Ухвала суду № 18875063, 07.06.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2011 р.Справа № 2а-16284/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

представника позивача Холодова Л.Ю.

представника відповідача Бабенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011р. по справі№2а-16284/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Делтана» (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-скасувати податкове повідомлення-рішення №0000020100/0 винесене ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова 01.11.2010 р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 383107,61 грн., в тому числі за основним платежем-255405,07 грн., за штрафними (фінансовими санкціями)-127702,54 грн.

-скасувати податкове повідомленя-рішення №0000010100/0 винесене ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова 01.11.2010 р. про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 113756,25 грн., в тому числі за основним платежем-75837,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями-37918,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 01.11.2010 р. №0000020100/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 383107,61 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 01.11.2010 р. №0000010100/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 113756,25 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду першої інстанції-без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Делтана» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р.

За наслідками перевірки було складено Акт № 4362/23-206/32235849 від 04.10.2010 р.

Начальником ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова за результатами перевірки винесено ТОВ «Делтана» податкове повідомлення-рішення №0000020100/0 від 01.11.2010 р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 383 107,61 грн., в тому числі за основним платежем - 255 405,07 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 127 702,54 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000010100/0 від 01.11.2010 р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 113 756,25 грн., в тому числі за основним платежем - 75 837,50 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 37 918,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийшов до висновку про неправомірне завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., в звязку з нікчемністю договорів поставки, укладених з ТОВ «Візаві ЛТД», ТОВ «Дилема», ТОВ «Компанія «Рейтінг», ТОВ «Гранум-груп», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Компанія «Прогрес ЛТД», які не спричиняють реального настання правових наслідків.

Висновки відповідача про нікчемність договорів поставки, укладених позивачем з ТОВ «Візаві ЛТД», ТОВ «Дилема», ТОВ «Компанія «Рейтінг», ТОВ «Гранум-груп», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Компанія «Прогрес ЛТД» грунтувалися на не визнанні податкових декларацій контрагентів позивача як податкова звітність.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача та не вбачає ознак укладання договорів поставки без мети настання реальних наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Отже, за вимогами зазначеної норми договір є нікчемним, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Дилема» 14.05.2010 р. укладено договір поставки № 14/05/01 відповідно до п.1.1 якого постачальник (ТОВ «Дилема») зобовязується передати у власність покупцю (ТОВ «Делтана») продукцію, а покупець зобовязується прийняти продукцію та оплатити її.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що асортимент продукції визначається в специфікації і/або накладній, які є невідємною частиною договору поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання договору поставки від 14.05.2010 р. підтверджується видатковими накладними № ВН-287Е від 18.05.2010 р. та ВН-283Ф від 18.05.2010 р., з яких вбачається, що позивачу постачався етилоцитат та фарби, а також податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Згідно виписки з банку по рахунках за період з 08.07.2010 р. по 08.07.2010 р. позивачем було проведено оплату по договору № 14/05/01 від 14.05.10 р.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Компанія «Рейтінг» 12.04.2010 року укладено договір поставки № 12Р/01 відповідно до п. 1.1 якого постачальник (ТОВ «Компанія «Рейтінг») передає у власність покупцю (ТОВ «Делтана») товар, а покупець зобовязується прийняти його та оплатити.

Виконання договору поставки від 12.04.2010 року підтверджується видатковими накладними № ВН-1504003 від 15.04.2010 р., від ВН-1204002 від 12.04.2010 р., а також податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Згідно виписки з банку по рахунках позивачем було проведено оплату по договору № 12Р/01 від 12.04.2010 року.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Візаві ЛТД» укладено договір поставки № 3 від 01.04.2010 р. відповідно до п. 1.1 якого продавець (ТОВ «Візаві ЛТД») зобовязується поставити покупцю (ТОВ «Делтана») товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити.

Пунктом 2.4 цього договору передбачено, що асортимент, кількість, ціна в розрізі асортименту та загальна вартість кожної партії товару, інші необхідні дані визначаються у відповідних накладних, що є невідємною частиною даного договору.

Виконання договору поставки від 01.04.2010 р. підтверджується видатковими накладними № РН-0000044 ВІД 06.04.2010 р., № РН-0000050 від 20.04.2010 р., № РН-0000204 від 21.10.2009 р., № РН-0000197 від 15.10.2009 р., а також податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Згідно виписки з банку по рахунках позивачем було проведено оплату по договору № 3 від 01.04.2010 р.

Крім того, між позивачем та ТОВ «ГРАНУМ-ГРУП» укладено договір купівлі-продажу № 01/09/09 від 01.09.2009 р. відповідно до п. 1.1. якого продавець (ТОВ «ГРАНУМ-ГРУП») зобовязується передати у власність покупцю (ТОВ «Делтана»), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар за ціною, кількістю, що вказані в видаткових документах, які супроводжують відвантаження товару.

Виконання договору купівлі-продажу від 01.09.2009 р. підтверджується видатковими накладними № РН-0112 від 01.12.2009 р., № ВН-0208 від 08.02.2010 р., № ВН-0209 від 09.02.2010 р., № ВН-0205 від 05.02.2010 р., а також податковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Згідно виписки з банку по рахунках позивачем було проведено оплату по договору № 01/09/09 від 01.09.2009 р.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, між позивачем та ТОВ «Укрпромгруп» укладено договір купівлі-продажу № 2809 від 28.09.2009 року відповідно до п. 1.1. якого продавець (ТОВ «Укрпромгруп») зобовязується передати у власність покупцю (ТОВ «Делтана»), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар за ціною, кількістю, що вказані в видаткових документах, які супроводжують відвантаження товару.

Фактичне виконання умов договору купівлі-продажу № 2809 від 28.09.2009 року підтверджується накладною № 011001 від 01.10.2009 р., з якої вбачається, що позивачу постачалися труби, а також податковою накладною.

Згідно виписки з банку по рахунках позивачем було проведено оплату по договору № 2809 від 28.09.2009 року.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Компанія «Прогрес ЛТД» 12.05.2008 року укладено договір поставки, відповідно до п. 1.1. якого продавець ( ТОВ Компанія «Прогрес ЛТД») зобовязується передати у власність покупцю (ТОВ «Делтана»), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар, найменування, кількість якого визначається у специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Специфікацією № 2, яка є невідємною частиною договору від 12.05.2008 року визначено найменування та кількість товару, поставленого за даним договором.

Фактичне виконання умов договору від 12.05.2008 року підтверджується накладною №000000001 від 30.04.2009 року, а також податковою накладною.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт реального виконання сторонами умов спірних договорів.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на невизнання податкових декларацій контрагентів позивача податковою звітністю, як на підставу неправомірності формування податкового кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить право платника податку на податковий кредит від того, чи визнані податкові декларації контрагентів позивача податковою звітністю. Вказаний Закон визнає тільки одну підставу для виключення з податкового кредиту відповідні суми ПДВ і цією підставою є відсутність належним чином оформленої податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача про нікчемність спірних договорів поставки та купівлі-продажу слугував акт перевірки від 04.10.2010 р. № 4362/23-206/32235849, в якому викладені твердження відповідача про те, що господарська діяльність позивача із його контрагентами ТОВ «Дилема», ТОВ «Компанія «Рейтінг», ТОВ «Візаві ЛТД», ТОВ «ГРАНУМ-ГРУП», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Компанія «Прогрес ЛТД» містить ознаки нікчемності.

Між тим, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки, на підставі якого відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів.

Спірні договори, укладені між позивачем та його контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсним.

Отже, враховуючи, встановлення колегією суддів факту реального виконання умов, обумовлених спірними договорами, надання позивачем належним чином оформлених документів в підтвердження виконання спірних договорів та не надання податковим органом інших відомостей, які б свідчили про нікчемність спірних договорів, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про наявність ознак нікчемності спірних правочинів.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р. сум податку на додану вартість сплачених за операціями, проведеними на підставі спірних договорів, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи приписи зазначеної норми, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, аналізуючи наведені норми Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Дилема», ТОВ «Компанія «Рейтінг», ТОВ «Візаві ЛТД», ТОВ «ГРАНУМ-ГРУП», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Прогрес ЛТД».

Як вбачається з апеляційної скарги, висновки відповідача щодо зменшення позивачу податкового кредиту ґрунтувалися на недекларуванні контрагентами позивача ТОВ «Дилема», ТОВ «Компанія «Рейтінг», ТОВ «Візаві ЛТД», ТОВ «ГРАНУМ-ГРУП», ТОВ «Укрпромгруп», ТОВ «Прогрес ЛТД» своїх зобовязань за спірними договорами, укладеними з позивачем.

У той же час обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару у вищезгаданих контрагентів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, податкового кредиту, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту згідно спірного податкового повідомлення -рішення, знаходяться поза межами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагенти позивача не виконали свого зобовязання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем за спірний період, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентами позивача (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої позивачем та зазначений в податкових накладних, виданих контрагентами.

Отже, фактичні обставини справи обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність включення позивачем до податкового кредиту за спірний період суми ПДВ по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов"язання з податку на додану вартість.

Враховуючи те, що відповідачем не надано інших відомостей, які б свідчили про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених на підставі укладених спірних договорів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про скасування спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Висновки відповідача щодо неправомірного завищення позивачем валових витрат за 2009 рік на суму 303350,00 грн. ґрунтувалися на їх документальному не підтвердженні товарно-транспортними накладними.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки відповідача необгрунтованими виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем не зазначено за якими саме господарськими операціями та з якими контрагентами позивачем завищено валові витрати за 2009 рік.

Проте, з наданих відповідачем в судовому засіданні письмових пояснень вбачається, що завищення валових витрат за 2009 рік на суму 303350,00 грн. відбулося по взаємовідносинам з контрагентами ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Технострим", ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.1 п.5.3 ст. 5 вищевказаного Закону не включаються до складу валових витрат, витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат пов'язані з веденням господарської діяльності та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Висновки відповідача щодо завищення позивачем за 2009 рік валових витрат по контрагентам ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Технострим", ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8 спростовуються наданими позивачем договором транспортного експедирування від 21.10.2009 року, договором № 12/01-2 від 12.01.2009 року щодо надання експедиційних послуг в сфері організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, договором від 04.08.2008 року щодо надання транспортно-експедиційних послуг, договором транспортного експедирування від 15.01.2009 року, договором № 31/07-Т 2 щодо надання експедиційних послуг в сфері організації перевезень вантажів автомобільним транспортом від 31.07.2009 року, договором від 16.10.2008 року щодо надання транспортно-експедиційних послуг, а також наданими в підтвердження виконання вказаних договорів актами виконання робіт, товарно-транспортними накладними, виписками банку про проведення розрахунків за надані послуги.

Отже, наданими позивачем письмовими доказами підтверджено правомірність формування валових витрат за 2009 рік по контрагентам ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Технострим", ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011р. по справі№2а-16284/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 14.06.2011 р.