Рішення № 18888888, 10.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.10.11 р. Справа № 40/148пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Лазаренко Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „SDS”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30600440

про: визнання договору купівлі-продажу №4535 від 23.11.2006р. недійсним

із залученням Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог не предмет спору, на стороні Відповідача:

·Третя особа 1 Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 00039002

·Третя особа 2 Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „ІЗІ ЛАЙФ”, м. Київ, ідентифікаційний код 35379813

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю №36 від 30.03.2011р.);

від Відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю №2 від 09.12.2010р.);

від Третьої особи 1 ОСОБА_3 (за довіреністю б/н від 11.11.2010р.);

від Третьої особи 2 - ОСОБА_3 (за довіреністю №450/11 від 28.12.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно ст. 77 ГПК України судове засідання відкладалось з 28.07.2011р. на 13.09.2011р., з 13.09.2011р. на 26.09.2011р. з оголошенням перерви до 10.10.2011р.

У судовому засідання 10.10.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „SDS”, м. Донецьк (далі Відповідач) про визнання договору купівлі-продажу №4535 від 23.11.2006р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на допущені в межах максимального строку дії приватизаційних обтяжень порушення Відповідачем умов спірного договору купівлі-продажу №4535 від 23.11.2006р у вигляді невиконання умов щодо: утримання обєкту в належному технічному та санітарного стані; надання Продавцю не необхідних матеріалів, відомостей і документів про виконання умов цього договору; подальшого відчуження та передачу у заставу обєкту приватизації за погодженням Продавця із збереженням переходу до нового власника всіх зобовязань, невиконаних Покупцем на момент такого відчуження, відповідальності за їх невиконання, визначених законодавством та спірним договором, прав та обовязків Покупця згідно із законодавством України.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір купівлі-продажу №4535 від 23.11.2006р., листи, акт поточної перевірки від 08.06.2011р., договір купівлі-продажу №39/91 від 30.09.2010р. за реєстром №387, акт приймання передачі від 30.09.2010р., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відносно Відповідача, нормативно обґрунтувавши вимоги посиланням на ст.ст. 11, 16, 526, 527, 530, 599, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст.27 Закону України „Про приватизацію державного майна”, ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, ст. 193 Господарського кодексу України.

На обґрунтування своєї позиції та на виконання вимог суду Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.33-50, 114-131) у тому числі - письмові пояснення від 08.09.2011р. відносно процедури оформлення результатів перевірки виконання приватизаційних зобовязань та пояснення від 26.09.2011р. відносно строку дії приватизаційних зобовязань за спірним договором.

Розпорядженням голови Господарського суду Донецької області від 25.07.2011р. у звязку із обранням судді Підченко Ю.О. на посаду судді господарського суду Донецької області справу передано за повторним автоматичним розподілом на розгляд судді Попкова Д.О.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №62 від 06.09.2011р. (а.с.52), в якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: пропущення Позивачем трирічного строку позовної давності для оспорювання законності договору, вимагаючи застосувати відповідні наслідки пропуску; відсутність передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання спірного договору недійсним; недоведеність сутності порушених інтересів держави.

Для обґрунтування своєю позиції та в порядку виконання вимог суду Відповідачем до матеріалів справи було надані додаткові документи (а.с.а.с.54-72).

Ухвалою від 28.07.2011р. залучено у якості Третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ (далі - Третя особа1) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „ІЗІ ЛАЙФ”, м. Київ (далі - Третя особа 2).

Третя особа 1 і Третя особа 2 через канцелярію суду 13.09.2011р. надали ідентичні письмові пояснення б/н від б/д (а.с.а.с.73, 74, 88, 89), в яких проти позову заперечили, вказуючи на: набуття права власності Третьої особою 2 та його реєстрацію у звязку із продажем предмету іпотеки через невиконання Відповідачем як позичальником своїх зобовязань перед Третьою особою 1 за кредитним договором; пропущення строку позовної давності та можливості Позивача довідатися про наведені у позові обставини до 24.05.2007р. з огляду на встановлену нормативними актами періодичність контрольних перевірок виконання приватизаційних зобовязань; відсутність доказів невідповідності спірного договору вимогами законодавства саме на момент його вчинення; недоведеність факту порушенням укладання спірного договору інтересів держави.

Третіми особами були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.75-86, 90-105, 140-163).

Представники учасників справи у судовому засіданні 10.10.2011р. підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її підтвердження, а представник Позивача на запитання суду зазначив, що позов безпосередньо не спрямований на відновлення інтересів держави, але його задоволення буде підставою для ініціації Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області подальших спорів з поточним власником майна для його повернення до державної власності.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2006р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) був укладений і нотаріально посвідчений договір №4535 купівлі-продажу обєкта державної власності будівля прибудови до повітронадуваного цеху (літ. Б' 1) площею 63,3кв.м., розташованого за адресою: 83037, м. Донецьк, вул.. Кірова, 90, що знаходиться на балансі ВАТ „Донецький завод іграшок”, згідно п. 1.1. якого Продавець зобовязується передати, а Покупець зобовязується прийняти будівлю прибудови до повітронадувного цеху (літ. Б,-1) (цегла, шл/бл), площею 63,3кв.м., розташовану за адресою: 83037, м. Донецьк, вул. Кірова, 90, що знаходиться на балансі ВАТ „Донецький завод іграшок”, яка є державною власністю у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Управлінням комунального господарства Донецької міської ради 11.08.2005р. на підставі рішення №320/12 від 27.07.2005р. виконкому Кіровської районної ради в м. Донецьку, зареєстрованого в КП БТІ м. Донецька 18.08.2005р. в книзі 12дг, номер запису 3436, реєстраційний номер 11693658, та сплатити вартість, що складає 37927,60грн., у т.ч. ПДВ в розмірі 6321,27грн.

Згідно п. 1.2. цього договору (далі спірний/приватизаційний договір) право власності на обєкт приватизації переходить до Покупця з моменту сплати повної вартості придбаного майна, яка (сплата), за умовами п.п.2.1., 2.2., 2.3. договору з урахуванням внеску початкової ціни в сумі 3448грн. (а.с.42), має бути здійснена Покупцем шляхом перерахування усього 37927,6грн. за визначеним рахунком протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

Положеннями розділу 5 договору на Покупця, окрім обовязку із оплати вартості майна, яка здійснена 01.12.2006р. (а.с.43) та його прийняття (відбулося 01.12.2006р. а.с.35), покладені наступні зобовязання: утримувати обєкту у належному технічному та санітарному стані, забезпечити укладання договорів з експлуатаційними організаціями на обслуговування і оплату послуг (п.5.2.); здійснити реєстрацію обєкта приватизації в БТІ; надавати Продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо щодо виконання умов цього договору. Не перешкоджати Продавцю у здійсненні контролю за виконання умов цього договору (п.5.4.); подальше відчуження та передача в заставу Покупцем обєкта приватизації в період чинності умов цього договору здійснюється за погодженням Продавця із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобовязань, невиконаних Покупцем на момент такого відчуження, відповідальності за їх невиконання, визначених законодавством та цим договором прав та обовязків Покупця згідно з законодавством України (п.5.5.).

В свою чергу, до обовязків Продавця положення розділу 6 договору відносять передачу покупцю обєкту приватизації у встановлений договором строк та здійснення контролю за виконання Покупцем умов цього договору.

На підставі договору №15-94/17-4238/07 (а.с.а.с.90-93), укладеного і посвідченого нотаріально 04.07.2007р. за відсутністю доказів попереднього або подальшого погодження з боку Позивача, обєкт приватизації за спірним договором у складі іншого майна був переданий Відповідачем в іпотеку Третій особі 1 задля забезпечення виконання своїх кредитних зобовязань перед останньою. В подальшому, 25.12.2007р. (а.с.94) і 31.07.2007р. (а.с.95) сторони вносили зміни до згаданого іпотечного договору.

24.03.2010р. Третьою особою 1 на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22.01.2010р. у справі №2а-19662/09/0570 (а.с.а.с.144-162), залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010р. (а.с.а.с.140-143) у звязку із зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитних зобовязань Відповідача було зареєстровано право власності на обєкт приватизації (а.с.а.с.96, 97).

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №39/91 від 30.09.2010р. (а.с.а.с.75, 76) обєкт приватизації був відчужений Третьою особою 1 на користь Третьої особи 2 і право власності останньої було зареєстровано 06.12.2010р. (а.с.77). Суд наголошує, що в день укладання означеного договору купівлі-продажу його сторонами був складений акт приймання-передачі (а.с.163), який за змістом п. 2.1. договору купівлі-продажу є підтвердженням повного розрахунку з боку Третьої особи 2 в сумі 1076400грн. за таке майно.

Листом №11-12-01179 від 04.02.2011р. (а.с.36), отриманим Відповідачем 16.02.2011р. (а.с.37), Позивач пропонував Відповідачеві до 15.02.2011р. надати документи на підтвердження утримання обєкту приватизації у належному технічному та санітарному стані.

На запит Позивача від 09.02.2011р. №11-12-01384 (а.с.40) відносно відповідності стану утримання обєкту приватизації відповідним технічним та санітарним нормам була отримана відповідь головного державного санітарного лікаря м. Донецька №675/03 від 12.03.2011р. (а.с.41) про відсутність будь-якої діяльності Відповідача та його співробітників за адресою обєкту приватизації. Слід зауважити, що за змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.а.с.46,47) Відповідач з 02.12.2010р. перебуває в ліквідаційній процедурі в межах розглядуваної Господарським судом Донецької області справи про банкрутство №45/234б.

На запит Позивача від 28.03.2011р. Комунальним підприємством „БТІ м. Донецька” листом №05/992 від 27.04.2011р. (а.с.17) повідомлено про реєстрацію права власності на обєкт приватизації за Третьою особою 2 на підставі згадуваного вище договору купівлі-продажу від 30.09.2010р.

Листом №11-12-05410 від 17.05.2011р. (а.с.38), отриманим Відповідачем 23.05.2011р. (а.с. 39), Позивач, наполягаючи на існування 5-ти річних приватизаційних зобовязань за спірним договором, просив Відповідача до 27.05.2011р. прибути до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області для проведення перевірки виконання умов договору з наступними документами: договорами з експлуатаційними організаціями на обслуговування, довідкою або акту останньої перевірки санітарно-епідеміологічної станції.

08.06.2011р. створеною наказом №01868 від 06.10.2010р. (а.с.45) комісією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області був складений акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу (а.с.а.с.14, 15), яка (перевірка) згідно преамбули акту проводилась з 27.05.2011р. Означеним актом зафіксовані висновки комісії про невиконання Відповідачем наступних умов спірного договору:

- утримання обєкту в належному технічному та санітарному стані (п.5.2.);

- надавати Продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо щодо виконання умов цього договору. Не перешкоджати Продавцю у здійсненні контролю за виконання умов цього договору (п.5.4.);

- подальше відчуження та передача в заставу Покупцем обєкта приватизації в період чинності умов цього договору здійснюється за погодженням Продавця із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобовязань, невиконаних Покупцем на момент такого відчуження, відповідальності за їх невиконання, визначених законодавством та цим договором прав та обовязків Покупця згідно з законодавством України (п.5.5.).

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи на визнанні договору купівлі-продажу від 23.11.2006р. №4535 недійсним.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №62 від 06.09.2011р. (а.с.52).

Треті особи проти позову заперечили з підстав, наведених у наданих 13.09.2011р. поясненнях (а.с.а.с.73, 74, 88, 89).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у застосуванні заходів відповідальності за невиконання зобовязань за приватизаційним договором у формі визнання недійсним зазначеного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів предмету доказування зумовлює відмову у задоволені позову.

В абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111 визначено, що вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи характер правовідносин між учасниками спірного договору (приватизаційні), останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законами України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, та умовами договору купівлі-продажу №4535 від 23.11.2006р.

Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів Позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Зважаючи на статусу Позивача державний орган приватизації згідно ст. 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” та приписи абз. 16 ч. 2 ст. 27 цього Закону, і ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, подання розглядуваного позову розцінюється судом як реалізацію Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області у розумінні ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України спеціального повноваження із захисту інтересів держави у сфері контролю за дотриманням приватизаційного законодавства, що і є обєктом захисту у розглядувані справі.

Як встановлено ч. 2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” та передбачається ч.ч. 2, 3 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” всі зобовязання сторін, які визначалися умовами викупу, мають бути обовязково включені до договору, що дозволяє зробити висновок про граничність переліку зобовязань Відповідача як покупця, встановлених розділом 5 спірного договору купівлі-продажу.

Здійснення органом приватизації функцій контролю за виконанням приватизаційних зобовязань за змістом наведеної норми обмежується терміном дії означених зобовязань, який не може перевищувати 5-ти років. Отже, і порушення визначених такими зобовязаннями умов обтяжень обєкту приватизації може бути вчинене виключно впродовж відповідного строку їх дії, який і має визначати строк існування захищуваного права/інтересу.

Між тим, за висновком суду, встановлення законодавцем граничної тривалості існування обтяжень обєкту приватизації зобовязаннями не може ототожнюватися із обовязковістю застосування 5-ти річного строку їх дії до кожного договору приватизації безвідносно до змісту домовленостей сторін з цього приводу, адже імперативно заборонено лише визначати більшу, аніж 5 років тривалість таких зобовязань, тоді як встановлення меншого строку не заборонено.

Оскільки термін дії зобовязань має істотне значення для здійснення покупцем своїх прав і обовязків щодо обєкту приватизації, остільки, у світлі запровадженого ч. 1 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” правила оформлювати приватизаційні правовідносини угодою, термін має визначатися саме у договорі про приватизацію відповідного майна. Однак, як вбачається із змісту спірного договору купівлі-продажу, його положення не визначають такого терміну, що унеможливлює доведеність факту поточної (або на момент подання позову) чинності приватизаційних зобовязань і повязаних з ними обмежень прав Відповідача як власника, передбачених ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України Позивач як державний орган приватизації має здійснювати свої повноваження з контролю за виконанням приватизаційних зобовязань виключно в межах, встановлених законом, у тому числі щодо строків дії відповідних обтяжень приватизаційного майна.

Невизначеність спірним договором строків здійснення Позивачем як органом приватизації функцій контролю, складовою яких є проведення перевірки як спосіб виявленні порушень та подання розглядуваного позову - як спосіб реагування на такі порушення, спотворює доказове значення акту поточної перевірки від 08.06.2011р., адже:

- перевірка проводилась в односторонньому порядку з 27.05.2011р., однак з наданого до справи листування не вбачається, що Відповідача повідомлялось або запрошувалося на таку перевірку запрошування стосувалися періодів, що передували 27.05.2011р., так само, які і всі покладені в основу негативних висновків акту документи датовані до моменту початку перевірки;

- результати попередніх перевірок, які з огляду на приписи абз. 4 п. 2. Постанови КМУ від 12 вересня 1997 р. N 1012 мали б виявити факт передачу майна в іпотеку (відповідні державні реєстри є загальнодоступними) не пізніше закінчення відповідного півріччя (чергового періоду перевірки) до кінця 2007р., до матеріалів справи всупереч вимог суду надані не були.

Поряд із цим, беручи до уваги обраний Позивачем спосіб судового захисту визнання договору купівлі-продажу недійсним тобто заперечення законності підстави набуття Відповідачем права власності на обєкт приватизації, подання розглядуваного позову державним органом приватизації опосередковую вмотивоване захистом державних інтересів втручання державної влади у використання права на майно.

В свою чергу, оцінка обґрунтованості такого втручання вимагає застосування приписів ратифікованих Україною ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. гарантій права мирного володіння майном.

Так, в контексті усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка згідно ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права для національних судів, „...стаття 1 Першого Протоколу містить три чіткі положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права власності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власності та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загальних інтересів. Мова не йде про правила, які не мають звязку між собою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків посягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні.” (п. 46.Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Жовнер проти України” від 29.06.2004р.).

Пункт 48 згаданого Рішення Європейського суду з прав людини місить наступний висновок: „Суд нагадує, що стаття 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання прав на майно було законним. Суду також належить зясувати, чи дотримується справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян”.

Отже, підсумовуюче викладене та враховуючи, що приведені вище норми національного законодавства України про приватизацію повязують можливість здійснення органом приватизації функцій контролю за виконанням умов спірного приватизаційного договору, а у розумінні термінології Європейського суду з прав людини втручатися державній владі у здійснення відповідного права власності на обєкт приватизації, із наявністю незакінчених строків дії приватизаційних обтяжень, не встановлення таких строків у спірному договорі унеможливлює законність такого державного втручання.

Відносно наявності порушення Відповідачем приведених у позові приватизаційних зобовязань суд наголошує на такому:

- по-перше, викладені вище висновки суду щодо строків приватизаційного контролю та зауваження до оформлення результатів поточної, здійсненої із істотним пропуском строків та в односторонньому порядку, перевірки позбавляє відповідної доказової сили акту від 08.06.2011р.;

- по-друге, відсутність документів відносно технічного та санітарного стану обєкту приватизації не може ототожнюватися із належністю такого стану ця обставина взагалі не може бути зясованою на підставі наданих позивачем до матеріалів справи доказів. В свою чергу, згадувана у листі №675/03 від 12.03.2011р. (а.с.41.) відсутність діяльності та співробітників Відповідача на обєкті приватизації не тільки не є порушенням п.5.2. спірного договору, але є цілком правомірною у світлі приписів ст. 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та факту приналежності цього майна Третій особі 2, правомірність (приналежності) чого ґрунтується на положеннях ст.328 Цивільного кодекс України;

- по-третє, неявка на виклик органу приватизації або ненадання певних документів не є перешкодою у здійсненні приватизаційного контролю як з точки зору викладених вище міркувань щодо наслідків невизначеності строків контролю, так і зважаючи на можливість самостійного отримання Позивачем у відповідних державних та інших органів необхідних документів, тим більше, що в контексті спеціальних приписів абз.6 ч. 5 ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна” навіть якщо б перешкоди дійсно мали місце, то це було лише підставою для стягнення штрафу, а не заперечення законності договору. В свою чергу, ненадання Відповідачем документів як самостійне порушення п. 5.4. договору сприйматися не може, оскільки на момент запиту таких документів обєкт приватизації вже перебував у власності Третьої особи 2, що природно унеможливлює наявність у Відповідача відомостей про технічний і санітарний стан майна іншої особи;

- по-четверте, укладання наданого до позову договору купівлі-продажу між Третіми особами не є порушенням п. 5.5. спірного договору з боку Відповідача, оскільки він є стороною цього договору. Водночас, як наголошувалося вище, неузгоджена передача Відповідачем обєкту приватизації в іпотеку Третій особі, що також заборонено згаданим пунктом спірного договору, відбулася ще 04.07.2007р. і ця обставина мала бути зясована Регіональним відділенням Фонду державного майна України згідно абз. 4 п. 2. Постанови КМУ від 12 вересня 1997 р. N 1012 до кінця 2007р. тобто понад 3 роки тому перед поданням розглядуваного позову, що є істотним у світлі заявленого Відповідачем клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності за змістом ст.267 Цивільного кодексу України.

Таким чином, окрім недоведеності існування права на здійснення приватизаційного контролю шляхом оспорювання в поточний момент договору купівлі-продажу від 23.11.2006р., Позивачем не представлено належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності фактів порушення, які можливо використовувати як підставу для розглядуваного позову в межах встановлених строків позовної давності.

Крім того, суд також зауважує, що задоволення заявлених позовних вимог не узгоджується із встановленими п. 6 ст.3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності, а отже і не сприяє досягненню визначеної ст. 55 Конституції України мети судового захисту.

Так, саме по собі визнання спірного договору недійсним у будь-якому разі не призведе до усунення згаданих у позові порушень та не відновить державні права або інтереси реституційні наслідки не тільки не заявлені, але й взагалі є неможливими через відсутність відповідного майна у Відповідача та в контексті приписів ст. 388 Цивільного кодексу України з огляду на добросовісність набуття обєкту приватизації Третьої особою 2.

Більш того, Позивачем навіть не оспорюються договори іпотеки між Відповідачем та Третьою особою 1 та купівлі-продажу між Третіми особами, з існуванням яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області повязує порушення захищуваних інтересів держави.

Відтак, утворення шляхом задоволення заявлених позовних вимог підстав для піддання сумніву наявності у Третьої особи 2 права власності на обєкт приватизації шляхом подання подальших позовів (на чому зауважив представник Позивача у судовому засіданні) несумісне із непорушністю права власності, закріпленою ст. 41 Конституції України.

Відсутність у приватизаційному законодавстві спеціальних положень щодо моменту визнання договору недійсним і наслідків такого визнання зумовлює необхідність застосування відповідних загальних правил Цивільного кодексу України. Враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору має здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Дійсно, адже приписи:

- ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України повязують недійсність правочину саме із недодержанням в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу,

- ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю;

- ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин визнається судом недійсним з моменту його вчинення.

В свою чергу, Позивач вимагає визнати спірний договір недійсним через обставини, які не існували на момент його вчинення, та посилаючись на порушення умов, встановлених цим же договором. Між тим, у світлі наведених вище норм, законність договору у минулому обєктивно не може перебувати від майбутніх обставин, а заперечення законності договору через не виконання його умов принаймні потребує правомірності встановлення та існування самих умов (складової частини спірного договору), а це не сумісно із недійсністю всього договору з моменту укладання ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” не містить жодних правил, які б могли спростувати означену невідповідність між підставами, предметом позову та наслідками його ймовірного задоволення.

Беручи означені міркування щодо розбіжностей між підставами недійсності договорів за Цивільним кодексом України, який набув законної сили 01.01.2004р., та згідно ч.5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна”, яка введена в дію 20.03.1997р., суд враховуючи правову позицію Конституційного Суду України, приведену в абз. 5 п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше” та порядку застосування такої позиції Верховним Судом України в п. 1 Постанови Пленуму №15 від 18.12.2009р., суд дійшов висновку про неможливість використання органом приватизації такого способу судового захисту, як оспорювання недійсності приватизаційних договорів з мотивів їх невиконання, з моменту набуття законної сили Цивільним кодексом України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем як наявності захищуваного права та і його порушення з боку Відповідача, а також можливості застосування обраного способу судового захисту, що зумовлює відмову у задоволені позову.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач згідно п. 35 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Розяснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „SDS”, м. Донецьк ( ідентифікаційний код 30600440) про визнання договору купівлі-продажу №4535 від 23.11.2006р. недійсним.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 10.10.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2011р.

Суддя Попков Д.О.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >