Постанова № 18870300, 25.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2011 р. Справа № 2а-11857/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засіданняСавченко О.В.

представника позивача Соловцова С.І.

представника відповідача Старцевої О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал-Маркет" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2010р. по справі№2а-11857/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал-Маркет"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ « Віал-Маркет» звернулося до суду з позовом в якому просило визнати протиправним та не чинними, скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Комінтернівському районі м. Харкова від 28.09.2010р. № 0001551540/0 та від 10.09.2010р. № 000144154/0.

В обґрунтування позову посилався на те, що висновки податкового органу щодо нікчемності угод , укладених позивачем з ТОВ фірма « Маркет груп», ТОВ «Алеф-Виналь-Крим», ТОВ « Дельта-Трейдинг», ЗАТ «Натурфарм», ПП «Стітекс» зроблені з підстав не подачі зазначеними контрагентами позивача податкової звітності, інших обов'язкових документів до органів податкової служби не ґрунтуються на вимогах закону, а тому рішення податкового органу, прийняте з порушенням вимог діючого законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2010р. в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скарну, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права , просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2010р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції п.п.7.2.3 п.7.2 , п.п.7.4.1 п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість», ст.203, 207,215,216,234 ЦК України, що привело до невірного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на формування податкового кредиту не виникло в звязку з відсутністю обєкту оподаткування, оскільки контрагенти позивача не задекларували податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем, угоди укладені між позивачем та його контрагентами не мали на меті реальне створення взаємних прав та обовязків щодо поставки товару, а мали на меті незаконне формування податкового кредиту з ПДВ, незаконне відшкодування даного виду податку з державного бюджету.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи.

Судом встановлено , що ДПІ в Комінтернівському районі м. Харкова проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності формування податкового кредиту у квітні 2010р. по взаємовідносинам з ТОВ фірма « Маркет груп», ТОВ «Алеф-Виналь-Крим», ТОВ « Дельта-Трейдинг», ЗАТ «Натурфарм», ПП «Стітекс», про що складено акт № 4073/15-409/33478778 від 31.08.2010р., згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7,п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині віднесення до складу податкового кредиту квітня 2010р. сум ПДВ на загальну суму 26204,49 грн. за угодами, які визнані податковим органом нікчемними.

В вересні 2010р. відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту в 2010р. по взаємовідносинам з ТОВ « Поллі-Харків» та правильності обчислення ПДВ за червень 2010р., за результатами якої встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість» в частині віднесення до складу податкового кредиту за червень 2010р. ПДВ на загальну суму 60881,03 грн. за нікчемною угодою.

На підставі актів перевірки, відповідачем прийняті податкове повідомлення - рішення № 0001441540/0 від 10.09.2010р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 36686,29грн. (основний платіж - 26304,49; штраф - 10481,00) та № 0001551540/1 від 28.09.2010р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 79145,34грн. (основний платіж - 60881,03; штраф - 18264,31) .

За висновками акту позивачем вчинено порушення вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: до складу податкового кредиту з ПДВ включено складені ТОВ фірма « Маркет груп», ТОВ «Алеф-Виналь-Крим», ТОВ « Дельта-Трейдинг», ЗАТ «Натурфарм», ПП «Стітекс» податкові накладні за нікчемними правочинами, так як податкові декларації від названих контрагентів за квітень, червень 2010р. не визнані податковим органом податковою звітністю.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про ПДВ” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ".

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Щодо про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про ПДВ” суд зазначає таке.

Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт укладання між позивачем, (в якості покупця) та ТОВ фірма « Маркет груп», ТОВ «Алеф-Виналь-Крим», ТОВ « Дельта-Трейдинг», ЗАТ «Натурфарм», ПП «Стітекс», ( в якості продавця) договорів поставки та купівлі продажу, предметом яких є поставка товару.

Факт придбання товару підтверджується приєднаними до матеріалів справи видатковими, податковими накладними.

З приєднаних до справи документів випливає, що оплата отриманого позивачем товару від контрагентів здійснена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок платіжними дорученнями .

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду доказів, які б спростовували достовірність відомостей перелічених вище первинних документів, а тому при вирішенні справи ці документи враховуються судом як належні та допустимі в розумінні ст.70 КАС України докази по справі.

Відповідач також не надав суду жодних доказів відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання позивачем товару у власній господарській діяльності, відсутності у контрагента позивача право та дієздатності юридичної особи і статусу платника ПДВ, наявності у позивача наміру безпідставно одержати податкову вигоду у спірних правовідносинах, оформлення первинних документів з дефектами форми, змісту або походження.

Надані позивачем податкові накладні не мають недоліків змісту, форми або походження, які згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, далі за текстом - Положення) спричиняють втрату означеними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Посилання ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова на відсутність у позивача права на податковий кредит по переліченим податковим накладним у зв'язку з недекларуванням контрагентами позивача податкових зобов'язань з ПДВ слід визнати необґрунтованими, так як в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом суб'єктів господарювання, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та його контрагенти є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, відповідно до ст.61 Конституції України мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

В актах перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено належних та достатніх доводів про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ фірма « Маркет груп», ТОВ «Алеф-Виналь-Крим», ТОВ « Дельта-Трейдинг», ЗАТ «Натурфарм», ПП «Стітекс». Жодних доказів на підтвердження таких доводів відповідач в ході судового розгляду справи до матеріалів справи не подав.

Відповідно до Закону України "Про ПДВ", не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку, або присвоєння звітності такого контрагента статусу „Не визнано як податкова декларація". Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за дії порушника.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договора купівлі-продажу та поставки, укладені між позивачем та його контрагентами недійсним, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може "' бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ фірма « Маркет груп», ТОВ «Алеф-Виналь-Крим», ТОВ « Дельта-Трейдинг», ЗАТ «Натурфарм», ПП «Стітекс» і правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Суд першої інстанції не врахував приписи вищезазначених норм права, що привело до невірного вирішення справи, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в частині скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів зважає, що звертаючись до суду, позивач просив визнати не чинним податкове повідомлення рішення, які за своєю правовою суттю та характером владних приписів є правовими актами індивідуальної дії.

Положення наведеної норми процесуального закону щодо права позивача самостійно обирати спосіб захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу кореспондують приписам ч.2 ст.162 КАС України щодо повноважень адміністративного суду при вирішенні справи по суті, де указано, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що вимога про визнання не чинним може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідач, не виносив відносно позивача правового акту, який би був наділений чинністю, то в цій частині в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 3,4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віал-Маркет" задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2010р. по справі№2а-11857/10/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Віал-Маркет" задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 10.09.2010р. № 0001441540/0 та від 28.09.2010р. № 0001551540/0.

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяСіренко О.І.

Судді Русанова В.Б. Спаскін О.А. Повний текст постанови виготовлений 30.05.2011 р.