щодо відсутності його вини у не оформленні провозу 4 березня 2011 року двох безбілетних пасажирів у вагоні №10/16869 у поїзді №70 сполученням «Львів -Маріуполь» відповідачем не надано.

Як вбачається із акту А №078714 від 4 березня 2011 року, він був складений на дільниці Красне-Тернопіль тільки на провідника ОСОБА_5 із зазначенням про не оформлення начальником поїзду до станції Красне проїзду двох пасажирів зі станції Львів до станції Хмельницький.

Час проведення перевірки ревізорами в цьому акті не зазначений.

Згідно графіку руху поїзду №70 зі станції відправлення Львів до станції Красне поїзд рухався менше однієї години. (17.47-18.40)

Із письмових пояснень провідника вагону ОСОБА_5 вбачається, що ревізори почали перевірку та складання акту на станції Красне у відсутності начальника поїзду, який знаходився в іншому вагоні з ціллю улагодження конфлікту з пасажиром, що виник зразу ж після відправлення поїзду і тому не встиг оформити проїзні документи пасажирам, які його чекали у штабному вагоні.

Відповідно до п.7.22 «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв»язку України від 27.12.2006 року №1196, зареєстрованих в Мінюсті України 4.04.2007 року за №310/13577 , у виняткових випадках з дозволу начальника поїзда дозволяється посадка пасажирів у поїзд, якщо вони не встигли придбати проїзні документи у касі. При цьому посадка дозволяється тільки в штабний вагон з подальшим оформленням проїзду: протягом 1 години з моменту відправленні поїзда з пункту формування і протягом 30 хвилин з проміжних станцій.

З урахуванням наведеного і положень закону, виходячи із засад розумності та справедливості колегія суддів вважає недоведеними факти порушення позивачем посадової інструкції та винних дій позивача в не оформленні проїзних документів безбілетним пасажирам у штабному вагоні №10, що стало підставою для його звільнення з роботи.

Що стосується не оформлення позивачем проїзду пасажирів в інших вагонах, зазначених в наказі про звільнення, відповідач винних дій позивача не вбачає, що підтвердив при розгляді справи в апеляційному суді представник ОСОБА_2

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність звільнення позивача з роботи за п.8 статті 36 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ревізори почали перевірку після відправки поїзду зі станції Красне в 18.40, тобто після закінчення терміну 1 години, є припущенням, і більш того, спростовуються встановленими обставинами.

Інших доводів, які б не були предметом дослідження суду першої інстанції, або які б вплинули на правильність його висновків чи належали б до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов”язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення в частині визнання незаконним звільнення позивача та поновлення його на роботі, а також відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до розрахунку розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, наданого представником відповідача, апеляційному суду, у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з урахуванням відпрацьованих позивачем у січні-лютому 2011 року годин, його середня заробітна плата за одну годину складає 20 грн.23 коп. (6426,79:317,64).

З визначеним розміром середньо-годинної заробітної плати у 20 гривень 23 коп. погодився в апеляційному суді і позивач.

Таким чином, за період вимушеного прогулу з 31 березня 2011 року до 03.06.2011 року, що складає 344,0 години, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача складає 6959 грн.12 коп. (344,0х20,23)

Однак, оскільки позивач рішення суду в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оскаржує, відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, підстав для зміни рішення суду в цій частині та збільшення розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має.

Проте, оскільки оскаржуваним рішенням суду відшкодування моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат покладено на Пасажирське вагонне депо, яке не є юридичною особою, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в цій частині, а також в частині розміру відшкодування судового збору та періоду вимушеного прогулу змінити, стягнувши відповідні суми з юридичної особи Державного підприємства «Донецька залізниця».

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 червня 2011 року в частині визнання недійсним п.18в контракту №81 від 01.12.2006 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним п.18в контракту №81, укладеним 01.12.2006 року з вагонним депо Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця», відмовити.

Це ж рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця», ідентифікаційний код 01074957, місто Донецьк вул.Артема,68 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 31 березня 2011 року до 3 червня 2011 року шість тисяч шістсот п»ятдесят три гривні 38 коп.; у відшкодування моральної шкоди одну тисячу гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на розрахунковий рахунок 31411537700004 в ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО - 834016, ЕДРПОУ- 34686537, одержувач – місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловський район - судовий збір сімдесят п»ять гривень 03 коп. та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи сто двадцять гривень на розрахунковий рахунок 31213263700004 в ГУ ДКУ у Донецькій області, код бюджетної класифікації – 22050002, МФО - 834016, ЕДРПОУ - 34686537, одержувач – Державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район.

В решті частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Судді