Ухвала суду № 18875957, 02.06.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2011 р.Справа № 2а-12940/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

представника позивача Машир В.О.

представника відповідача Діанової С.Ю.

представника відповідача Таран М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2010р. по справі№2а-12940/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб» (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000150700/0 та № 0000160700/0 від 16.08.2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 р. адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова №0000150700/0 та № 0000160700/0 від 16.08.2010 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.08.2010 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.04.2010 р. по 30.04.2010 р., за результатами якої був складений Акт № 2349/07-004/25190036.

Відповідно до висновків Акту перевірки відповідачем визначено, що в порушенням вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2, п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ТОВ фірма “Харківагроснаб” безпідставно віднесено до складу податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за квітень 2010 року на суму 209540,04 грн. та за травень 2010 року на суму 319900,64 грн., у звязку з чим, у відповідності п.п. 7.7.1 та п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. “Про податок на додану вартість”, зменшено залишок заявленої суму бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року у розмірі 29417,00 грн., зменшено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2010р. на суму 37011,00 грн., донараховано суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2010р. в розмірі 45101,00 грн., зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 98011,00 грн. та зменшено суму відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2010 року у розмірі 349901,00 грн.

На підставі Акту перевірки № 2349/07-004/25190036 від 03.08.2010р. ДПІ у Ленінському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.08.2010 року № 0000160700/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання з ПДВ за основним платежем 45101,00грн. та 18040,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 16.08.2010 року № 0000150700/0, яким визначено суму податкового зобовязання з ПДВ на суму 127428,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки, оформленої Актом перевірки № 2349/07-004/25190036 від 03.08.2010 р. позивачу зменшено суму податкового кредиту за квітень, травень 2010 року та зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень, травень 2010 року у звязку з тим, що, на думку відповідача, позивачем неправомірно завищено податковий кредит за квітень, травень 2010 року на підставі господарських операцій з контрагентами ТОВ «Едан-Плюс», ТОВ «Авіас», ТОВ «Інтертранслогістік».

Висновки відповідача, щодо неправомірного формування податкового кредиту на підставі сум ПДВ з вказаними контрагентами, ґрунтувалися на не визнанні податкових декларацій ТОВ «Едан-Плюс», ТОВ «Інтертранслогістік» за квітень, травень 2010 року як податкова звітність, а податкова декларація ТОВ «Авіас» за квітень 2010 року прийнята з відміткою «до відома».

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 Закону України “Про податок на додану вартість”(надалі по тексту Закон України „Про ПДВ”) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. А за змістом п. 1.8 вказаного закону бюджетне відшкодування це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Так, п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість", містить загальні норми щодо самого поняття „бюджетне відшкодування” та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 7 вказаного Законну передбачає підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Едан Плюс» укладено договори № 18/02 від 18.02.2010 р., № 01/03 від 01.03.2010 р., № 23/04 від 23.04.2010 р., відповідно до п. 1.1. яких продавець (ТОВ «Едан Плюс») зобовязується поставити, а покупець (ТОВ фірма «Харківагроснаб») зобовязаний прийняти та оплатити товар, в кількості, асортименті та по ціні, згідно специфікації (п. 1.2) договору.

Як вбачається з п. 1.2 вказаних договорів, позивачу поставлялися рельси Р-38, вагони ВГ-1,2/600, УВО-0,8/600, 0,8/600, електровіз 5 АРВ-2/600, стрілковий перевод ПО-Р24-1/3-11.

Фактичне виконання умов договорів поставки товару № 18/02 від 18.02.2010 р., № 01/03 від 01.03.2010 р., № 23/04 від 23.04.2010 р. підтверджується видатковими накладними, податковими накладними.

Отриманий за спірним договором поставки товар позивачем придбавався на виконання договірних відносин, укладених з АТ «ГМК Казахалтин», розташованому в м. Степногорськ (Казахстан). Зі специфікацій, які є невідємною частиною договору поставки, укладеного з АТ «ГМК Казахалтин», вбачається, що предметом вказаного договору був товар, який позивачем придбавався у ТОВ «Едан-Плюс».

Отже, позивачем придбавався товар на виконання договору, укладеного з АТ «ГМК Казахалтин».

Реальність та товарність господарських операцій за договором, укладеним з ТОВ «Едан-Плюс» підтверджується товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи, з яких вбачається, що товар надходив до м. Харкова та переадресовувався до м. Степногорськ (Казахстан). Вказаний товар перевозився ПП Грищенко, ПП Рибіною по маршруту: Харків-Степногорськ (Казахстан), з якими позивачем підписані акти на виконання транспортних послуг. Транспортування товару до м. Степногорськ підтверджується вантажно-митними деклараціями.

Отриманий позивачем товар був оплачений, що підтверджується виписками банку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач мав договірні відносини з ТОВ «Авіас», відповідно до яких, позивачу було поставлено дизпаливо та бензин А-95.

Фактичне постачання позивачу дизпалива та бензину А-95 підтверджується рахунками-фактурами, накладними на відпуск матеріалів, податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Отриманий товар позивачем був оплачений, що підтверджується виписками банку.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та ТОВ «Інтертранслогістік» було укладено договір з поставки транспортних послуг, транспортного експедирування.

Фактичне виконання контрагентом позивача транспортних послуг підтверджується заявками на відправку вантажу, на приймання вантажу та його переадресування, рахунками-фактурами, податковими накладними, актом виконаних робіт, а також дорожньою відомістю, вантажно-митною декларацією.

Надання послуг по термообробці деревяної тари підтверджується податковими накладними, актами приймання робіт.

Отримані послуги позивачем були оплачені, що підтверджується виписками банку.

Отже, матеріалами справи підтверджено реальність та товарність господарських операцій проведених на підставі спірних договірних відносин з контрагентами ТОВ «Авіас», ТОВ «Інтертранслогістік», ТОВ «Едан-Плюс».

Таким чином, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Авіас», ТОВ «Інтертранслогістік», ТОВ «Едан-Плюс».

Відповідно до п.”а” п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" умовою бюджетного відшкодування є сплата покупцем товару ПДВ в ціні товарів (послуг) продавцю.

Відповідачем не оспорювалося, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товару та послуг, отриманих від ТОВ «Авіас», ТОВ «Інтертранслогістік», ТОВ «Едан-Плюс».

Отже, суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «Авіас», ТОВ «Інтертранслогістік», ТОВ «Едан-Плюс».

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року слугували висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ в зв'язку з невизнанням податкових декларацій контрагентів позивача за квітень, травень 2010 року податковою звітністю.

Проте, колегія суддів зазначає, що Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить право платника податку на податковий кредит від невизнання податкових декларацій контрагентів позивача податковою звітністю. Вказаний Закон визнає тільки одну підставу для виключення з податкового кредиту відповідні суми ПДВ і цією підставою є відсутність належним чином оформленої податкової накладної.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобовязання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам, яка позивачем здійснена, що не заперечувалося представником відповідача. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2010р. по справі№2а-12940/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Макаренко Я.М. Рєзнікова С.С. Повний текст ухвали виготовлений 07.06.2011 р.