Ухвала суду № 18865171, 20.09.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-5229/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Романченко Є.Ю.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" вересня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Беспалова О.О.

суддів Губської О.А., Парінова А.Б.,

при секретарі Кропивному Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" до Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2010 року позовні вимоги було задоволено частково.

Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду - підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з донарахуванням податку на прибуток, оскільки чинним законодавством України не передбачено коригування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ при продажу товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання. Відповідач проігнорував , що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" та 16 "Витрати" за операціями по реалізації послуг з виробництва за цінами нижчими ніж собівартість виробництва немає правових підстав для зменшення сум валових витрат платника. Також зазначив, що донарахування штрафних санкцій згідно рішення № НОМЕР_1 з податку з доходів фізичних осіб на кошти отримані під звіт по авансових звітам підзвітних осіб, є помилковим, бо згідно документів кошти було витрачено для потреб підприємства. Крім того на думку позивача, донарахування податку з доходів фізичних осіб згідно рішення № 0003551740/0, з коштів перерахованих приватному нотаріусу ОСОБА_2 за посвідчення договору іпотеки - призвело до подвійного оподаткування, оскільки даний нотаріус зареєстрований податковою інспекцією у м. Києві, самостійно звітується та сплачує податок з доходів фізичних осіб, як самозайнята особа згідно п.1.17, п.1.19 п.17.1 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб". Діяльність приватних нотаріусів відповідно до п.1.9 ст.1 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб" відноситься до незалежної професійної діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі направлення від 23.04.2010 р. № 115, згідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року та відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ТОВ "МФСП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р. до затвердженого плану перевірки.

За наслідками проведеної перевірки складено акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ "МФСП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства від 01.06.10 року № 70/23-10/32876028. На підставі вищевказаного акту перевірки керівником ДПІ у Малинському районі були винесені податкові повідомлення - рішення.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ "МФСП" в порушення п.5.1 ст.5 Закону № 334 було завищено валові витрати всього у сумі 359 9167,00 грн., у тому числі за 2008 р. у сумі 900 962,00 грн., за 2009 р. у сумі 2 698 205,00 грн. шляхом реалізації наданих послуг по виготовленню спеціального паперу захищеного з водяними знаками з давальницької сировини по замовленню ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" (код за ЄДРПОУ 25636456) за цінами, нижчими за собівартість наданих послуг. Однак, до валових витрат віднесено собівартість наданих послуг в повному обсязі.

Спеціальним законом з питань оподаткування, щодо справляння податку на прибуток є ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року, №334/94-ВР (надалі "Закон про прибуток"). Законом про прибуток визначені платники податку на прибуток підприємств, об'єкт оподаткування (прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань), порядок врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування у результатах наступних податкових періодів, порядок оподаткування операцій особливого виду, ставка податку та порядок ведення податкового обліку.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону про прибуток обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3.цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 4.1. ст. 4 зазначеного закону про прибуток дано визначення валового доходу у цілях оподаткування, а саме, валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

У відповідності до ст. 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" - визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: "5.2.1. суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Колегія суддів зауважує, що вичерпний перелік витрат, що не відносяться до складу валових, наведено у п. 5.3 5.7 тієї ж ст. 5 Закону про прибуток. Отже, визначальною ознакою для віднесення витрат підприємства на валові витрати виробництва та обігу є те, що такі витрати здійснюються як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що висновок відповідача, що до валових витрат можливо віднести тільки ті витрати, які призвели до отримання прибутку (а не валового доходу), тобто лише до зростання власного капіталу, суперечить нормам Закону про прибуток. Поняття "дохід" для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються платником податку у власність чи на його користь і мають вартісне вираження. При цьому отримання доходу не пов'язується з фактом перевищення надходжень такого платника податків над його витратами. Таким чином, під поняттям доходу для цілей податкового законодавства, і в тому числі для Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", слід розуміти всі майнові вигоди у будь-якій формі, отримані платником податку чи нараховані на його користь, незалежно від того, чи перевищує вартість відповідних майнових вигод витрати на їх одержання.

Відтак, господарською в розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є будь-яка діяльність особи, спрямована на одержання майнових вигод у будь-якій формі, незалежно від отримання такою особо прибутку від зазначеної діяльності.

За таких обставин отримання платником податку збитків від окремих господарських операцій не є саме по собі свідченням відсутності мети такого платника податку на здійснення господарської діяльності.

Таким чином колегія суддів вважає, що відповідно до законодавства отримання збитків по окремим господарським операціям не є перешкодою для віднесення відповідних витрат до складу валових витрат. Відповідач не довів, на підставі якої норми ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач повинен був провести в спірних правовідносинах корегування валових витрат та даних бухгалтерського і податкового обліку.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач допустив помилку і відобразив у рядку 01.6 декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2008 року дохід від продажу основних фондів 3 групи згідно договору № 1 від 05.09.08р (система вимірювання) у сумі 58189грн , що виник як різниця між продажною ціною 195000грн. і залишковою вартістю проданого обєкта 136811грн. В наступній декларації за 2008 рік позивач цю помилку усунув оскільки, згідно п.8.4.4. ст.8 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" в інші доходи включається перевищення виручки від продажу обєкта 3 групи основних фондів над балансовою вартістю відповідної групи основних фондів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 ЗУ "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, то такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Тобто, у будь-якому випадку позивач не позбавлений був права відобразити у розділі 01.6 декларації за 2008 рік уточнені показники з урахуванням раніше допущених помилок, і дані декларації відповідач прийняв.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що твердження відповідача, щодо неправомірності включення ТОВ "МФСП" до складу валових витрат, пов`язаних із реалізацією певних товарів (робіт, послуг) за ціною нижчою за ціну фактичної собівартості є безпідставним та не грунтується на вимогах чинного законодавства.

Щодо порушення позивачем п.п.2.11, 3.1 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженного постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004р., судом першої інстанції встановлено наступне.

В акті перевірки визначено, що ТОВ "МФСП" проводило готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа, товарного або касового чека, квитанції до прибуткового касового ордера, іншого письмового документа встановленої форми, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 227,45 грн.

Колегія суддів не погоджується з твердженням позивача та зауважує, що відповідно до матеріалів перевірки позивач на протязі перевіреного періоду здійснив сплату (готівкові розрахунки) вартості наданих йому послуг без надання йому одержувачами таких коштів розрахункового документа (касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа) встановленої форми та змісту. Загальна сума таких розрахунків склала 227,45 грн. Зважаючи на це відповідач з підстав, що визначені в ст. 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" рішенням № НОМЕР_1 застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 227,45 грн.

Колегія суддів зауважує, що з висновками зазначеними в Акті можна було б погодитись, якщо б це було систематично, а в даному випадку епізодично, тому відповідно до п.3.1.ст.3 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3. цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Пунктом 4.1. ст.4 названого Закону валовий доход визначений як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Аналіз статті 4 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" дає підстави для висновку про те, що валовий дохід включає доходи, фактично одержані платником (а не які могли би бути ним отримані за певних умов), у зв"язку з чим включення СПДІ до валового доходу позивача суми недоотриманого ним доходу не відповідає вимогам чинного законодавства.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство, здійснюючи виплату приватному нотаріусу доходу в вигляді плати за вчинення нотаріальних дій, не є податковим агентом стосовно таких доходів та не несе відповідальність за нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права.

Так, пунктом 1.3 ст. 1 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що доходом з джерелом його походження з України є будь-який доход, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.

Згідно з пунктом 1.15 ст. 1 цього Закону, податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками, зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону.

Оскільки позивач, як споживач наданої йому послуги, повинен сплатити її вартість, а тому саме він зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, в даному випадку - приватного нотаріуса, а відтак є податковим агентом відносно останнього.

Статтею 17 вказаного Закону передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи), а з інших оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент (п. 1.13 ст. 1 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб").

Разом з тим, відповідно до підпункту 20.3.2 п.20.3 ст. 20 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб" у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винесена постанова про часткове задоволення позову є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, оскільки спірна постанова прийнята встановленими межами повноважень, що надані чинним законодавством України, з урахуванням всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Житомирськаого окружного адміністративного суду від 03 грудня 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим не має підстави для її скасування та постановлення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" до Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення - залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Беспалов

Суддя О.А.Губська

Суддя А.Б.Парінов

(Повний текст ухвали складено 23.09.2011р.)