Постанова № 18872662, 31.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 р. Справа № 2а-1872/10/1870 Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Букар Х.М.

за участю:

з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від10.03.2011р. по справі№2а-1872/10/1870

за позовом Приватного підприємства «Фабрика лінія»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП «Фабрика лінія», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Конотопської МДПІ Сумської області від 19.06.09 р. № 0000492311/0 та № 0000502311/0, від 04.09.09 р. № 0000492311/1 та № 0000502311/1, від 05.11.09 р. № 0000492311/2 та № 0000502311/2.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.11 р. по справі № 2а-1872/10/1870 позовні вимоги були задоволені частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення рішення Конотопської МДПІ Сумської області: № 0000492311/0 від 19.06.09 р. в частині донарахування ПП «Фабрика лінія»податку на прибуток приватних підприємств в сумі 254923,5 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 115462,31 грн. та № 0000502311/0 від 19.06.09 р. в частині донарахування ПДВ в сумі 143520,87 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 71738,58 грн. В задоволенні інших вимог було відмовлено за необґрунтованістю.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.11 р. по справі № 2а-1872/10/1870 в частині задоволення позову і в цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було зясовано, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень від 19.06.09 р. № 0000492311/0 про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 273409,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 123886,6 грн. та № 0000502311/0 про визначення податкового зобовязання по ПДВ в сумі 154609,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 77304,5 грн. є акт № 179/23-3/34678149 від 05.06.09 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 05.12.06 р. по 31.12.08 р.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вказує на те, що в наданому до матеріалів справи акті перевірки вказано, що підприємство не відобразило в податковій декларації з податку на прибуток приріст (убуток) балансової вартості запасів та при заповненні таблиці 1 Додатків К 1/1 до декларації з податку на прибуток за 2007 р. та 2008 р. в розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів взагалі не відображено наявні залишки запасів, внаслідок неправильного підрахунку дебетового сальдо по рахунках 201, 26 на кожну звітну дату, що призвело до викривлення даних розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів за 2007-2008 роки і зниження суми приросту (рядок 01.2 Декларації), що є порушенням вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дані висновки перевіряючими були зроблені при дослідженні документів аналітичного бухгалтерського обліку, оскільки у підприємства відсутні приходні накладні, видаткові накладні, акти на списання, вимоги, журнали аналітичного обліку, що мали підтвердити витрачання придбаної сировини на здійснення господарської діяльності, пов'язаної з пошиттям (виготовленням) готової продукції. При цьому відповідач вказував на те, що у рядку 01.2 декларації «приріст балансової вартості запасів»показників за період з 05.12.06 р. по 31.12.08 p. у загальній сумі 0 грн.

Вищенаведені обставини стали підставою для висновків перевіряючих про те, що придбані сировина та матеріали, вибуття яких відображено по рах.201 «Сировина та матеріали» є такими, що не пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тобто не використовуються підприємством у власній господарській діяльності. Таким чином, вартість сировини, яка відображена по Кредиту рах.201 в головних книгах ПП «Фабрика Лінія», являє собою запаси, використані не в господарській діяльності, а тому відповідно приписам п. 5.9 ст. 5 України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягає відображенню у гр. 4 таблиці 1 Додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток. За даними перевірки у підприємства виникло заниження суми приросту в цілому за період, що перевірявся, на загальну суму 1007918,0 грн., в тому числі: за 2007 р. в сумі 370533,0 грн., за 2008 р. в сумі 637385,0 грн., що призвело до заниження валових доходів.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції навів зміст п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і також вказав на те, що ним були досліджені дані, наведені в деклараціях з податку на прибуток підприємств за 2007 р. та 2008 р., де визначено, що по рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів, робіт (послуг), крім визначених у 04.11»декларації за 2007 р. значаться задекларованими валові витрати на суму 103620,0 грн., а по рядку 04.1 декларації за 2008 р. - валові витрати на суму 360000,0 грн. Тобто, загальна сума задекларованих валових витрат на придбання товарів, робіт (послуг) за 2007 р. та 2008 р. складає 463620,0 грн. Крім того суд першої інстанції вказав на те, що ним були враховані відомості, відображені в додатках до акту перевірки «Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат»за період з 01.01.07 р. по 31.12.07 р. (т.1 а.с.60) та за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р. (т.1 а.с.61), де вартість сировини в загальній сумі валових витрат, задекларованій по рядку 04.1 декларації за 2007 р., значиться в сумі 58,5 тис. грн., а вартість сировини в загальній сумі валових витрат, задекларованій по рядку 04.1 декларації за 2008 р., значиться в сумі 360,0 тис. грн. Таким чином, позивач зобов'язаний був вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання яких в сумі 418,5 тис. грн. (58,5 тис. грн. + 360,0 тис. грн.) були включені до складу валових витрат.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив висновок про те, що за результатами аналізу наведених вище показників шляхом співставлення даних, наведених в акті перевірки, встановлено, що акт містить суперечливі дані, а саме сума приросту запасів, визначена під час перевірки в розмірі 1007918,0 грн., перевищує суму 418,5 тис. грн. задекларованих валових витрат на придбання товарів, що підтверджено висновком судово-економічної експертизи, проведеної Сумським відділенням при Харківському НДІ судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С. Бокаріуса (а.с. 191-201).

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що у висновках № 849 від 24.12.10 р. судово-економічної експертизи з питання чи підтверджуються документами податкового та бухгалтерського обліку висновки акту перевірки від 09.10.09 р. щодо порушення ПП «Фабрика лінія»п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині заниження суми приросту товарних запасів за період з 01.01.07 р. по 31.12 08 р. на загальну суму 1007918,0 грн., в т.ч. за 2007 р. в розмірі 370533,0 грн. та за 2008 р. в розмірі 637385,0 грн. (питання сформульовано експертом, а не судом першої інстанції), зроблений за результатами дослідження документів, перелік яких наведений у висновках (арк. справи 192 т. 3), вказано, що висновки відповідача в обсязі наданих документів підтвердити або спростувати не можливо. Таким чином у суду першої інстанції не було належних підстав приймати в якості доказу по даній справі висновки вказаної судово-економічної експертизи, оскільки вона не надала відповіді на поставлене судом запитання, експертом не були витребувані додаткові документи, які підлягали б дослідженню для повного зясування питань розрахунку приросту (убутку) товарних запасів.

Відповідно приписам Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.99 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.99 р. за № 751/4044, запасами є активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу. При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що в позові та подальших документах, наданих до матеріалів справи, позивач не спростовує того, що ним не вівся належний бухгалтерський облік товарних запасів і в обґрунтування свого твердження про неправомірність висновків відповідача посилався лише на договір з ТОВ «РГП «Продакшн»на переробку давальницької сировини. Проте в наданому до матеріалів справи договорі доручення № 01-08/07 від 01.08.07 р., укладеному позивачем (довіритель) з ТОВ «РГП «Продакшн»(повірений), вказано, що предметом цього договору є розробка корпоративного стилю одягу, проведення зустрічей з представниками компаній, бренди яких підлягають розробці, конструкторська розробка моделей одягу, розробка технології пошиття розроблених моделей, пошиття зразків корпоративного одягу. Умов про використання давальницької сировини в обємах, що спресували б висновки перевіряючих про заниження суми приросту товарних запасів на загальну суму 1007918,0 грн., даний договір не містить.

Також в матеріалах справи відсутні акти прийому-передачі давальницької сировини від ТОВ «РГП «Продакшн», на які позивач посилався в позові, що спростовує сам факт існування такої операції.

Оскільки іншого обґрунтування своїх вимог в цій частині позивач не навів, то слід вважати, що платник податків не виконав приписи п. 1 ст. 71 КАС України, а суд першої інстанції не зясував всіх обставин у справі і за основу судового рішення в цій частині взяв лише висновки № 849 від 24.12.10 р. судово-економічної експертизи, які не можуть визнаватися доказами по даній справі, що є порушенням вимог чинного процесуального законодавства.

Також слід відмітити, що підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 11776,0 грн. є виявлене перевіряючими порушення позивачем вимог п. 8.6.1 та п. 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повязане з невірним розподіленням основних фондів за групами і, як наслідок, невірно встановлені норми амортизації по 3 групі основних фондів швейні машини. Платником були нараховані амортизаційні відрахування по швейним машинам за ставкою 10%, а мали б здійснюватись нарахування за ставкою 6%.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції послався на те, що відповідно п. 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8.6.1 вказаної норми, де зазначено, що норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків. При цьому, на переконання суду, позивачем цілком правомірно було віднесено швейні машини до другої групи основних фондів за критерієм «електромеханічні прилади та інструменти», що серед іншого, підтверджується технічною документацією до зазначених швейних машин (т. 3 а.с. 86-106).

В позові позивач підтвердив, що швейні машини обліковуються на підприємстві як інші основні фонди, оскільки є устаткуванням та відносяться до 2 групи основних фондів.

Проте судом першої інстанції не було взято до уваги те, що Державний класифікатор України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затверджений наказом Держстандарту № 507 від 19.08.97 р., відносить машини швейні промислові до коду 310612, де перша цифра в коді зазначає третю групу основних фондів, тобто до обрахунку амортизаційних витрат слід застосовувати розрахунковий відсоток 6.

Оскільки вказаний Класифікатор є обовязковим для застосування в бухгалтерському обліку, то у суду першої інстанції не було законних підстав погоджуватися з твердженням позивача про віднесення швейних машин до 2 групи основних фондів, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального права.

За таких підстав колегія суддів дійшла до висновку про те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.11 р. по справі № 2а-1872/10/1870 в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Конотопської МДПІ Сумської області № 0000492311/0 від 19.06.09 р. про визначення податкового зобовязання ПП «Фабрика лінія»по податку на прибуток в сумі 254923,5 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 115462,31 грн. підлягає скасуванню.

В акті перевірки вказано, що визначення податкового зобовязання по ПДВ за період 2007-2008 років в сумі 143520,87 грн. повязано з відсутністю документального підтвердження використання придбаних ТМЦ у виробничому процесі, у звязку з чим підприємство зависило податковий кредит по ПДВ в сумі 144217,0 грн., в т.ч. за серпень 2007 р. на 12161,0 грн., за жовтень 2007 р. 4267,0 грн., за листопад 4019,0 грн., за грудень 2007 р. 3188,0 грн., за січень 2008 р. 2076,0 грн., за лютий 2008 р. 8713,0 грн., за березень 2008 р. 7126,0 грн., за квітень 2008 р. 117,0 грн., за травень 2008 р. 11314,0 грн., за червень 2008 р. 11046,0 грн., за липень 2008 р. 17049,0 грн., за серпень 2008 р. 20300,0 грн., за вересень 2008 р. 8333,0 грн., за жовтень 2008 р. 12460,0 грн., за листопад 2008 р. 18588,0 грн., за грудень 2008 р. 3460,0 грн., чим порушені вимоги п. 7.4.4 cт. 7 Закону України «Про ПДВ».

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції послався як на безспірний доказ на висновки судово-економічної експертизи, де вказано, що за наслідками дослідження експертом був зроблений висновок про те, що доводи посадових осіб Конотопської МДПІ щодо порушення ПП «Фабрика лінія»п. 7.4.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», внаслідок чого завищений податковий кредит в сумі 144217,0 грн., первинними документами податкового та бухгалтерського обліку не підтверджується, а використання придбаних ПП «Фабрика лінія»товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи актами списання товарно-матеріальних цінностей, відповідно до яких на виробництво готової продукції за період з серпня 2007 р. по грудень 2008 р. значаться списаними товарно-матеріальні цінності на загальну суму 659657,68 грн.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що до матеріалів справи не надані акти списання ТМЦ, на які посилається суд першої інстанції і які вказані в переліку документів, що додатково були надані на експертизу. Також слід відмітити, що в позові позивач не навів доводів на підтвердження вимог щодо неправомірності висновків відповідача про завищення податкового кредиту по ПДВ, а тільки послався на недоведеність таких висновків відповідачем. Таким чином слід вважати, що суд першої інстанції в судовому рішенні зробив висновки без дослідження документів, на які посилається, і без дослідження господарських операцій, по яким ці документи були отримані.

Також слід відмітити, що позивачу відповідачем інкримінується порушення вимог п. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», де вказано, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Тобто предметом судового дослідження мали бути господарські операції підприємства по придбанню ТМЦ і подальшого їх використання у власній господарській діяльності. Проте жодних даних про те, що такі операції судом першої інстанції були досліджені, в постанові суду не наведено і лише процитовані окремі підпункти ст. 7 Закону України «Про ПДВ», які регулюють порядок формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані податкові накладні на отримання товарів різного асортименту та на продаж готової продукції. Але документів, які б свідчили про те, що готова продукція була виготовлена саме з придбаних товарів, до матеріалів справи позивачем не надано.

В Постанові ВС України від 04.09.07 р. вказано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про ПДВ»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування (в даному випадку - формування) податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій. Оскільки документів на підтвердження використання у виробництві або в іншій господарській діяльності товарів, відображених в податкових накладних (т. 2 арк. справи 3-265, т. 3 арк. справи 1-61), не надано, то твердження позивача, з яким погодився суд першої інстанції, не доведені документально, що ставить під сумнів сам факт отримання цих товарів.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що посилання суду першої інстанції на недоліки акту перевірки, як на безумовну підставу для визнання її результатів неправомірними, є безпідставним, оскільки сам факт порушення оформлення акту перевірки не тягне за собою визнання неправомірними її результати при наявності порушень з боку платника податків податкового законодавства. Тому висновки суду першої інстанції, які ґрунтуються на посиланні на Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.05 р., є надуманими.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10.03.11 р. по справі № 2а-1872/10/1870 в частині, що оскаржена відповідачем, прийнята з порушенням вимог чинного на той час законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вона підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від10.03.2011р. по справі№2а-1872/10/1870 задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від10.03.2011р. по справі№2а-1872/10/1870 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову № 0000492311/0 від 19.06.09 р. в частині донарахування ПП «Фабрика лінія»податку на прибуток приватних підприємств в сумі 254923,5 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 115462,31 грн. та № 0000502311/0 від 19.06.09 р. в частині донарахування ПДВ в сумі 143520,87 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 71738,58 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від10.03.2011р. по справі№2а-1872/10/1870 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06.06.2011 року.