Ухвала суду № 18861144, 19.10.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/778/2011 Головуючий у 1-й інстанції: <Текст >

Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" жовтня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Петрика І.Й.,

Суддів: Аліменка В.О.,

Лічевецькому І.О.,

При секретарі

судових засідань: Лаврентьєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Золотоніської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Гарант»до Золотоніської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Гарант») звернулося до суду з адміністративним позовом до Золотоніської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомленьрішень Золотоніської обєднаної державної податкової інспекції від 17.09.2010 р. № 1300/0000632301/0, № 1301/0000622301/0, від 14.10.2010р. №14303/0000632301/1, №14302/0000622301/1, від 08.11.2010 р. №15920/0000632301/2, №15919/0000732301/2 з урахуванням рішення ДПА в Черкаській області.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Гарант»є юридичною особою, код ЄДРПОУ 35550182.

Золотоніською обєднаною державною податковою інспекцією з 02.09.2010р. по 03.09.2010р. проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Агро Гарант»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Матадор Плюс»за період з 01.04.2010 по 30.04.2010, про що 09.09.2010р. складено акт № 1267/2301/35550185.

В акті перевірки зазначено, що позивачем ТОВ «Агро Гарант»порушено вимоги п. п.7.2.3, п. п. 7.2.6, п. 7.2, п. п. 7.4.5, 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді що перевірявся на загальну суму 2117 грн. та п. п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у сумі 2646 грн.

На підставі акту перевірки від 17.09.2010 р. № 1300/0000632301/0 та у відповідності до п.п. «Б»п. п. 4.2.2 ст. 4 п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181) відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.09.2010 р. № 1300/0000632301/0, яким позивачу встановлене податкове зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 3176,00 грн. (2117 грн. основного платежу, 1059 штрафних санкцій) та № 1301/0000622301/0, яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 3969,00 грн., з них 2646 грн. основного платежу та 1323 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наступного.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі Закон України № 168/97-ВР) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи за розрахунковими картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Законом України № 168/97-ВР визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), в т.ч. і ПДВ та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в якій зазначено суми ПДВ, тобто при нарахуванні податкового кредиту без фактичної сплати вартості товарів (робіт, послуг). Таким чином, з урахуванням вимог п. 7.1 Закону України № 168/97-ВР, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження цих сум ПДВ до Державного бюджету України.

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень повязаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, повязаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина повязаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

З огляду на вищезазначене, враховуючи норми законодавства та беручи до уваги, що отримані послуги оплачені позивачем у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень - рішень від 17.09.2010 р. №1300/0000632301/0, №1301/0000622301/0, від 14.10.2010р. №14303/0000632301/1, №14302/0000622301/1, від 08.11.2010 р. №15920/0000632301/2, №15919/0000732301/2.

Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникненя правовідносин) платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені реквізити.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках.

Отже, колегія суддів вважає, що спірні податкові накладні у повній мірі підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплати ПДВ (у складі вартості послуг) та суми цього податку.

Щодо висновків відповідача висвітлених в Акті Золотоніської обєднаної державної податкової інспекції Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Агро-Гарант», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Матадор Плюс»від 09 вересня 2010 року №1267/2301/35550185 про встановлення нікчемності правочинів між ПП «Матадор Плюс»та його контрагентами-покупцями, в тому числі із ТОВ «Агро-Гарант»колегія суддів зазначає наступне.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином з аналізу наведених норм випливає, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Укладений між позивачем та його контрагентом ПП «Матадор-Плюс»договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів, ретельно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 17.09.2010 р. №1300/0000632301/0, яким позивачу встановлене податкове зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 3176,00 грн. (2117 грн. основного платежу, 1059 штрафних санкцій) та № 1301/0000622301/0, яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 3969,00 грн., з них 2646 грн. основного платежу та 1323 грн. штрафних санкцій, діяв у спосіб, що суперечить ст. 19 Конституції України та Законами України та не довів суду правомірність своїх дій.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Золотоніської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: В.О. Аліменко

І.О. Лічевецький