Ухвала суду № 18876784, 31.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 р.Справа № 2а-2314/10/2024

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області , Управління праці та соціального захисту населення Харківської районноїї державної адміністрації на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від17.12.2010р. по справі№2а-2314/10/2024

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області, Управління праці та соціального захисту населення Харківської районноїї державної адміністрації, Харківського областного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання дій неправомірними , перерахунок та стягнення допомоги на оздоровлення, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,

ВСТАНОВИЛА:

05.10.2010 року, ОСОБА_1 ( далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області ( далі відповідач 1) , Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат( далі відповідач 2) , Управління праці та соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації ( далі відповідач 3 ) в якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області, Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Харківської районної держадміністрації відносно нарахування та здійснення перерахунку раніше призначеної, основної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та нарахуванні і виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області здійснити з 01.01.2005р. перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області провести з 01.01.2005р. перерахунок та виплату недоотриманої суми державної пенсії, в розмірі не менше 6-ти мінімальних пенсій за віком, згідно ст.49, ч.4 ст.54 Закону України та зобов'язати Управління праці та соціальною захисту населення Харківської райдержадміністрації провести відповідно до ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2007 -2010 рр. та зобов'язати Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2007 - 2010рр. та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області встановити з моменту ухвалення рішення суду та виплачувати в подальшому основну пенсію згідно ст. 49, ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду III групи 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, виходячи з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст.50 вказаного Закону.

За наслідками розгляду справи постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 17.12.2010 року позовні вимоги - задоволено частково.

Визнано противоправними дії Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області щодо відмови в перерахунку державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1 в розмірі, передбаченому статтею 50 та ч.4 етапі 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації , Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації щодо призначення перерахунку та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов'язано Управління праці і соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2007-2010 роки в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов'язано Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 і з урахуванням вимог статей 50. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо мінімального розміру - 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закон) України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 12 січня 2005 року по 31.12.2006 рік, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року .

Зобов*зано Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області встановити з моменту ухвалення рішення суду та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 основну та щомісячну додаткову пенсію з урахуванням вимог статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , як інваліду III групи 1 категорії осіб , щодо яких встановлено зв*язок з Чорнобильською катастрофою ,виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загатьнообов'язкове державне пенсійне страхування» .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідачі - Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області та Харківське управління праці та соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 1 зазначив, що неправомірність в діях відповідача, щодо нарахування пенсії позивачу відсутня, оскільки управління при здійсненні обчислення пенсії діяло на підставі Закону України № 796-ХІІ, Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, постанов Кабінету Міністрів України № 1293 “Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.12.2005 року, № 530 від 28 травня 2008 р. “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.

В обґрунтування вимоги апеляційної скарги відповідач 3 зазначив, що виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві у 2007-2010 рр. були проведені на підставі Закону України № 796-ХІІ, постанов Кабінету Міністру України № 836 від 26 липня 1996 р. “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та № 562 від 12 липня 2005 р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Окрім того, відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які платежі можна здійснювати лише за наявності бюджетного призначення. Також в апеляційній скарзі відповідач наполягає на застосуванні положень ст. 99 та ст. 100 КАС України, оскільки позивач звернувся до суду з позовом за межами строку після виникнення підстав, що обумовили позов.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання державної пенсії в розмірі передбаченому ч.4 ст. 54 та додаткової пенсії відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України 796-ХІІ, а відповідач у період з 12 січня 2005 року по 31.12.2006 рік, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року - неправомірно відмовив у проведенні перерахунку даних пенсій та позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ, а відповідач у 2007 - 2010 р.р. провів виплату зазначеної допомоги у розмірі меншому, ніж це передбачено відповідним Законом.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є інвалідом ІІІ групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та має право на отримання державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю відповідно до Закону України № 796-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.

Статтею 49 Закону України №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до п. 4 ст. 54 Закону України № 796-ХІІ в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено звязок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІІ групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України №796-ХІІ особам, віднесеним до першої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю у розмірах: інвалідам ІІІ групи 50% мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що при обчисленні державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоровю, розмір мінімальної пенсії за віком розраховується виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”. А саме відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону, розмір мінімальної пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України № 796-ХІІ у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, особам віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій.

Позивачу призначена та виплачується пенсія та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоровю на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, відповідно до якої розрахунок проводиться виходячи з розміру 19,91 грн. Проте, згідно ч.1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови в здійсненні позивачу перерахунку та не виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоровю в розмірі, визначеному Законом № 796-ХІІ, призвели до порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Проте, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення суд першої інстанції невірно встановив період, за який зобовязано відповідача провести перерахунок та виплату основної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 05.10.2010 року , в якому просив задовольнити його позовні вимоги за період з 01.01.2005 року .

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів зазначає, що після набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453- IV, яким внесено зміни до КАС України, строк на звернення до суду з адміністративним позовом, якщо право на звернення до суду виникло до цієї дати, обчислюється з цієї дати при умові, якщо станом на 30.07.2010 року не збіг строк на звернення до суду, встановлений чинним законодавством, що регулювало відповідні суспільні правовідносини до набрання чинності змін до КАС України.

Виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03), колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 с. 99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30.07.2010 року.

Згідно з ч. 2 ст.87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З врахуванням вказаних норм Закону без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про зобовязання здійснити перерахунок та виплату недоотриманої пенсії і вищевказані норми Закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть.

Правовідносини в даній справі повинні розглядатися, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій чи бездіяльності органу владних повноважень, на звернення для оскарження яких Кодексом адміністративного судочинства передбачено 1 рік.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, річний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 05.10.2009 року .

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на пропущення позивачем строку звернення до суду та не навів підстав для його поновлення.

Доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду, матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушені вимоги ст. 100 КАС України, а тому постанова суду підлягає скасуванню в частині якою задоволено позовні вимоги позивача щодо перерахунку основної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоровю за період з 12.01.2005 року по 05.10.2009 рік та в цій частині позовні вимоги слід залишити без розгляду, як подані з пропуском встановленого законом строку звернення до суду.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права.

Щодо доводів апеляційних скарг стосовно правомірності нарахування та виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, в розмірах, встановлених постановами уряду, колегія суддів зазначає, що в пункті 2 постанови КМУ від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, в частинах 4, 6 постанови КМУ від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" та в п. 2 ч.1 постанови КМУ від 16 липня 2008 року N 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначеного Закону 796-ХІІ, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ст. 71, якою встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 05.10.2006 року "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій, якими, зокрема, є пенсії, визначаються Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Статтями 17 та 19 цього Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, як основна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Оскільки Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати розмір мінімальної пенсії за віком та, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, колегія суддів приходить до висновку, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України, відповідач порушив принципи законності, відповідно до яких органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоровю застосуванню підлягають положення п. 4 ст. 54 та ч.1 ст. 50 Закону України № 796-ХІІ , а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не правильного застосування судом першої інстанції норм ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Щодо частини позовних вимог , що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ, а відповідач у 2007 -2010 р.р. провів виплату зазначеної допомоги у розмірі меншому, ніж це передбачено відповідним Законом.

Колегія суддів, також частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є учасником ліквідації Чорнобильської катастрофи ІІІ групи та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до ст. 48 Закону України Закону України № 796-ХІІ.

Щодо позовних вимог в частині зобовязання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ, у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2007 - 2010 роки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів зазначає, що після набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453- IV, яким внесено зміни до КАС України, строк на звернення до суду з адміністративним позовом, якщо право на звернення до суду виникло до цієї дати, обчислюється з цієї дати при умові, якщо станом на 30.07.2010 року не збіг строк на звернення до суду, встановлений чинним законодавством, що регулювало відповідні суспільні правовідносини до набрання чинності змін до КАС України.

Виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03), колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 с. 99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30.07.2010 року.

Правовідносини в даній справі повинні розглядатися, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій чи бездіяльності органу владних повноважень, на звернення для оскарження яких Кодексом адміністративного судочинства передбачено 1 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 05.10.2010 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Обласного центру по нарахуванню і виплаті допоміг та контролю за призначенням і виплатою пенсій № 03195694 від 31.08.2010 року, позивач щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ отримав: у 2007 році у грудні 2007 року, у 2008 році у липні 2008 року, у 2009 році - у лютому 2009 року, у 2010 році у червні 2010 року. Таким чином, колегія суддів зазначає, що саме з часу отримання відповідної допомоги позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів не вбачає підстав поважності пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про зобовязання відповідача здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ за 2007-2009 роки підлягають залишенню без розгляду.

Щодо позовних вимог в частині зобовязання відповідача здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ за 2010 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до довідки відповідача, позивачем у 2010 році щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ було отримано у червні 2010 року.

Відповідачем у 2010 році щорічна разова грошова допомогу на оздоровлення проведена в розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Статтею 48 Закону України № 796-ХІІ в редакції до 01.01.2007 року, передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІІ групи виплачується в розмірі 4 мінімальних розмірів заробітних плат.

Відповідно до ст. 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" надано право Кабінету Міністрів України у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Кабінет Міністрів України у 2010 році не скористався наданим йому правом і не прийняв жодного нормативно-правового акту щодо проведення виплат щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України №796.

Посилання відповідача, як на правомірність свої дій щодо проведення виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року є безпідставним, оскільки дана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів України в той час, коли такі повноваження у нього були відсутні.

Таким чином, відповідач, провівши виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу у 2010 році в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р. діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

А тому, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення повинна бути виплачена в розмірі встановленому ч.4 ст. 48 Закону України №796.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ст. 71, якою встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 05.10.2006 року "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Отже, за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру разової грошової допомоги на оздоровлення застосуванню підлягають положення ст. 48 Закону України № 796-ХІІ, а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобовязання відповідача здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ у 2010 році.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності дій по нарахуванню та виплаті допомоги позивачеві у 2010 році є безпідставними з вище наведених підстав і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо відмови у виплаті позивачу належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки та зобовязання виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 - 2009 роки, відповідно до ст. 48 Закону України № 796-ХІІ, у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, які повинні обраховуватись із встановленої на дату фактичної виплати мінімальної заробітної плати, підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про відмову в поновленні позивачу строку на звернення до суду з позовом та залишенням цієї частини позовної заяви без розгляду.

Відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини..

Інші доводи апеляційних скарг не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Виходячи із зазначених обставин справи, колегія суддів вважає, що судом при ухваленні рішення було порушено приписи ст.ст.99, 100 КАС України, що призвело до частково необґрунтованого задоволення позову.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 100, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області та Управління праці та соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації - задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 17.12.2010 року по справі № 2314/10/2024 скасувати в частині зобов'язання Управління праці і соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2007-2009 роки в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання Харківський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 і з урахуванням вимог статей 50. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щодо мінімального розміру - 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 12 січня 2005 року по 31.12.2006 рік, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року по 05.10.2009 рік та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою позовні вимоги залишити без розгляду. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяКононенко З.О.

Судді Бондар В.О. Донець Л.О.