Рішення № 18854137, 19.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2011 року справа № 5020-1504/2011

За позовомСевастопольського транспортного прокурора

(99011, м.Севастополь, вул.Вороніна, 11)

в інтересахФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

державиідентифікаційний код 25750044

в особі:(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Атла”,

ідентифікаційний код 16507735

(99014, м.Севастополь, наб. Рибпорту, 19-А)

про стягнення 44872,84 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Севастопольський транспортний прокурор) Шульга А.М. старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 574 від 18.11.2008;

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) ОСОБА_1 головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідач (ТОВ „Атла”) ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 03.10.2011.

Обставини справи:

20.09.2011 Севастопольський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач, ФКМ СМР) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Атла” (далі відповідач, ТОВ „Атла”) про стягнення 46043,81грн, з яких: 41170,97 грн заборгованість з пайового внеску за Договором про пайову участь № 467 ст/08 від 02.04.2008; 4872,84 грн пеня.

Ухвалою від 23.09.2011 порушено провадження у справі № 5020-1504/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 19.10.2011.

Ухвалою суду від 19.10.2011, в порядку пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, припинено провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості з пайового внеску за Договором про пайову участь №467 ст/08 від 02.04.2008 у сумі 1170,97 грн у звязку із відсутністю предмета спору /арк. с. 77-78/. Таким чином, предметом судового розгляду є позовні вимоги про стягнення з відповідача 44872,84грн, з яких: 40000,00 грн заборгованість з пайового внеску за Договором про пайову участь №467 ст/08 від 02.04.2008; 4872,84 грн пеня.

Присутні в судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач надав письмовий відзив на позов /арк. с. 31-32/, в якому позовні вимоги в частині суми заборгованості з пайового внеску за Договором про пайову участь №467 ст/08 від 02.04.2008 у сумі 40000,00 грн визнав повністю. Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 4872,84 грн просив застосувати позовну давність та відмовити у їх задоволенні. Крім того, відповідач просив розстрочити виконання судового рішення на 12 місяців.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2008 між Севастопольською міською державною адміністрацією та відповідачем укладено Договір про пайову участь (внески) замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя №467ст/08 (будівництво ділянки виготовлення та ремонту нестандартного обладнання ТОВ „Атла” по Набережній Рибпорту, 19 „А”) (далі Договір) /арк. с. 9-10/.

Правонаступником Севастопольської міської державної адміністрації за вказаним договором на підставі пункту 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128), є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради /арк. с. 45-49/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору відповідач зобовязався здійснити пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м.Севастополя.

Пунктом 2.1 Договору встановлений обовязок відповідача з перерахування суми пайової участі у розмірі 178411,64 грн на рахунок цільового фонду розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міського бюджету (далі Цільовий фонд) відповідно до Розрахунку (Додаток) /арк. с. 11/.

Згідно із пунктом 2.2 Договору розрахунки здійснюються відповідачем протягом одного року з моменту підписання договору, але не пізніше введення обєкта в експлуатацію.

14.05.2009 сторони підписали Додаткову угоду до Договору /арк. с. 12-13/, якою, зокрема, пункти 2.1 та 2.2 Договору викладено в новій редакції, а саме:

-змінено розмір пайової участі на 41170,97 грн (пункт 2.1 Договору);

-змінено строк виконання зобовязань Забудовника, відповідно до якого розрахунки за Договором здійснюються відповідачем в строк, який не може перевищувати одного місяця після прийняття обєкта до експлуатації (пункт 2.2 Договору).

Судом встановлено, що розпорядженням Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя №714-р від 17.09.2008 /арк. с. 24/ затверджено Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта ділянки з виготовлення і ремонту нестандартного обладнання, що знаходиться за адресою: м.Севастополь, вул. Набережна Рибпорту, 19 „А” /арк. с. 17-23/.

Отже, строк виконання відповідачем зобовязання з оплати суми пайової участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя за Договором у розмірі 41170,97 грн настав 17.10.2008.

Проте, в порушення умов Договору ТОВ „Атла” суму пайової участі на рахунок Цільового фонду не перерахувало, що і стало причиною звернення прокурора до суду із позовом про стягнення заборгованості за Договором та пені за несвоєчасно виконані грошові зобовязання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частин другої та третьої статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобовязаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Отже, отримувачем коштів для створення і розвитку соціальної інфраструктури міста Севастополя є місцевий бюджет.

Забезпечення виконання місцевого бюджету, який в силу частини шостої статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” не включається до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів, належить до відання виконавчих органів відповідних рад (підпункт 1 пункту „а” статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).

Згідно з пунктами 4, 10.53 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (в редакції рішення Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010), Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради, який здійснює підготовку та укладає договори про пайову участь (внески) забудовників у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, контролює їх виконання /арк. с. 45-49/.

Таким чином, невиконання зобовязань за договорами про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя порушує економічні інтереси держави в галузі виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку, а тому потребує захисту.

Зважаючи на вищевикладене, подання прокурором в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради даного позову є правомірним.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що 02.04.2008 між Севастопольською міською державною адміністрацією, правонаступником якої є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, та відповідачем укладено Договір про пайову участь (внески) замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя №467ст/08 (будівництво ділянки виготовлення та ремонту нестандартного обладнання ТОВ „Атла” по Набережній Рибпорту, 19 „А”).

Частиною третьою статті 271 Закону України „Про планування та забудову території”, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, унормовано, що пайова участь (внесках) замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття обєкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За умовами Договору (пункти 2.1, 2.2 в редакції Додаткової угоди від 14.05.2009) відповідач зобовязаний перерахувати суму пайової участі в розмірі 41170,97 грн не пізніше місяця після прийняття обєкта в експлуатацію.

Судом встановлено, що закінчений будівництвом обєкт прийнятий в експлуатацію 17.09.2008.

Отже, відповідач повинен був перерахувати суму пайової участі в строк до 17.10.2008.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач сплатив лише 1170,97 грн. Решта суми (40000,00 грн) залишилась несплаченою, що не заперечується сторонами.

Водночас, відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості з пайового внеску за Договором про пайову участь №467ст/08 від 02.04.2008 у сумі 40000,00 грн в повному обсязі, про що надав письмову заяву /арк. с. 31-32/.

За викладених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 40000,00 грн є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідачем заявлено клопотання про надання розстрочки щодо оплати суми заборгованості строком на 12 місяців у звязку зі скрутним матеріальним становищем /арк.с.31-32/.

Прокурор та позивач не заперечували проти задоволення судом клопотання відповідача щодо розстрочення виконання рішення, але на строк не більший трьох місяців.

Суд вважає заявлене клопотання таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання.

При цьому, підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Зважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи частково погасив суму основної заборгованості, а також з огляду на скрутне матеріальне становище відповідача, що підтверджується, зокрема, довідкою про прибуток ТОВ „Атла” за період з IV кварталу 2008року по 2010 рік /арк. с. 33/, ступінь його вини у порушенні зобовязання, що повязане зі специфікою діяльності ТОВ „Атла”, враховуючи інтереси територіальної громади міста Севастополя, яка потребує цих коштів, суд визнав можливим надати розстрочку виконання рішення на три місяці.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити таке.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст.230 ГК України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Прокурор та позивач просять стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобовязання у сумі 4872,84 грн.

Утім, дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 256 та 258 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна скорочена позовна давність в один рік.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність за вимогою про стягнення пені за період з 18.10.2008 по 26.03.2009 сплила 28.09.2009, тобто до моменту звернення прокурора до суду із даним позовом (20.09.2011).

Згідно із частинами другою-четвертою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки заява про застосування строку позовної давності надійшла від відповідача до винесення рішення у справі, суд приймає її до уваги та застосовує позовну давність до позовних вимог в частині стягнення пені.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 4872,84 грн такими, що не підлягають задоволенню, у звязку із пропуском строку позовної давності.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 40000,00 грн основного боргу. В частині стягнення пені в сумі 4872,84 грн в позові слід відмовити.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Згідно з підпунктом „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” (зі змінами і доповненнями), встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах, що дорівнює 236,00 грн.

Враховуючи те, що часткове погашення боргу в сумі 1170,97 грн відбулося вже після подачі позову та порушення провадження у справі, суд покладає на відповідача судові витрати у такому розмірі: державне мито 411,71 грн (1% від 41170,97 грн); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,00 грн, які підлягають стягненню з нього в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 46, 49, 78, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Атла” (ідентифікаційний код 16507735; 99014, м. Севастополь, наб. Рибпорту, 19-А; п/р26004317485001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; отримувач місцевий бюджет, п/р31517932700001 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 50110001, код ЄДРПОУ 23895637) 40000,00 грн (сорок тисяч грн 00 коп.).

Надати розстрочку виконання рішення суду строком на 3 місяці; стягнення здійснювати за наступним графіком:

до 31.10.2011 13330,00 грн;

до 30.11.2011 13335,00 грн;

до 31.12.2011 13335,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Атла” (ідентифікаційний код 16507735; 99014, м. Севастополь, наб. Рибпорту, 19-А; п/р26004317485001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р 31113095700007 у банку одержувача Головному управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598) витрати по сплаті державного мита у сумі 411,71 грн (чотириста одинадцять грн 71 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Атла” (ідентифікаційний код 16507735; 99014, м.Севастополь, наб. Рибпорту, 19-А; р/р26004317485001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р 31212264700007 у банку одержувача Головному управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598, за кодом бюджетної класифікації 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.В частині стягнення пені у сумі 4872,84 грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

24.10.2011.