Ухвала суду № 18867769, 20.09.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10257/09/12/0170

20.09.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Дугаренко О.В. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного акціонерного товариства "УКпостач"- ОСОБА_2, довіреність № 11/01 від 11.01.11

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим- Безверха Юлія Анатоліївна, довіреність № 8/10-0 від 11.03.11

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 07.04.11 у справі № 2а-10257/09/12/0170

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКпостач" (вул. Сєвєрная, 1-а, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.04.2011 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «УКпостач»задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість від 15.06.2009 № 0000092304/0 на суму 141129,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 13.08.2009 №0000092304/1 на суму 141129,00 грн., вирішені питання про судові витрати.

Не погодившись з даною постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.04.2011 скасувати, у позові відмовити у звязку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем з урахуванням адміністративного оскарження прийняти податкові повідомлення-рішення: про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість від 15.06.2009 № 0000092304/0 на суму 141129,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 13.08.2009 №0000092304/1 на суму 141129,00 грн.

Передумовою зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість став акт № 731/23-4/30169718/57 від 02.06.2009позапланової виїзної перевірки Закритого акціонерного товариства «УКпостач»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий період в банку за лютий 2009 року, яка виникла з рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась за січень 2009року, та за березень 2009року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась за лютий 2009 року. В акті перевірки зазначено, що не встановлено місцезнаходження постачальника позивача і сплати ним суми податку на додану вартість до бюджету.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обовязкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із такими доводами суду погоджується судова колегія виходячи з наступного.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Слід зазначити, що під фактичною сплатою отримувачем суми податку в межах розглядуваної норми слід розуміти здійснення оплати цієї суми постачальникам в складі ціни придбаних товарів (послуг) під час проведення розрахунків за них.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Таким чином, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»податкові накладні не відповідають вимогам Закону, оскільки під час проведення зустрічної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс», було встановлено, що стосовно підприємства до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, отже, інформація, що зазначена у податкових накладних про місцезнаходження постачальника не відповідає дійсності, не приймаються апеляційною інстанцією до уваги, у звязку з їх недоведеністю.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»27.12.2006 укладено договір поставки № 1/12 на загальну орієнтовану суму 5000000,00 грн.

На виконання умов договору, у січні 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»поставлено товарів на загальну суму 138169,34грн. (у тому числі податок на додану вартість на суму 23028,22грн.), у лютому 2009 року поставлено товарів на суму 49721,30грн. (у тому числі податок на додану вартість на суму 8286,88грн.), у березні 2009 року поставлено товарів на суму 116326,50грн. (у тому числі податок на додану вартість на суму 19387,75грн.).

Позивачем на підтвердження фактичного здійснення операцій з поставки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»надано до матеріалів справи договір та докази оплати отриманого товару (послуг).

Отже, позивач, який мав права на бюджетне відшкодування по податку на додану вартість, відніс сплачений ним під час здійснення розрахунків з зазначеними контрагентами податок на додану вартість до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.

Необґрунтованими визнаються судовою колегією твердження заявника апеляційної скарги про те, що суми податку на додану вартість, сплачені позивачем під час проведення розрахунків з контрагентом, не підлягали віднесенню до податкових кредитів по податку на додану вартість внаслідок того, що контрагентом позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»порушено публічний порядок здійснення діяльності, оскільки позивачем надані документи, які свідчать про те, що він в повному обсязі сплатив на користь постачальників товарів (послуг) їх вартість , в тому числі податок на додану вартість.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не надані докази того, що позивач не виконав зобовязання щодо проведення розрахунків за придбаний товар, не сплатив суми податку на додану вартість, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу «д»підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податків зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивачем до матеріалів справи надані податкові накладні, які свідчать про придбання товару позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс». Зазначені накладні мають усі, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” реквізити, зокрема зазначена адреса постачальника: місто Київ,вул. Червоногвардійська,5к.8.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, довідка з ЄДР від 13.03.2009 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс», Свідотство про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс», довідка про взяття на облік Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»від 07.04.2009, Свідоцтво про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»як платника податку на додану вартість Товариство з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»є чинною юридичною особою, платником податку на додану вартість.

Відповідачем суду не надані будь-які документи, що свідчать про незнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»за юридичною адресою на час реалізації умов договору з позивачем, не надано акт перевірки фактичного місцезнаходження юридичної особи.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 16 надані на дослідження накладні містять необхідну інформацію про здійснення господарської операції з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фурнітура-Сервіс", а саме: № і дату складання документа, реквізити підприємства, зміст господарської операції, підписи сторін. Позивач повністю розрахувалося з постачальником ТМЦ на загальну суму 1508538,42грн. Таким чином, відповідач виключив зі складу податкового кредиту за 1 квартал 2009року податкові накладні, виписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Фурнітура-Сервіс"на адресу Закритого акціонерного товариства "УКпостач" на загальну суму 50702,85 грн., не обгрунтовано.

Слід також зазначити, що зміст договору від 27.12.2006 № 1/12 не суперечить актам цивільного законодавства, судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, також вказаних доказів у відповідності до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано на вимогу суду і відповідачем. Доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та ТОВ "Фурнітура-Сервіс" на укладання такого договору в момент його укладання суду відповідачем до суду також не надано.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на час укладення та виконання угоди між ЗАТ "УКпостач" та ТОВ "Фурнітура-Сервіс" вказані юридичні особи знаходилися в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та мали цивільну правоздатність та дієздатність.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про реальність господарських операцій здійсненних Закритим акціонерним товаритсвом "УКпостач" по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фурнітура-Сервіс", повязаність їх з власною господарською діяльністю позивача, та належне відображення їх результатів у бухгалтерському та податковому обліку, приймаючи до уваги те, що матеріали справи свідчать про наявність у позивача сум підтвердженого відповідачем бюджетного відшкодування по податку на додану вартість, які були не менш сум його зобовязань по податку на додану вартість у зазначені звітні періоди, надання ним податкових накладних на товар (послуги), отриманий у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс», тому позивач правомірно включив відповідну суму податку на додану вартість в розмірі 50702,85грн. до бюджетного відшкодування.

Недоречними визнаються судовою колегією посилання заявника апеляційної скарги на те, що позивачем в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди, що перевіряються, задекларовано податковий кредит минулих періодів,що є порушенням підпунктом 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.2.8 пункту7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки

За винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку (підпункт 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що податкові накладні, виписані постачальниками в період з лютого 2007року по березень 2009року на адресу Закритого акціонерного товариства "УКпостач" і включені підприємством до складу податкового кредиту в 1 кварталі 2009року, були направлені і отримані підприємством в 1 кварталі 2009року, тобто, не пізніше терміну, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

Заявником апеляційної скарги не враховано той факт, що податкові накладні виписані постачальниками за вказаний період на адресу Закритого акціонерного товариство "УКпостач" та включені підприємством до складу податкового кредиту в 1 кварталі 2009року в ранніх податкових періодах (з лютого 2007 року по грудень 2008 року) не були включені підприємством до складу податкового кредиту, отже, виключення зі складу податкового кредиту позивача в 1 кварталі 2009 року податкових накладних на загальну суму 237259,00 грн., не обґрунтовано.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до висновків експертизи сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлена в деклараціях з податку на додану вартість в 1 кварталі 2009 року склала 1357900,00 грн., де 307254,00 грн. - сума бюджетного відшкодування за січень у лютому 2009 року, 1050646,00 грн.-сума бюджетного відшкодування за лютий у березні 2009 року. Дана сума підтверджується наданими на дослідження документами податкового та бухгалтерського обліку Закритого акціонерного товариство "УКпостач" в повному обсязі.

Не відповідають нормам податкового законодавства викладений відповідачем в акті № 731/23-4/30169718/57 від 02.06.2009 на підставі якого складено спірне податкове повідомлення-рішення, висновок про те, щодо позивач порушив норми абзацу «д»підпункту 7.2.1,пункту 7.2. статті 7, підпункту 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 та підпункт 7.2.6, підпункт 7.2.8 пункту 7.2, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, у відповідача не було правових підстав для зменшення бюджетного відшкодування позивача за вказаний період на загальну суму 141129,00грн.

Заявником апеляційної скарги не прийнято до уваги, що відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Згідно наказу Державної податкової адміністрації України № 196 від 24.04.2003 “Про здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам” суми податку на додану вартість підлягають відшкодуванню тільки за умови проведення документальної перевірки і зустрічних документальних перевірок основних постачальників.

Відповідачем не враховано, що при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту і не суперечать спеціальному Закону.

За змістом зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обовязком податкових органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платника податку не може продовжити визначений законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.

Недоречними визнаються судовою колегією посилання відповідача на те, що обовязковою підставою для включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, оскільки Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми податку на додану вартість поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заявником апеляційної скарги не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відносно позивача.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Оцінюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень судова колегія керується вимогами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення помилково зазначено: «…відповідач на протязі 2009 року мав взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс»замість: «…позивач на протязі 2009 року мав взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурнітура-Сервіс». Тим не менш цей недолік не впливає на законність прийнятої постанови в цій частині, а є підставою для розгляду питання про виправлення описки в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно зясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.04.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.04.2011 у справі № 2а-10257/09/12/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.В.Дугаренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 26 вересня 2011 року