Ухвала суду № 18867748, 20.09.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12519/10/2/0170

20.09.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Привалової А.В. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Савол"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 02.03.11

представник відповідача, Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим- не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 06.06.11 у справі № 2а-12519/10/2/0170

за позовом Приватного підприємства "Савол" (вул. 1-ї Кінної Армії, 74 А, кв. 212, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95024)

до Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 адміністративний позов Приватного підприємства «Савол»задоволено: визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0011451502/0 від 11.08.2010.

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 скасувати, у позові відмовити у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем 11.08.2010 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011451502/0 про визначення позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 827743,50 грн., у тому числі: основний платіж - 551829,00грн., штрафні санкції -275914,50 грн.

Передумовою донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 551829,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 275914,50грн. став акт №10164/15-20/33849388 від 30.07.2010 документальної невиїзної перевірки позивача з питань встановлення розбіжностей за результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень - квітень 2010 року.

Перевіркою встановлено факт порушення позивачем підпункту 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобовязання, яке підлягає сплаті, у сумі 551829,00 грн.

Відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, був належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджував прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також були: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставлявся платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначалась за показниками приладів обліку, що містили загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма була встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містили суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не могла перевищувати 200,00грн. за день (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що Приватне підприємство «Савол»у перевіряємому періоді використовував для ведення статутної діяльності орендовані автомобілі, його працівники придбавали паливо за готівкові кошти, отримані під звіт в касі підприємства, під час находження у відряджені. Доказами проведення платежів були касові чеки, в яких визначалась сума платежу, сума податку на додану вартість,податковий номер постачальника, який підтверджував факт його реєстрації платником податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що позивачем суми податку на додану вартість, сплачені під час проведення розрахунків за паливо готівковими коштами, були віднесені до складу податкового кредиту за відповідні звітні періоди, зазначені у податковій звітності.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що платник податків, діючи відповідного до законодавства, чинного на момент заповнення податкової звітності, суми сплаченого податку на додану вартість під час розрахунків за товар, отримання якого підтверджено не податковими накладними, а чеками, відносив до податкового кредиту, проставляючи їх розмір у відповідних графах (4 і 5) додатку №5 до декларації в розділі ІІ «Податковий кредит», вказуючи умовний податковий номер постачальника «100000000000».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що Приватним підприємством «Савол»надані копії чеків, що залучені до матеріалів справи, в яких зазначені суми податку на додану вартість, сплачені позивачем під час розрахунків за паливо, що в подальшому віднесені ним до податкового кредиту за січень 2010року у розмірі 72172,00грн., за лютий 2010року 143435,76грн., за березень 2010року 117996,40грн., за квітень 2010року - 223025,00грн. та податкові номера постачальників.

Товарні чеки, інші платіжні чи розрахункові документи, що підтверджували прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів , яки мали інформацію про загальну суму такого платежу, суму податку на додану вартість, податковий номер постачальника , були, як виняток, підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної при поставці товарів за готівку у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, а саме, у розмірі не більш 10000,00грн., визначеної Постановою Національного банку України від 09.02.2005 «Про встановлення граничної суми готів кого розрахунку».

Слід зазначити, що у разі проведення розрахунків за готівкові кошти з отриманням чеку, який не мав інформації щодо податкового номеру постачальника, платник податків мав право використовувати його як підставу для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної лише тоді, коли сума поставлених товарів (наданих послуг) не перевищувала 200,00 грн. за день (без урахування податку на додану вартість). Але в матеріалах справи відсутні докази формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість по таким чекам, що повністю узгоджується з вимогами підпункту 7.2.6. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»( в редакції , яка діяла на час проведення перевірки).

Отже, твердження заявника апеляційної скарги про завищення позивачем в перевіряємому періоді податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 551829,00грн. необґрунтовано, що є підставою для задоволення позовних вимог про протиправність визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 827743,50грн.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заявником апеляційної скарги не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відносно позивача.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судова колегія керується вимогами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи зазначені вимоги закону, судова колегія дійшла висновку, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки не підтвердив висновки акту перевірки про правомірність визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 827743,50грн.

Доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання з податку 827743,50грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких умов факт порушення позивачем Закону України “ Про податок на додану вартість»слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 827743,50грн. - неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 827743,50грн., що послужило підставою до винесення спірного податкового повідомлення-рішення, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 827743,50грн. передбачає вилучення у Приватного підприємства «Савол»грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного податкового повідомлення-рішення, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу було визначене неправомірно податкове зобовязання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2011 у справі № 2а-12519/10/2/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис А.В.Привалова З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 26 вересня 2011 року