Постанова № 18867765, 20.09.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-1063/11/13/0170

20.09.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Привалової А.В. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель Агро"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 11.01.11

представник відповідача, Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим- не зявився,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель Агро" та Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 25.05.11 у справі № 2а-1063/11/13/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріель Агро" (11 км. Московського шосе, Гресівський, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95493)

до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про скасування частково податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.05.2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 10.12.2010 №0008451701/0 в частині 783,82 грн. основного платежу, 1567,64грн. за штрафними санкціями, а всього у сумі 2351,46 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Також Державна податкова інспекція в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” підлягає задоволенню, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 10.12.2010 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0008451701/0 про визначення позивачу податкового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 11160,84 грн., у тому числі: основний платіж-3720,28 грн., штрафні санкції-7440,56 грн.

Передумовою донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб в сумі 11160,84грн. та застосуванні штрафних санкцій в сумі 7440,56грн. став акт від 02.12.2010 №18751/23-7/36327478 планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріель Агро” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.01.2009 по 30.09.2010, за результатами якої встановлено порушення позивачем підпунктів 8.1.1., 4.2.9. “г” Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”- заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 3720,28 грн.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Як свідчать матеріали справи, 01.04.2010 позивачем був виданий наказ №3/п “Про компенсацію за використання особистого автомобіля в службових цілях”, згідно якого за використання особового автомобіля директора та комерційного директора їм сплачується компенсація у розмірі амортизації вартості автомобіля. Заправка автомобіля, заміна шин, гальмівних колодок, технічних рідин і фільтрів, технічне обслуговування проводиться за рахунок підприємства. На підставі зазначеного наказу підприємством було придбано пальне від Товариства з обмеженою відповідальністю “Контінент Нафто Трейд”: 02.04.2010 на суму 4590,00 грн., 20.05.2010 на суму 7650,00 грн., 06.07.2010 на суму 6850,00 грн., яке було списано підприємством.

Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що зазначені матеріальні цінності є додатковим благом фізичних осіб, що користувалися автомобілем, та повинно бути оподатковані податком з доходів фізичних осіб, не приймаються апеляційною інстанцією через наступне.

Згідно зі статтею 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу п'ятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валових витрат: 50 % витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та на їх оперативну оренду. При цьому платник податків звільняється від обов'язку доказу зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю, але не від обов'язку їх документального підтвердження.

Тобто, витрати платника податків на пально-мастильні матеріали відносяться до складу валових витрат в обсязі 50% за наявності відповідних підтверджуючих документів.

Частинами другою і третьою статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції не враховано, що виплата компенсації працівнику передбачена за використання свого інструменту для потреб підприємства, що повністю відповідає вимогам статті 125 Кодексу законів про працю України. Сума компенсації визнається контролюючими органами у складі валових витрат субєкта підприємницької діяльності на підставі підпункту 5.6.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Слід зазначити, що списання палива відбувалося згідно наказу позивача від 01.04.2010 №3/п “Про компенсацію за використання особистого автомобіля в службових цілях”.Відповідач не оспорює законність виплати компенсації за експлуатацію особистих легкових автомобілів робітників для господарських потреб підприємства. Витрати на паливно-мастильні матеріали обґрунтовані, підтверджені банківськими, бухгалтерськими та іншими документами.

Висновок суду першої інстанції про те, що паливно-мастильні матеріали необхідні для автомобілів є додаткові блага робітника, а не необхідністю в силу технічних характеристик, не приймаються судовою колегією до уваги у звязку з їх недоведеністю, оскільки витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, обслуговування автомобілів та інше можуть здійснюватися підприємством в силу експлуатації легкового автомобіля в господарській діяльності, що законом не заборонено, і вони включаються до валових витрат на підставі підпункту 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Недоречними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги відповідача щодо неутримання позивачем податку у розмірі 783,82 грн. з доходів, сплачений приватному нотаріусу: ОСОБА_3 у сумі 3580,00 грн., ОСОБА_4 у розмірі 125,00 грн., 20,00 грн., 150,00 грн. у звязку з наступним.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що нотаріальні послуги приватного нотаріуса ОСОБА_3 були оплачені фізичними особами: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у січні 2009 року, що підтверджується копіями квитанцій про оплату нотаріальних послуг, що долучені до матеріалів справи.

Відповідачем не враховано, що первинна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріель Агро” була проведена виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 27.01.2009, тобто після оплати фізичними особами нотаріальних послуг.

Слід зазначити, що відповідно до Цивільного кодексу України у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно від моменту її створення і припиняються також одночасно від дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її створення чи припинення відповідно (стаття 91 Цивільного кодексу України). Перш за все правосуб'єктність юридичної особи має цивільно-правовий характер, а вже на підставі отримання цивільної, юридична особа набуває податкову, трудову чи адміністративну правосуб'єктність, яка є похідною від цивільної.

Відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є оподаткований дохід з джерелом їх походження з України, є податковий агент. Податковий агент, який нараховує податковий дохід на користь платника податку, утримає податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у пунктах статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону ( пункт 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Судова колегія звертає увагу на те, що оскільки у даному випадку юридична особа ще набула податкової правосубєктності, то відсутні підстави вважати її податковим агентом для приватного нотаріуса, послуги якого були сплачені раніше.

Тому обґрунтованими є позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим від 10.12.2010 в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 731,76 грн.

Більш того, згідно наданих позивачем квитанцій про сплату нотаріальних послуг приватного нотаріуса ОСОБА_4, (копії яких залучені до справи) у вказаних документах зазначено, що податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15% буде сплачено нотаріусом до районного бюджету самостійно.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що нотаріальні послуги надавалися фізичній особі ОСОБА_2, яка не зазначена у квитанціях а ні як субєкт підприємницької діяльності, а ні як представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Аріель Агро”, тому у даному випадку позивач не є отримувачем нотаріальних послуг, отже, він не є й податковим агентом, стосовно приватного нотаріуса.

Тому обґрунтованою є вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахування податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб за рахунок доходів сплачених на користь приватного нотаріуса ОСОБА_4 у розмірі 52,06 грн.

Оскільки судовою колегією визнано неправомірним нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб в сумі 3647,32грн., тому проведене відповідачем нарахування штрафних санкцій в сумі 7294,14грн. є неправомірним.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 02.12.2010 №18751/23-7/36327478 як доказ встановлення фактів порушення позивачем підпунктів 8.1.1., 4.2.9. “г” Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” щодо визначення позивачу податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 10941,46грн., у тому числі: основний платіж- 3647,32грн., штрафні санкції-7294,14грн.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 10941,46грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких умов визначення позивачу податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 10941,46грн.- неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 10941,46грн.,що послужило підставою до винесення спірного податкового повідомлення-рішення, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкового зобовязання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 10941,46грн. передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро”грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного податкового повідомлення-рішення, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких обставин доводи, мотиви, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” заслуговують на увагу, що є підставою для задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” підлягає задоволенню, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим - залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції- скасуванню.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 3 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державною податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арієль Агро»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.05.2011 у справі №2а-1063/11/13/0170 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державною податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим №0008451701/0 від 10.10.2010 про донарахування податкового зобовязання в сумі 10941,46грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Арієль Агро” судовий збір в розмірі 3,40грн.”

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис А.В.Привалова З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 26 вересня 2011 року