Рішення № 18854143, 18.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2011 року справа № 5020-1261/2011 Господарський суду міста Севастополя Харченко І.А., розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 11737,30 грн,

за участю представників:

позивача ОСОБА_4, довіреність №853 від 13.09.2011;

відповідача - не зявився;

Суть спору:

11.08.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 11737,30 грн, у тому числі основного боргу 9528,00 грн, пені 1620,41 грн, 3% річних 146,71 грн, інфляційного відшкодування - 442,18 грн.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.08.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Відповідач в судове засідання 18.10.2011 не явився та явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причина неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 18.10.2011 позивач надав пояснення до позову та розрахунок розміру позовних вимог, відповідно до якого з відповідача необхідно стягнути заборгованість за рекламні послуги в сумі 9528 грн, пеню 704,62 грн, інфляційного відшкодування 506,63 грн, 3% річних 199,55 грн. Проте заяви про зменшення розміру позовних вимог від позивача не надходило (арк.с.42).

Відповідач правом, наданим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався: не подав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 06.10.2011 у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду спору продовжувався за клопотанням представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача,

в с т а н о в и в:

13.12.2010 між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) був укладений договір №271 про надання рекламних послуг (далі Договір) (арк.с.9). Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобовязань за ним.

Відповідно до умов Договору позивача за дорученням відповідача зобовязався проводити рекламні кампанії в інтересах відповідача, а відповідача зобовязався прийняти та оплатити такі послуги в порядку та на умовах Договору. Усі умови рекламної кампанії обумовлюються сторонами у Додаткової угоді, яка є невідємною частиною Договору.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору передбачено, що вартість проведення рекламної кампанії, форма та графік оплати вказуються у Додаткової угоді. Оплата здійснюється відповідачем на підставі рахунків-фактур, виставлених позивачем, у відповідності до Додаткової угоди.

Відповідно до умов Додаткової угоди оплата здійснюється відповідачем шляхом перерахування на поточний рахунок позивача згідно рахунку-фактури щомісячно до 20 числа місяця, що передує наступному (арк.с.10).

Як зазначив позивач, зобовязання щодо оплати наданих послуг відповідач виконав неналежним чином та не в повному обсязі, у звязку з чим заборгованість останнього склала 9528 грн.

Дана обставина обумовила звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку поданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Сторони встановили, що передача виконаних робіт кожний місяць здійснюється шляхом підписання актів прийому-передачі виконаних робіт (пункти 2.1.6, 2.2.5 Договору).

Відповідно до актів прийому-здачі виконаних робіт (надання послуг) №АЯ-160, №АЯ-236 від 28.02.2011 та №АЯ-343, №АЯ-344 від 31.03.2011, підписаних сторонами без заперечень, загальна вартість наданих відповідачу послуг складає 10000 грн (арк.с. 11-12).

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобовязався здійснювати за надані послуги шляхом перерахування на поточний рахунок позивача згідно рахунку-фактури щомісячно до 20 числа місяця, що передує наступному (арк.с.10).

Позивачем були виставлені рахунки на оплату №АЯ-160 від 13.01.2011, №АЯ-236 від 01.02.2011, №АЯ-343 №АЯ-344 від 08.02.2011 на загальну суму 10000 грн (арк.с.45-48).

Проте, в порушення умов Договору, відповідач оплатив заборгованості за надані послуги лише частково за рахунком №160 від 13.01.2011 в сумі 500 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером №59 від 17.05.2011 (арк.с.35).

Відповідач не подав суду доказів сплати заборгованості у розмірі 9500 грн, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, що не бере до уваги подані позивачем прибуткові касові ордера №1150, 1152, 1151 та рахунки на оплату №АЯ-432, №АЯ-363, №АЯ-2804 оскільки суду не було подано доказів надання позивачем вказаних у рахунках послуг.

Враховуючи те, що своєчасне внесення плати за надані послуги є одним з основних обовязків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договором, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивач з цим позовом до суду, відповідач мав заборгованості в розмірі 9 500,00 грн.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Поряд з основною заборгованість позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1620,41 грн за порушення строку оплати наданих послуг.

Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Проте, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що при порушенні строків оплати відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобовязання за кожний день прострочення по дату фактичної оплати.

Перевіривши розрахунки пені (арк.с.8), суд встановив, що розрахунок пені за актами №АЯ-160 та АЯ-343 здійснено не вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 712,36 грн з наступного розрахунку суду.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

340021.01.2011 - 17.05.20111177.7500 %0.042 %*168.93

290018.05.2011 - 21.07.2011657.7500 %0.042 %*80.05

340021.02.2011 - 30.07.20111607.7500 %0.042 %*231.01

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 146,71 грн та інфляційне відшкодування в сумі 442,18 грн за прострочення виконання грошового зобовязання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційного відшкодування та 3% річних (арк.с.8), суд дійшов висновку про те, що він здійснений позивачем без урахування оплати відповідачем 500 грн за актом прийому-передачі №АЯ - 160, у звязку з чим, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційного відшкодування та 3 % річних такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 440,53 грн та 143,43 грн відповідно, виходячи з наступного розрахунку суду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу

21.01.2011 - 17.05.201134001.045153.00

18.05.2011 - 30.06.201129001.00411.60 Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

340021.01.2011 - 17.05.20111173 %32.70

290018.05.2011 - 05.08.2011803 %19.07

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 10796,32 грн, у тому числі основної борг 9500 грн, пеня 712,36 грн, 3% річних 143,43 грн, інфляційне відшкодування 440,53 грн.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України, статтями 20, 173-175, 193, 230-232 Господарського кодексу України статтями 33, 34, 49, 82, 82-1, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (99022, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість за надані послуги за договором №271 від 13.12.2010 про надання рекламних послуг в сумі 10796,32 грн, у тому числі основної борг 9500 грн, пеня 712,36 грн, 3% річних 143,43 грн, інфляційне відшкодування 440,53 грн, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 107,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 217,08 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В іншої частині позовних вимог відмовити.

Суддя І.А. Харченко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 24.10.2011.